Правознавство - Олійник А.Ю. - § 10. Держава і право в незалежній Україні

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.

Створення в 1922 р. Союзу радянських республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни. Такі зміни було внесено УРСР в 1929 р. і вони були пов'язані головним чином із розподілом компетенції між союзною і республіканською владою.

У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена найдемократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення. В Конституції закріплювалися демократичні, політичні, соціальні, культурні та особисті права громадян.

Ліквідація культу особистості Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення в країні відкрито опозиційних рухів, усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 року. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. В ній були закріплені: а) політичні права: обирати і бути обраним, здійснювати управління державою, критикувати державних службовців та ін.; б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.; в) соціальні права: на матеріальне забезпечення, на житло, на охорону здоров'я та ін.; г) культурні права: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.; д) особисті права: на недоторканість особи, житла, особистого життя та ін.1

Отже, за період знаходження України в складі СРСР формою правління в Україні була радянська республіка, формою державного устрою - унітарна республіка як суб'єкт федерації СРСР, а за формою державного режиму - соціалістична демократія. Правова система України була соціалістичною і продовження соціалістичної правової системи СРСР, Джерелом права був нормативно-правовий акт.

§ 10. Держава і право в незалежній Україні

Основними документами, які визначили форму і зміст держави і права в незалежній Україні були:

а) Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.;

б) Закон Української РСР від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність Української РСР";

в) Закон Української РСР від 3 серпня 1990р. "Про міністерства і державні комітети Української РСР;

г) Закон України від 18 квітня 1991 р. "Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР";

д) Закон Української РСР від 5 липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР";

е) "Про Президента Української РСР";

є) Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.;

ж) Закон України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України";

з) Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р.;

і) Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р.;

й) Конституція України від 28 червня 1996 р. та ін.

В різних країнах юридичне закріплення та реальне існування суверенітету народу, національного і державного суверенітету різне. Так, нині в Україні всі три види суверенітету знайшли своє юридичне закріплення в "Декларації про державний суверенітет України", прийнятій Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Суверенітет в Декларації визначається як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Поняття державного суверенітету, подане в преамбулі Декларації, розкривається в її десяти розділах.

Закон Української РСР від 3 серпня 1990р. "Про економічну самостійність Української РСР" на основі Декларації про державний суверенітет України визначає зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР.

Закон Української РСР від 3 серпня 1990 р. "Про міністерства і державні комітети Української РСР, який відповідно до Декларації про державний суверенітет України затвердив перелік міністерств і державних комітетів. Цим законом було доручено Раді Міністрів Української РСР подати Верховній Раді УРСР проект закону Про Раду Міністрів УРСР. Однак, замість закону про Раду міністрів УРСР був прийнятий Закон України від 18 квітня 1991 р. "Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР" з метою вдосконалення структури державного управління Української РСР Верховна Рада УРСР. До складу Кабінету Міністрів УРСР увійшли Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр, віце-прем'єр, державний секретар Кабінету Міністрів, державні міністри та міністри Української РСР.

Однак, Кабінет Міністрів не став єдиним самостійним органом виконавчої влади в Українські РСР. Законом Української РСР від 5 липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" був заснований пост Президента Української РСР. А Закон Української РСР від 5 липня 1991 р. "Про Президента Української РСР" закріпив, що Президент Української РСР є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади. Повноваження Президента Української РСР визначаються Конституцією Української РСР. Президент Української РСР мав здійснювати свої повноваження, спираючись на Кабінет Міністрів Української РСР, що свідчило про створення в Українській РСР президентсько-парламентської республіки. За Президентом УРСР залишалося право створювати необхідні управлінські і консультативні структури. Президент Української РСР міг скасовувати постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Української РСР, Уряду Кримської АРСР, акти міністерств Української РСР, інших підвідомчих йому органів, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів Української РСР, а також зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території Української

РСР, якщо вони суперечать Конституції Української РСР і законам Української РСР. Це свідчило про достатньо сильну вертикаль Президентської влади в Українській РСР.

Захоплення партійними лідерами КПРС у Москві з 19 по 22 серпня 1991 р. державної влади через утворений ними Державний Комітет Надзвичайних Ситуацій (ДКНС) створило небезпеку для українського суверенітету і 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, яким проголосила Україну незалежною. Цей документ став юридичним закріпленням повної самостійності України поза СРСР. Суть цього документу полягає в закріпленні 3 головних положень: 1). Проголошувалась незалежність України і створення самостійної української держави з офіційною назвою "Україна". 2). Встановлювалось, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканою. 3). Закріплювалось, що з моменту прийняття Акту на території України діють виключно Конституція і закони України. Результати Акту були затверджені на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.

Важливе значення для встановлення незалежності в Україні відіграли Закон України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" та Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р.

У зв'язку із проголошенням незалежності України і створенням самостійної української держави необхідно було визначити долю: а) державної території; б) державно-правових закладів; в) законодавчих нормативно-правових актів; г) міжнародних майнових прав і обов'язків України; д) громадянства. З цією метою 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий закон "Про правонаступництво України". Він закріплював, що з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні є її Верховна Рада. До прийняття нової Конституції України на її території діяла Конституція УРСР. Закони Української РСР і інші акти діяли на території України, якщо вони не суперечать законам України, які були прийняті після проголошення незалежності України. Органи держави, сформовані на основі Конституції Української РСР діють до створення органів держави на основі нової Конституції України. Державним кордоном України визначався її колишній кордон у складі СРСР станом на 16 липня 1990 р. Україна підтвердила свої обов'язки за міжнародними договорами, які були укладені Українською РСР до проголошення незалежності

України і стала правонаступницею прав і обов'язків за договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Україна дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р., у частині, визначеній державною угодою. Україна підтвердила, що не несе відповідальність за кредитними договорами СРСР, які були укладені після 1 липня 1991 р. без її згоди. В Законі визначалося, що всі громадяни СРСР, які постійно проживали на момент проголошення незалежності України на її території автоматично ставали громадянами України1.

Виходячи з Декларації про державний суверенітет, Акту проголошення незалежності України Верховна Рада 1 листопада 1991 року прийняла Декларацію прав національностей України, враховуючи той факт, що Україна багатонаціональна держава. В Декларації: а) встановлювалося рівноправ'я всіх народів і націй України; б) гарантувалося національностям збереження їх традиційного розселення; в) надавалося всім народам і національним групам право вільного користування рідною мовою в усіх сферах життя; г) встановлювалося, що будь-яка національність має право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята та відправляти традиційні обряди своїх народів; д) закріплювалося, що пам'ятки історії і культури народів і національних груп на території України охороняються законом; е) гарантувалося всім національностям право створювати свої культурні об'єднання; є) встановлювалося, що національні культурні об'єднання, представники національних меншин мають право на вільні стосунки зі своєю історичною батьківщиною2.

Важливу роль у закріпленні президентсько-парламентської республіки в Україні відіграли Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р. (далі Конституційний договір) та Конституція України від 28 червня 1996 р. в редакції до 1 січня 2006 р.

Конституційний договір було підписано Головою Верховної Ради України О. Морозом і Президентом України Л. Кучмою виходячи з того, що відсутність нової демократичної Конституції України була гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, а також політичних і державно-правових реформ. У Конституційному договорі було визначено фактично дуалістичну республіку. Влада була поділена між Верховною Радою і Президентом України. Верховна Рада України визнавалася єдиним законодавчим органом. Президент України фактично став главою держави і главою виконавчої влади. Кабінет Міністрів України визначався центральним органом виконавчої влади підпорядковувався Президентові України і діяв виключно в межах, встановлених Президентом України. За поданням Президента України Верховна Рада України призначала Генерального прокурора України Голову Верховного Суду України, Голову Вищого арбітражного суду України та суддів Верховного Суду і Вищого арбітражного суду України. За спільним поданням Голови Верховної Ради України і Президента України Верховна Рада України призначала Голову Конституційного Суду України. Верховна Рада України і Президент України призначали по половині складу Конституційного Суду України. Усіх інших суддів призначав Президент України.

Відповідно до Конституційного договору Президент України мав сильну вертикальну владу і міг впливати на діяльність місцевих рад народних депутатів, хоча вони і проголошувалися як органи місцевого самоврядування. Автономна Республіка Крим була адміністративно-територіальною автономією в складі України. Це свідчило про унітарний державний устрій України зі складною формою унітаризму. Враховуючи той факт, що Верховна Рада України і Президент України діяли від імені народу України, який їх і обирав, можна припустити, що державно-правовий режим в Україні був демократичним.

Отже, відповідно до Конституційного договору Україні за формою правління фактично стала президентською республікою. За формою державного устрою була складною унітарною державою і за формою державно-правового режиму була демократією.

Така ж форма держави в Україні була закріплена і після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Лише після внесення змін до Конституції України Законом України від 8 грудня 2004 р. та набуття ним чинності з 1 січня 2006 р. Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. За результатами аналізу Українського законодавства можна стверджувати, що в Україні діє національна правова система, що відноситься до романо-германської правової сім'ї. Основними джерелами права України є нормативно-правовий акт, нормативний договір та правовий звичай. Іде пошук оптимальної системи права.

Таким чином, в Україні із дня проголошення своєї незалежності постійно здійснюється реформування форми і змісту держави та форми права. Слід відмітити, що в сучасних умовах тенденцій для стабілізації форми і змісту держави і права в Україні поки що не спостерігається. На наш погляд, державно-правові реформи в Україні найближчим часом будуть продовжуватися.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

1. Визначте предмет, методи і завдання історії держави і права.

2. Проаналізуйте державу і право на території Північного Причорномор'я і Приазов'я.

3. Покажіть державу і право Київської Русі, а також державу і право в період входження українських земель до різних європейських держав.

4. Дайте характеристику держави і права козацької доби і гетьманщини в Україні.

5. Розгляньте державно-правовий лад українських земель у складі Російської імперії і Австро-Угорської імперії та Румунії.

6. Здійсніть аналіз держави і права Української Народної Республіки (УНР).

7. Проведіть дослідження держави і права Української Радянської Соціалістичної Республіки і незалежної України.