Правознавство - Копиленко О.П. - 5. Міжнародна правосуб'єктність держави

Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права. У міжнародно-правовій літературі здавна використовується поняття держави, що представляє єдність трьох елементів — суверенної влади, населення, території. Держава — необхідна форма організації населення для участі в міжнародному співтоваристві, для представництва та захисту його інтересів.

Норми, що визначають статус держави, реалізуються, в першу чергу, в Його правосуб'єктності. Таким шляхом визначаються положення держави в міжнародному співтоваристві, його потенційні можливості.

Основні права й обов'язки — категорія, що відображає умови, необхідні для життя держави в рамках міжнародного співтовариства. Тому вони належать до категорії так званих невід'ємних прав, які у нормальних умовах не можуть бути обмежені.

Кожна держава вправі вимагати вирішення спорів мирними засобами і зобов'язана поважати відповідне право інших держав. Кожна держава має право самостійно вирішувати свої внутрішні справи і зобов'язана не втручатися у відповідні справи інших держав. Держава має право на співробітництво з іншими державами на основі демократичних принципів, закріплених Статутом ООН, і несе обов'язок співробітничати. Держава має право вільно вибирати свою соціально-політичну систему і зобов'язана поважати відповідне право інших держав, а також рівноправність і самовизначення народів.

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є проявом суверенітету й означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють юрисдикцію повну й обмежену, за сферою дії — територіальну і екстратериторіальну, за характером влади — законодавчу, виконавчу, судову.

Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечувати реалізацію своїх розпоряджень усіма наявними в його розпорядженні законними засобами. Обмежена означає, що держава може наказувати поведінку, проте вона в більшій чи меншій мірі обмежена у використанні засобів, що забезпечують виконання розпоряджень.

В силу територіального верховенства держава здійснює повну юрисдикцію у межах своєї території. В силу особистого верховенства — обмежену юрисдикцію у відношенні своїх громадян за кордоном.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет випливає з принципу суверенної рівності. Раніше імунітет був абсолютним, поширювався на будь-яку діяльність іноземної держави та його власність. Наприкінці минулого століття з'явилася, а в наш час знайшла широке визнання концепція обмеженого імунітету. Відповідно до цієї концепції, імунітет обмежується лише тими відносинами, в яких держава виступає як носій суверенної влади, діями, що здійснюються в силу державної влади.

Істотне значення має зміст поняття "держава" у плані імунітету, від чого залежить коло органів і осіб, що користуються імунітетом. У проекті статей Комісії міжнародного права ООН це поняття визначене як таке, що означає: держава та її різні органи управління; політичні підрозділи держави, що мають право здійснювати прерогативи державної влади; установи чи інститути держави за умови, що вони мають право починати дії в здійсненні прерогатив державної влади; представники держави, що діють у цій якості.

6. Правонаступництво держав та урядів

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків у результаті зміни однієї держави іншою в несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території. Правонаступництво має місце, коли в силу різних причин (розпаду, об'єднання тощо) утворюються нові держави і виникає необхідність з'ясувати, які права і обов'язки держав-попередниць переходять до новостворених держав.

Правонаступництво стосується декількох аспектів:

• правонаступництво щодо договорів;

• правонаступництво щодо державної власності;

• правонаступництво щодо державних архівів;

• правонаступництво щодо державних боргів. Правонаступництво України: Україна виникла в результаті

розпаду Радянського Союзу, вона стала універсальною правонаступницею УРСР і частково — правонаступницею СРСР. 12 вересня

1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про правонаступництво", який містить такі основні положення:

• з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради УРСР;

• до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР;

• закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України;

• органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України;

• державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіками — Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 p.;

• Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;

• Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції та інтересам України;

• Україна дає згоду на обслуговування частини зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. Розмір цієї частки передбачалося встановити міждержавними угодами колишніх республік, що входили до складу СРСР. Україна відмовлялася нести зобов'язання за кредитними угодами СРСР, що були укладеш після 1 липня 1991 р. без її згоди;

• усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, є громадянами України.