Правознавство - Олійник А.Ю. - § 3. Місце теорії держави і права в системі правових наук

Теорія держави і права є елементом складної системи знань про суспільство. Ця система включає в себе природні, точні (технічні) і суспільні науки, які тісно між собою пов'язані. Природні науки досліджують закономірності виникнення і розвиток природи, точні (технічні) - закономірності розвитку науково-технічного прогресу, а суспільні - закономірності виникнення, розвитку і функціонування людського суспільства. Право і держава є об'єктом вивчення різних суспільних наук: економіки, філософії, соціології, психології, історії, політології, державознавства і правознавства та ін.

Теорія держави і права займає провідне місце в системі юридичних наук і виконує комунікативну функцію в процесі взаємодії юридичних і інших суспільних наук. Існують різні підходи до розгляду системи юридичних наук. ВАК України затвердив таку систему: 1) теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень; 2) конституційне право; 3) цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право; 4) господарське право; господарський процес; 5) трудове право; право соціального забезпечення; 6) земельне право; аграрне право;екологічне право; природоресурсне право; 7) теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; 8) кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право; 9) кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; 10) судоустрій; прокуратура та адвокатура; 11) міжнародне право; 12) філософія права.

Із цього переліку видно, що до нього включені не всі існуючі сьогодні юридичні науки. Традиційно система юридичних наук включає в себе:

1. Загальнотеоретичні і історичні юридичні науки. Сюди входить теорія держави і права; історія держави і права; історія вчень про державу і право.

2. Галузеві юридичні науки: конституційне право, цивільне право і процес; адміністративне право і процес; кримінальне право і процес та інші галузеві юридичні науки, як традиційні так і комплексні.

3. Юридичні науки, що вивчають структуру, порядок утворення, організацію і функціонування деяких державних органів і органів місцевого самоврядування, наприклад, правосуддя; прокурорського нагляд; правоохоронних органів; органів державного будівництва і місцевого самоврядування та ін.

4. Юридичні науки, що вивчають державне право зарубіжжя та міжнародне право.

5. Спеціальні (прикладні) юридичні науки, наприклад, судова психіатрія, судова медицина, кримінологія, криміналістика та ін.

Отже, теорія держави і права в системі юридичних наук займає провідне місце, є методологічною юридичною наукою, містить загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ в Україні.

§ 4. Розвиток науки теорії держави і права в Україні

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні характеризується певними етапами розвитку вітчизняної юридичної думки.

Початок розвитку державно-правової думки в Україні можна простежити в окремих джерелах, починаючи з XI століття. До таких джерел можна віднести: а) "Руську правду"; б) "Слово про закон и благодать" Іларіона (XI ст.); в) "Повесть временных лет" (XII ст.); г) "Поученіє" Володимира Мономаха (ХІ-ХП століття); д) "Слово о полку Ігоревім" (1185-1187 рр.); є) "Моленіє" Данила Заточника (XIII ст.) та ін.

Ці джерела мали релігійно-філософський і політико-правовий зміст та були спрямовані на вирішення актуальних проблем того часу з питань державно-правового спрямування, які стояли перед стародавньо-руською державою. Суть їх зводилась до висвітлення ідей величності Русі, авторитету Руської церкви, обмеження свавілля князів і зміцнення та збереження державної єдності руських народів.

Характерний етап розвитку державно-правової думки для територій, на яких знаходиться сучасна Україна був пов'язаний зі знаходженням у XV— XVI столітті у складі Великого князівства литовського, яке особливо в перші свої роки було більше слов'янською ніж литовською державою. 90 % його населення складали слов'яни. Саме тому литовські князі здійснювали по відношенню до цих народів політико нейтралітету.

Найбільшу цінність із позиції ідей державно-правової думки мав Литовський статут (збірка законів феодального права), що діяв в Україні в XVI-XVIII ст. Він витримав три редакції в 1529, 1566, 1588 рр.

Окремі державно-правові ідеї і теорії цього періоду (XVI—ХVIІ століття) містяться в таких релігійних творах: а) "Апокрисис" (X. Філалета, 1598р.); б) "Пересторога" (1606 р,, автор невідомий); в) "Трелос" (М. Смотрицький, 1610 р.); г) "Протестація" (І. Борецький, 1621 р.); д) "Палинодия" (З. Копистеньський, 1619-1622 рр.). Змістовно ці твори відображають такі ідеї: а) таврували відступництво української знаті від православної церкви; б) протестували проти насильницьких дій уніатів по відношенню до української культури, обрядів українського народу; в) змальовували нужденне становище православної церкви і українського народу; г) виступали за звільнення українського народу з-під польсько-шляхецької неволі; д) закликали до єдності українського, руського і білоруського народів; е) вимагали організації на демократичних засадах світських і церковних справ.

В кінці XVI - початку XVII ст. ідеали природного права в Україні відстоював І. Вишенський. Він обґрунтовував демократичні ідеї рівності, вимагав рівності і однакової відповідальності за свої прорахунки як підвладних, так і владноможних осіб, що мають переваги над іншими лише завдяки наявності повноважень.

Подалі принципи природно-правової теорії розвивались російськими і українськими освітянами (С. Десницьким, А. Куніциним,

H. Новиковим, А. Третьяковим, Д. Фонвізіним та ін.), декабристами, демократами. Саме вони розробили два фактори, що обмежують суб'єктивізм і сваволю в здійсненні верховної влади: нормативний і організаційний.

Певний вклад у розвиток ідей природних прав людини в Україні в XVII- XVIII століттях внесли Л. Баранович, І. Галятовський,

I. Гізель, М. Козачинський, Я. Ковельський, Й. Кононович-Горбацький, М. Костомаров, М. Максимович, Ф. Прокопович, Д. Туптайло, Г. Сковорода, Т, Шевченко, С. Яворський та ін.

Друга половина XIX століття характеризується поглядами на державу і право українських демократів М. Драгоманова, С. Подолинського, О. Терлецького, І Франка.

Важливе місце в поглядах на державно-правову дійсність в Україні кінця XIX початку XX століття мають праці українських теоретиків національної державності М. Грушевського, В. Винниченка та правознавців О. Кістяківського, Б. Кістяківського, М. Володимирського-Буданова, О. Єфименко та ін.

Отже, у поглядах на державно-правові явища в Україні не існувало одностайної думки. Різність підходів ми можемо пояснити, насамперед, відмінністю філософських поглядів авторів і відмінністю методологічних прийомів у поясненні сутності держави і права. В результаті цього розроблялась відносно відмінна сукупність поглядів на доктрину "правової держави", а точніше: а) позитивістська; б) соціологічна; в) нормативно-соціологічна (як синтез юридичного позитивізму і неокантіанства); г) психологічна та інші концепції правової держави, сконструйовані представниками етичного нормативізму.