Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Заборона митних зборів та еквівалентних їм платежів

Свобода руху товарів стала тим фактором виробництва, який надав найбільший поштовх для формування внутрішнього ринку ЄС.

В установчих договорах про Євросоюз та функціонування ЄС відсутнє визначення поняття "товар". Воно було дано Судом ЄС у рішенні у справі 7/68 Commission v. Italy [1968]. Товарами вважаються будь-які речі (вироби), що можуть бути оцінені у грошовому еквіваленті і таким чином стати об'єктом торгових операцій. Ця категорія не обмежується звичайними товарами і може включати, наприклад, монети, які були, але вже не є законним платіжним засобом.

Стаття 28 ДФЄС оперує такими категоріями, як товари держав-членів Союзу та товари з третіх країн. Проте, після того, як товари з третіх країн потрапляють на внутрішній ринок, вони отримують однаковий статус з товарами Союзу. Згідно зі ст. 29 ДФЄС "продукція з третіх країн вважається такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, за умови виконання всіх імпортних формальностей, належно сплаченого мита і еквівалентних йому зборів, та якщо стосовно неї не здійснювалося повне чи часткове повернення цього мита і зборів".

Заборона митних зборів та еквівалентних їм платежів

Заборони митних зборів та еквівалентних їм платежів, а також дискримінаційного внутрішнього оподаткування є важливими передумовами ліквідації фіскальних бар'єрів на шляху вільного пересування товарів у межах митного союзу.

У статті 30 ДФЄС зазначено: "Мито на імпорт і експорт та еквівалентні йому збори скасовуються між державами-членами. Ця заборона поширюється також на митні збори фіскального характеру". Ця стаття має пряму дію. Це визнав Суд ЄС у рішенні у справі 26/62 Van Gend en Loos [1963], в якій ішлося про незаконність встановлення мита у 8% на імпорт у Нідерланди з ФРН уреаформальдегіду.

В установчих договорах немає визначення поняття "зборів, еквівалентних миту" (ЗЕД). Воно було дано Судом ЄС у рішенні у справі 24/68 Commission v. Italy [ 1969], яка стосувалась сплати імпортерів та експортерів за підготовку інформації зі структури торгівлі. Італія заперечувала, що це є митом, оскільки такі сплати не були спрямовані на захист власної промисловості. Суд ЄС не погодився з такою аргументацією, зазначивши, що "будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і яким би не були його призначення та спосіб запровадження на вітчизняні або імпортовані товари, що перетинають кордон, і який не є митом у буквальному значенні, становить збір еквівалентної дії,... навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінаційним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизняним товаром".

Виходячи з цього визначення ЗЕД, Суд ЄС у справах 2 та 3/69 Sociaal Fonds voor de Diamantarbciders [ 1969] встановив порушення ст. 12 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 30 ДФЄС), коли розглядалась спроба Бельгії запровадити збір 0,33% від вартості імпортованих алмазів, мотивуючи це необхідністю збільшення соціального фонду, з якого надавалась фінансова допомога робітникам. У зверненні до Суду ЄС бельгійська сторона стверджувала, що цей збір не призначений ні для отримання грошей у державну скарбницю (типова функція мита), ні для захисту вітчизняної промисловості (типова функція тарифних бар'єрів), оскільки Бельгія не виробляє власних алмазів, а це лише спосіб удосконалення соціального забезпечення.

Підприємець, з якого незаконно були стягнуті мито або ЗЕД усупереч приписам ст. 30, має право вимагати реституції та компенсації збитків шляхом звернення з позовом до національного суду держави-члена Євросоюзу, де було скоєно правопорушення (принцип Сан-Джорджіо) (справи 199/82 San Giorgio [1983] та С-192/95 Societe Comateb [1997]).

Існує низка винятків із заборон на стягнення мита та еквівалентних їм зборів.

У рішенні у справі 46/76 Bauhuis [1977] Суд ЄС погодився на те, що грошовий збір за надання можливої вигоди імпортеру може не підпадати під поняття зборів еквівалентної дії. Справа стосувалась збору за ветеринарну інспекцію свиней, яких експортували до Голландії і імпортували з цієї країни. Фірма, яка займалася зазначеними операціями, намагалася оскаржити такий збір. Питання стосувалося двох видів платежів: односторонніх відповідно до голландського законодавства та таких, що пов'язані з перевірками згідно із законодавством Співтовариства, яке дозволяло державам-членам ЄС перевіряти сортність тварин. Суд ЄС зазначив, що під поняття ЗЕД підпадає будь-який грошовий збір незалежно від його призначення та засобу стягнення, який встановлено в односторонньому порядку на товари, що перетинають кордон, та який не є митом у буквальному значенні, навіть якщо він стягується не на користь держави. Проте ситуація може бути іншою, якщо такий збір є сплатою за послугу, фактично надану експортеру, і яка становить суму, пропорційну вартості такої послуги, або якщо він (збір) стосується загальної системи внутрішніх податків, що застосовується регулярно відповідно до однакових критеріїв як до вітчизняних, так і до імпортних товарів.

Суд ЄС також зазначив, що під поняття ЗЕД не підпадають сплати за послуги, які передбачають реальний прибуток для імпортера або поліпшення якості імпортованих товарів (наприклад, обробка і пакування). У справі 63/74 W.Cadsky SpA [1975] йшлося про сплату за надані послуги, що стосувались контролю за якістю як частини загальної системи контролю.

У випадках, коли збори стягуються відповідно до права Євросоюзу або міжнародного права, їх суми не повинні перевищувати вартості або ціни послуги чи суми, пропорційної наданій послузі (справи 39/73 Rewe [1973] та 158/82 Commission v. Denmark [1983]).