Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - Гідність людини як морально-сутнісна основа її прав

Основні наукові підходи до інтерпретації гідності людини можуть бути позначені як:

а) "суб'єктивістський" (самооцінка людиною її власної цінності, значущості);

б) "об'єктивістсько-соціальний" (соціальна - групова чи загальносуспільна - оцінка гідності людини);

в) "суб'єктивістсько-соціальний" (самооцінка людиною її соціальної оцінки, сформульованої іншими суб'єктами).

Можна виділити (щоправда, вже за іншим критерієм) ще й, так званий, об'єктивістсько-антропологічний підхід до розуміння гідності людини. Саме його й утілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім'ї й усі люди є рівними у своїй гідності, про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжнародну хартію прав людини.

Теоретичним відображенням такого підходу можна вважати дефініцію, відповідно до якої гідність людини - це її самоцінність як родової біосоціальної істоти, змістовно зумовлювана, насамперед, існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами людського буття. Психічним (ідеальним) відображенням цієї органічної, "природженої" властивості кожної людини є її власні, а також інших суб'єктів суспільства оціночні судження стосовно зазначеної властивості, тобто оцінки гідності людини.

"Антропологічна" (а тим більше - трансцендентна) гідність людини, саме з огляду на її природу, є абсолютною, об'єктивно недоторканною, незайманою; вона сама по собі не може якимось чином ушкоджуватись, не може бути об'єктом порушення. Тому її навряд чи можна безпосередньо пов'язати із правом людини на компенсацію моральної шкоди, спричиненої приниженням "антропологічної" (або ж трансцендентної) гідності людини. Однак, оцінка саме цієї гідності стає таким об'єктом і може применшуватись, принижуватись, спотворюватись завжди, коли порушується будь-яке право будь-якої людини. А внаслідок цього в останньої може, за певних умов, виникати право на компенсацію моральної шкоди.

Оскільки гідність людини, беззаперечно, належить до сфери моральних явищ, є, так би мовити, моральним "параметром" особи, остільки й існують підстави позначити поняття про вказану шкоду терміном "моральна".

Поняття "гідність людини" вельми інтенсивно використано у низці фундаментальних міжнародно-правових актів. Для прикладу, відзначимо, що у шести фундаментальних актах ООН та у двох актах ЮНЕСКО, котрі безпосередньо присвячені правам людини, воно вживається ЗО разів. А в одному із актів Ради Європи це поняття включено навіть до назви акта: "Конвенція про захист прав гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини" (прийнята 4 квітня 1997 р.).

Поняття "гідність людини" дістає втілення й у конституціях деяких держав. Так, ст. З Конституції Італії, ухваленої 27 грудня 1947 р., закріплює положення про те, що "всі громадяни мають однакову суспільну гідність". (І це закріплення відбулося ще за рік до прийняття ООН Загальної декларації прав людини, у ст. 1 якої проголошено, що всі люди народжуються "рівними у своїй гідності").

Процес конституційного відображення феномену гідності людини кардинально інтенсифікувався у тих державах Центральної та Східної Європи, які належать до перехідних (постсоціалістичних). Поняття гідності є нині, зокрема, у конституціях Білорусі, Болгарії, Естонії, Литви, Македонії, Молдови, Росії, Словаки, Словенії, Узбекистану, Хорватії, Чехії. У Конституції Республіки Польща зафіксовано, що "природжена й невід'ємна гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона є непорушною, а повага і захист становлять обов'язок органів публічної влади" (ст. ЗО).

Усе це є свідченням невипадковості, закономірності сучасної гуманістичної тенденції у розвитку інституту прав людини і зростання її самоцінності.