Правознавство - Олійник А.Ю. - § 6. Платники податків та об'єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними податковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків тільки за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік, і в триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Платники податків поділяються за відношенням до держави на резидентів, які мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно), та нерезидентів, які не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території. За статусом вирізняють такі категорії платників, як юридичні та фізичні особи.

Реалізація своїх обов'язків щодо сплати податку здійснюється особисто або через представника, при цьому представництво виступає в трьох формах - законне, уповноважене та офіційне.

Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків, зокрема:

а) для підприємства - його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписувати фінансові документи;

б) для консолідованої групи платників податків - законні представники головного підприємства, що входять до складу цієї групи;

в) для фізичної особи - батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально посвідченого договору чи довіреності.

Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду, у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

- вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

- подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

- сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

- допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок із питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Платники податків мають такі права:

- подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, встановленому законами України;

- одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

- оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Слід відрізняти об'єкт оподаткування від джерела платежу. Джерело сплати податку - це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють два джерела податку - доход (головне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Ставка податку - це законодавчо закріплений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткування. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у відсотковому. Останні, у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування - із пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування використовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої прогресивні. У 20-03 р. році Верховною Радою України прийнято Закон України "Про податок із доходів фізичних осіб", яким з 1 січня 2004р. передбачено відміну прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб та введення єдиної ставки оподаткування в межах 15 % (до 1 січня 2007 р.-13%).

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Податкові пільги - це повне або часткове звільнення платника податків від їх сплати, у силу особливостей платника або ж виду його діяльності, що визначені чинним законодавством. Підставами для надання податкових пільг є особливості платника (Герой України, вдівець, вдова), вид його діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво, фрахт суден), об'єкта оподаткування (вітчизняна навчальна поліграфічна продукція).

Встановлюючи податкові пільги для окремих платників, держава переслідує при цьому економічні та соціальні інтереси, у такий спосіб уряд регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих верств населення. Так зокрема для фізичних осіб передбачено запровадження податкових соціальних пільг. Зокрема платник має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного із джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. Враховуючи особливості статуту окремих платників податків, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 150 та 200 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги із двох і більше підстав, то пільга застосовується один раз із підстави, що передбачає її найбільший розмір. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати із дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Причому соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Закон встановлює також право платника податку на податковий кредит як суму витрат понесених платником у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:

- частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за встановленими правилами;

— суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

- суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної законом, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року;

- суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг із лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування, крім витрат визначених законодавством, як то косметичне лікування, лікування та протезування зубів із використанням дорогоцінних металів, операції з переміни статі та ін;

- суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувальнику-резиденту за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування як такого платника податку, так і членів його сім'ї першого ступеня споріднення, яка не перевищує суми визначеним вказаним Законом.

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Податковим законодавством передбачені й інші види податкових пільг, як то: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.