Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Розділ V. ОСНОВНІ СВОБОДИ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

1. Поняття внутрішнього ринку у праві Євросоюзу

Створення внутрішнього ринку було передбачено ЄЄА 1987 р. Заходи зі створення внутрішнього ринку включали ліквідацію фіскальних, фізичних та технічних бар'єрів на шляху вільного пересування товарів, осіб, послуг і капіталів. Важливим інструментом запровадження внутрішнього ринку є гармонізація законодавства держав-членів з правом Євросоюзу.

Лісабонські договори дають визначення поняття внутрішнього ринку. Згідно зі ст. 26.2 ДФЄС внутрішній ринок - це територія без внутрішніх кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталів, товарів і послуг.

Окрім поняття внутрішнього ринку (ст. 14.2 ДФЄС), яке перейшло без змін до Лісабонського договору, Амстердамський договір про заснування Європейського співтовариства використовував поняття спільного ринку (ст. 2 ДФЄС), однак він не містив визначення цього поняття. Воно з'явилось у результаті практики Суду ЄС. У рішенні у справі 207/83 Commission v. UK [1985] Суд ЄС зазначив, що "Договір, створюючи спільний ринок та поступово зближуючи економічну політику держав-членів, прагне об'єднати національні ринки в єдиний ринок, який мав би всі характеристики внутрішнього ринку". Таким чином, спільний ринок передбачав створення внутрішнього ринку та координацію економічної та інших видів політики держав-членів. Тим самим поняття спільного ринку було тісно пов'язано з поняттям внутрішнього ринку.

Лісабонський договір про функціонування Євросоюзу скасував термін "спільний ринок" і змінив його поняттям "внутрішній ринок".

Відмова від терміна "спільний ринок" пов'язана із завершенням формування внутрішнього ринку ЄС шляхом ліквідації перешкод для його нормального функціонування. Завдяки поступовій лібералізації кожної із свобод внутрішнього ринку відбулося їх зближення. В практиці Євросоюзу склалися певні принципи функціонування внутрішнього ринку, які застосовуються до всіх чотирьох свобод. Це, зокрема, примат права ЄС, пряма дія певних норм права ЄС, забезпечення основних свобод внутрішнього ринку, заборона дискримінації на внутрішньому ринку, заборона обмежень для діяльності суб'єктів на внутрішньому ринку, транскордонний характер трансакцій на внутрішньому ринку, зворотня дискримінація, гармонізація законодавства держав-членів ЄС.

2. Митний союз

У статті 28 ДФЄС зазначено:

1. Союз включає митний союз, який розповсюджується на весь товарообіг і передбачає заборону митних зборів на імпорт та експорт між державами-членами і всіх інших еквівалентних їм платежів, а також прийняття спільного митного тарифу щодо третіх країн.

2. Положення ст. 30 та глави 3 цього розділу стосуються продукції, виробленої в державах-членах, а також товарів, імпортованих з третіх країн, які є у вільному обігу на території держав-членів.

Зі ст. 28 випливає, що митний союз має два аспекти:

а) внутрішній - заборона митних зборів на імпорт та експорт між державами-членами, а також усіх платежів, які мають еквівалентну дію;

б) зовнішній - прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн.

Метою встановлення Єдиного митного тарифу є забезпечення однакового ставлення держав-членів до товарів з третіх країн. Слід, однак, зазначити, що, незважаючи на існування цього тарифу, процедури оформлення товарів з третіх країн на митних кордонах держав-членів все ще не є уніфікованими.

Єдиний митний тариф класифікує товари згідно з єдиною номенклатурою з огляду на їхню вартість і походження. Класифікація базується на положеннях Конвенції про гармонізовану систему опису і кодування товарів, ухвалену в рамках Всесвітньої митної організації.

Стаття 28 ДФЄС має пряму дію. Згідно зі ст. 31 ДФЄС ставки спільних митних тарифів затверджуються Радою.