Правознавство - Олійник А.Ю. - § 6. Форми правового виховання

Правове виховання розглядають у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні воно характеризується як вплив усіх правових чинників суспільного життя, у тому числі й правової системи, на формування в індивідів і колективів людей з певними правовими якостями, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості та правової культури. У вузькому розумінні - це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

Процес правового виховання охоплює суб'єкти та об'єкти, основні вимоги і мету.

До суб'єктів правової виховної діяльності відносять органи держави, громадські організації, трудові колективи, їх посадових і службових осіб, окремих громадян.

Об*єктом правового виховання є свідомість людини, її інтелекті здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Метою правового виховання є: формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури; виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юридичних норм - звичкою; ознайомлення громадян з питаннями державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності; допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функціонування права; сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

Основними вимогами до право-виховної роботи є: набуття людиною основ правових знань; необхідність формування у свідомості людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки; формування в людей соціально-комунікативних якостей особистості тощо.

§ 6. Форми правового виховання

Право-виховна робота здійснюється у певних формах. До таких форм теорія та юридична практика відносять: правову освіту; правову агітацію; правову пропаганду; юридичну практику; історію української та світової культури із правової тематики; самовиховання.

Правова освіта - це конкретний вид навчального процесу, під час якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства здобувають правові знання, навички, вміння здійснення правових норм. Правове навчання здійснюється через систему навчальних закладів юридичного і неюридичного профілю, через спеціалізовані організації (наприклад, організацію "Знання" тощо), шляхом самостійного вивчення чинного права.

Правова агітація - це форма правового виховання, що полягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення тощо.

Правова пропаганда — це цілеспрямована діяльність з формування у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яснення правової політики та поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допомогою засобів масової інформації та інших форм доведення правової інформації до широкого загалу.

Юридичну практику можна визначити як сукупність напрацьованого досвіду внаслідок правотворчої, правоохоронної та з реалізації права (включно з правозастосовною) діяльності різних суб'єктів права.

Зміст юридичної практичної діяльності включає в себе: а) суб'єктів як учасників правових дій; б) завдання, мету, функції, методи та результати діяльності; в) внутрішню організацію діяльності, що включає в себе процесуальне провадження, стадії, процедури та режими; г) зовнішню форму діяльності, що виявляється у правотворчих та право-реалізаційних актах; ґ) зовнішні зв'язки діяльності, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

Однак не вся юридична діяльність є практичною. Слід розрізняти юридичну наукову та освітянську діяльність від юридичної практичної діяльності. В основі першої лежать дослідження політичної і правової системи суспільства, а в основі останньої - напрацювання та узагальнення юридичної практики шляхом професійної діяльності юриста.

Узагальненням щодо забезпечення законності та правопорядку в процесі правотворчої, право-реалізаційної та правоохоронної діяльності здійснюється різними органами. Загальне узагальнення щодо здійснення законності та додержання правопорядку в Україні здійснює Генеральна прокуратура України і підпорядковані їв прокуратури на місцях.

Узагальнення судової діяльності, діяльності правоохоронних органів здійснює Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, касаційні та апеляційні судові інстанції. Суди загальної юрисдикції здійснюють контроль за законністю діяльності правоохоронних органів при реалізації своїх повноважень із здійснення правосуддя. Центральні структури системи правоохоронних органів здійснюють контроль та узагальнюють юридичну практику щодо додержання законності та зміцнення правопорядку підлеглими підрозділами.

Узагальнення юридичної діяльності законодавчого і виконавчих органів та Конституційного Суду України покладається на ці органи. Верховна Рада України узагальнює юридичну практичну діяльність парламенту. Президент України та Кабінет Міністрів України узагальнюють практичну юридичну діяльність органів виконавчої влади. Конституційний Суд України слідкує за конституційністю правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, юридична практика включає в себе як діяльність, так і результати діяльності професійних юристів та державних органів. Узагальнення юридичної практичної діяльності та вироблення пропозицій щодо покращення як самої юридичної практичної діяльності, так і її результатів з метою удосконалення законодавства та практики його реалізації складає основу юридичної практики.

Історія української та світової культури з правової тематики визначається як система літературної, художньої, кіно-, телевізійної та іншої творчості про правову дійсність.

Отже, існуючі форми правового виховання не виключають й інших форм, таких як загальна та індивідуальна профілактика, підвищення рівня соціальної забезпеченості, покращення соціальних умов життя, стимулювання правомірної поведінки тощо.