Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Заходи загального застосування

Заходи загального застосування стосуються дискримінаційних норм, які не проводять різниці між вітчизняною та імпортованою продукцією, проте можуть обмежувати торгівлю. У справі 120/78 Rewe Zentrale AG (Cassis de Dijon) [1979] йшлося про лікер з чорної смородини, який зазвичай п'ють з білим вином і який імпортувався до Німеччини з Франції. Відповідно до німецького законодавства фруктові лікери повинні містити алкоголь на рівні мінімум 25%, тоді як "Кассіс" мав тільки 15-20%. Незважаючи на те, що норми німецького законодавства мали загальне застосування, фактично вони обмежували імпорт виробленого у Франції лікеру, чим розподіляли спільний ринок через різні традиції, які існували в обох країнах. У своєму рішенні Суд ЄС, застосувавши формулу Дассонвіль, відкинув аргументи німецького уряду, який посилався на необхідність захисту здоров'я громадян, конкуренції та прав споживачів для виправдання таких вимог. Суд ЄС констатував порушення ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС) і зазначив, що у разі відсутності однакових стандартів щодо виробництва та продажу спиртних напоїв країни-члени ЄС самостійно регулюють усі питання, що виникають при виробництві та продажу алкогольних напоїв на їхніх територіях. Однак така самостійність у прийнятті рішень повинна відповідати вимогам законодавства ЄС. Як підкреслив Суд ЄС, "перешкоди для пересування товарів у межах ЄС, що виникають унаслідок розбіжностей між національними законодавствами щодо торгівлі відповідною продукцією, повинні прийматись як такі, що визнаються необхідними для задоволення обов'язкових вимог, пов'язаних, зокрема, з ефективністю фінансового контролю, захистом здоров'я громадян, чесністю торговельних операцій, захистом прав споживача". Тобто заходи, необхідні для задоволення обов'язкових вимог, у межах формули Дассонвіль не порушуватимуть ст. 34 ДФЄС. Проте у межах формули "Кассіс" вони підпадають під запропоновані Судом ЄС категорії захисту здоров'я громадян (запобігання збільшенню обсягів споживання внаслідок зменшення вмісту алкоголю в лікері), чесності торговельних операцій (запобігання наданню слабкому імпортному лікеру несправедливих переваг перед міцнішими, а отже, дорожчими німецькими лікерами) тощо. У справі Кассіс для досягнення таких цілей вони не були необхідними, тобто підпорядкованими принципу пропорційності. Цим рішенням Суд ЄС почав враховувати розмежування між вибірковими та загальними заходами, визначеними у Директиві 70/50, і додав критерій "обов'язкових вимог" до принципу пропорційності.

Тепер, коли необхідно вдатися до заходів загального застосування для забезпечення обов'язкових вимог, такі заходи не порушуватимуть ст. 34 ДФЄС. І навпаки, заходи різного (вибіркового) застосування, як правило, порушуватимуть ст. 34 ДФЄС. Але з метою виправдання їхнього застосування можна послатися на ст. 36 ДФЄС, яка дає перелік винятків із заборон, встановлених у статтях 34 та 35 ДФЄС. Таким чином, між заходами різного (вибіркового) застосування та заходами загального застосування існує значна різниця, оскільки обов'язкові вимоги, які фігурують у справі Кассіс, ширші за ті, що визначені у ст. 36 ДФЄС) і, на відміну від останніх, неповні.

Рішення Суду ЄС у справі Кассіс визначило два важливих принципи вільного руху товарів на внутрішньому ринку ЄС.

Перший з них полягає у тому, що перешкоди для доступу товарів, вироблених в одній з держав-членів, на ринок іншої держави-члена у формі закону можуть бути запроваджені лише на підставі обов'язкових вимог, які встановлюються Судом ЄС (захист здоров'я громадян, конкуренції, прав споживачів, природного середовища, національних чи регіональних соціальних та культурних особливостей, кінематографії як форми культурного висловлення, забезпечення ефективності фінансового контролю, чесності торговельних операцій, свободи слова та преси тощо).

Другий принцип Кассіс стосується взаємного визнання національних стандартів (технічних норм): якщо товари виробляються і продаються у будь-якій державі-члені на законних підставах, не існує переконливих причин для обмеження їх доступу на ринки інших держав-членів. Він віддзеркалює зміст статей 28 і 29 ДФЄС, які передбачають усунення фіскальних бар'єрів на шляху вільної торгівлі у формі мита. Рішення Суду ЄС у справі Кассіс зробило незаконними вимоги щодо виконання внутрішньодержавних технічних норм як умови доступу до ринку. Принцип взаємного визнання породжує презумпцію, що товари, які на законних підставах перебувають у торговому обігу в одній з держав-членів, відповідають обов'язковим вимогам країни-імпортера. Проти цього можна заперечити, довівши, що обмежувальні заходи є необхідними для захисту відповідних інтересів.

Одним із прикладів застосування формули Кассіс є справа 178/84 Commission v. Germany [1987], в якій ішлося про застосування німецьких законів щодо якості пива ("Закон про чистоту пива"). Його норми були спрямовані на забезпечення високої якості німецького пива і вимагали, щоб напої, які мають право використовувати назву "пиво", містили чотири інгредієнти: ячмінь, хміль, дріжджі та воду. Допускався також продаж іншого пива, але без цієї назви, що заважало його доступу на ринок. Проте заборонявся продаж пива з домішками. Не існувало жодних обмежень щодо торгівлі імпортованим пивом, оскільки в законах не було посилань на країну-виробника. Німецький уряд вказував на те, що за цих умов будь-який бровар, який виробляє пиво відповідної якості із зазначених чотирьох інгредієнтів, може виходити з ним на ринок Німеччини. Однак на практиці імпортоване пиво, яке могло бути виготовлене відповідно до інших вимог, містити домішки, не мало права продаватися у Німеччині. Тим самим закони про якість пива сприяли розподілу ринків унаслідок існування в державах-членах різних технічних норм і позбавляли німецьких броварів конкуренції з боку іноземних виробників цього продукту.

Під час розгляду справи уряд Німеччини, який захищав цей закон, посилався на необхідність охорони здоров'я (від вживання домішок) та захисту прав споживача (можлива плутанина споживачів щодо інгредієнтів пива). У своєму рішенні Суд ЄС зазначив, що у цій сфері не існувало норм ЄС. Посилаючись на розділи рішення у справі Кассіс, Суд ЄС зауважив, що "Закон про чистоту пива" обмежує торгівлю. Його застосування суперечить принципам пропорційності і альтернативних заходів.

Певні зміни у підході Суду ЄС до застосування формули Кассіс відображені в його рішеннях у справах С-267 та 268/91 Keck and Mithouard [1993]. Кек і Мітуар займалися перепродажем виробів із золота уроздріб у Франції за ціною, нижчою від їх собівартості (тобто за демпінговими цінами). Чинне французьке законодавство це забороняло в інтересах захисту справедливої торгівлі і тому проти них було порушено справу за недотримання цього закону. Кек і Мітуар заявляли, що цей закон суперечить положенням ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС). У своєму рішенні Суд ЄС зазначив тенденцію серед підприємців усе частіше посилатися на ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС) для оскарження будь-яких національних норм, застосування яких впливає на свободу пересування товарів, навіть якщо такі норми не спрямовані на обмеження імпорту продукції. Проте Суд ЄС дійшов висновку, що країна може обмежувати обсяг продажу виробів з інших країн ЄС настільки, наскільки це позбавляє торговців можливості стимулювати збут. Пославшись на перший принцип Кассіс (дотримання обов'язкових вимог), Суд ЄС констатував, що застосування деяких національних торговельних норм та стандартів, що обмежують чи забороняють певні аспекти торгівлі (certain selling arrangements), не перешкоджає, прямо чи побічно, реально або потенційно, торгівлі між державами-членами відповідно до формули Дассонвіль, за умови, що такі національні норми та стандарти стосуються всіх трейдерів, які працюють на національній території, та якщо вони фактично і юридично однаково впливають на збут вітчизняної продукції і виробів з інших країн ЄС. Застосування таких норм щодо продукції з інших країн ЄС не є за своєю природою дією, що перешкоджає доступу продукції на ринок або стримує такий доступ активніше, ніж надходження вітчизняної продукції. Отже, такі норми не підпадають під дію ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС).

Рішення Суду ЄС у справі Кек і Мітуар було підтверджено подальшою судовою практикою, яка стосувалася встановлення обов'язкових годин роботи на автозаправках, заборони реклами палива в супермаркетах, торгівлі у неділю тощо. Проте повністю сферу його застосування все ще не визначено.