Правознавство - Олійник А.Ю. - § 3. Суб'єкти господарювання

Оскільки відносини, у які вступають суб'єкти при здійсненні господарської діяльності, регулюються законом, вони стають правовідносинами, а точніше господарськими правовідносинами.

Отже, господарські правовідносини - це врегульовані нормами господарського права суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання у процесі організації та здійснення господарської діяльності.

У сфері господарювання виникають різноманітні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням господарської діяльності, тому їх потрібно певним чином класифікувати, як-от:

1) за характером господарських правовідносин вони поділяються на:

- господарсько-виробничі, якими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності;

- організаційно-господарські, під якими розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

2) за сферою виникнення господарські правовідносини є: —внутрішньогосподарськими. Ці відносини складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, а також між суб'єктом господарювання та його структурними підрозділами;

- зовнішньо-господарськими (міжгосподарськими), які виникають між самостійними суб'єктами господарювання;

3) залежно від взаємного становища сторін господарські правовідносини бувають:

- горизонтальні. Такі правовідносини складаються між юридично рівними суб'єктами;

- вертикальні, у яких одним із суб'єктів є компетентний орган, у тому числі власник майна;

4) за галузями народного господарства, в яких вони виникають, виділяються господарські правовідносини:

- у промисловості;

- у галузі транспорту;

- у капітальному будівництві;

- у сфері приватизації державного і комунального майна тощо.

Учасниками господарських правовідносин є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

§ 3. Суб'єкти господарювання

3.1. Загальні положення про суб'єктів господарювання

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених заковом, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання з додержанням вимог закону.

Для утворення суб'єкта господарювання обов'язковим є наявність установчих документів, якими є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному заковом. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням:

- власника (власників) чи уповноважених ним органів; -інших осіб-засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників;

- суду (у випадках, передбачених законом).

У разі злиття суб'єктів господарювання всі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений унаслідок злиття.

Якщо один або кілька суб'єктів господарювання приєднуються до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання всі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.

Потрібне відрізняти між собою такі два види реорганізації, як поділ і виділення. Якщо один або кілька нових суб'єктів господарювання виділяються до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права І обов'язки реорганізованого суб'єкта. При цьому при виділенні первісний суб'єкт господарювання, на відміну від його поділу, не припиняє свого існування.

У випадку, коли один суб'єкт господарювання перетворюється на інший, до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

1) за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК України, - за рішенням суду;

2) у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи уразі досягнення мети, заради якої його було створено;

3)у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, окрім випадків, передбачених законом;

4) у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Зупинимося детальніше на одній з підстав ліквідації суб'єкта господарювання, а саме на визнанні його банкрутом за рішенням суду в разі неспроможності цього суб'єкта через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Отже, банкрутством уважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Однак слід ураховувати, що крім ліквідації щодо неплатоспроможного боржника у випадках, передбачених законом, можуть бути застосовані й інші процедури, як-от:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише

суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства.

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання Його банкрутству. Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація). Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок узяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, у порядку, встановленому законом.