Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - Розділ 8. Забезпечення прав і свобод людини як основа діяльності органів внутрішніх справ

8.1. Ефективність системи народовладдя - основний гарант забезпечення прав і свобод громадян України

Розглядаючи питання стосовно ролі особистості в системі народовладдя, слід зазначити, що народовладдя - це суто політичне суспільне явище, яке виражає суть політики, що заснована на послідовно втілених принципах демократизму. Як же співвідносяться ці два поняття? З'ясування цього питання допоможе глибше розібратися в проблемі сутності системи народовладдя, з'ясувати фактори та зв'язки з іншими соціальними явищами, які визначають напрями функціонування названої системи, роль та місце складових елементів. Водночас, стверджуючи думку про те, що особа має бути найважливішим елементом системи народовладдя, ми отримуємо можливість дослідити, завдяки яким характеристикам вона набуває такого значення. Розглянемо деякі чинні теоретичні положення, які вже отримали своє обґрунтування в попередніх наукових розробках.

Народовладдя функціонує та здійснюється у сфері політичних відносин суспільства; при цьому не можна чітко окреслити сферу здійснення народовладдя, бо як і інші види влади, воно має багатоаспектний характер свого зовнішнього прояву.

Водночас слід з'ясувати яким чином народовладдя співвідноситься з державною владою, яка є інструментом здійснення політики, а також які елементи складають систему народовладдя та механізм його функціонування.

Розглянемо співвідношення політики і народовладдя. Відносини у цій сфері можуть мати різні форми свого прояву, закріплення та здійснення. Тому варто було б вважати, що поняття "політика" та "народовладдя" тотожні за обсягом та змістом. Наприклад, в умовах апартеїду або геноциду також відбувається здійснення політичних відносин, але, що стосується народовладдя, то його треба розглядати як певний тип політики. З іншого боку, народовладдя більш широке поняття, ніж політика, тому що здійснення такого різновиду соціальної влади передбачає не тільки сферу суто політичної влади, а ще й влади економічної, духовної тощо.

Зараз дуже важливо визначити взагалі місце держави в структурі суспільства, співвідношення державного та політичного, окреслити межу між державою і громадянським суспільством, а також визначити перелік їх загальних інтересів.

Щодо громадянського суспільства, то таку назву воно отримало з того приводу, щоб відмежуватися від державних інституцій, тому як для нього характерна мінімальна безпосередня участь державних структур.

Вплив держави на життя громадянського суспільства має відбуватися у сфері створення розвиненої правової системи, яка відповідає інтересам суспільства, забезпечує його прогресивний розвиток у сфері активізації позитивного впливу інших соціальних норм, що регулюють різні сторони та форми прояву життєдіяльності суспільства. Держава також повинна забезпечувати організацію та функціонування відповідних механізмів, які забезпечують виявлення, формулювання та захист сукупного інтересу, який міститься в публічних відносинах. Крім того, держава має ще одну функцію, яка повинна забезпечувати розвиток різного рівня та напряму систем саморегуляції суспільства.

З цього приводу розмежування державного та політичного в межах громадянського суспільства має велике значення для правильного розуміння тих відносин, що формулюються в ньому. Справа в тому, що громадянське суспільство передбачає наявність добре розвиненої політичної системи, де важливе значення матимуть саме такі політичні явища, які не відносяться до державних. Звідси можна стверджувати, що політичний вплив держави має бути чітко окреслений у системі законодавства, як і взагалі вся система повноважень окремих її органів та посадових осіб.

Народовладдя не обумовлено лише одним видом влади, а має багатоаспектний характер організації владних відносин, які спрямовані на звільнення та посилення ролі особистості в системі соціальних відносин. Саме ці владні відносини, в реалізації яких бере участь кожний громадянин та які мають свою специфіку в різних сферах життєдіяльності держави та суспільства, складають у своїй сукупності систему, яка має назву народовладдя. Ця система має відображувати у реальній площині життя одного з найпоширеніших принципів побудови демократичного суспільства, де "вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх". Саме з цього приводу в межах даної системи з найбільшою обережністю треба ставитися до первинного її елементу, тобто до людини.

Виходячи з того, що народовладдя базується на пріоритеті інтересів особистості та у зв'язку з тим, що його структура має в собі різні види влади, то, звичайно, діяльність особистості щодо її формування має бути досить різнобічною.

Таким чином, народовладдя, як сукупність певних владовідносин, у здійсненні яких може брати участь кожна особа, є цілісною узгодженою системою, яку можна розглядати по різному, але найдоцільнішим буде використовувати сферу застосування та характер здійснення, або метод реалізації.

З приводу того, що народовладдя представляє собою системне утворення, що об'єднує різні види соціальної влади в єдиний комплекс, слід зазначити, що системний метод має завдання виявити, насамперед, системоутворюючий елемент, стосовно якого всі інші елементи мають прикладне значення. Відносно системи народовладдя таким системоутворюючим елементом виступає власне факт здійснення влади народом, що відповідає його цілям та інтересам на демократичних засадах, передбачає об'єднання всіх необхідних засобів і елементів у систему народовладдя, де кожна людина брала б участь в управлінні суспільством на різних рівнях і в різних сферах організації владних відносин. Це можна назвати головною метою функціонування системи народовладдя. Але, водночас, вона має і другорядні цілі. Наприклад, для забезпечення інтересів населення на вищому рівні владовідносин існує інститут представництва, для формування якого проводяться вибори. Та зовсім інша річ, коли йдеться про контролюючі повноваження громадських організацій, безпосередній нагляд з боку політичних партій, окремих громадян за виконанням вимог виборчого законодавства. Таким чином, залежно від перспективної орієнтації цілей системи народовладдя, від їх пріоритетного взаємо-розташування, підпорядкованості визначаються матеріальна та духовна бази системи, інституціональне забезпечення, конкретні завдання та функції народовладдя. Тобто ціль визначає засоби її досягнення, а, отже, характер кожного елемента системи та порядок взаємодії між ними.

За допомогою аналізу кожного з елементів можна дійти висновку про стан системи народовладдя взагалі, скласти уявлення про її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, в якому вона функціонує, про якісний стан інституційних утворень, які складають підсистему народовладдя. Але серед усіх цих елементів найважливішим є аналіз ролі такого визначального елемента системи, як особа, який, на наш погляд, є найголовнішим, бо саме він може виступати і першоосновою інституційних утворень, і рушійною силою функціонування системи, і цілеспрямовуючим фактором її розвитку.

Крім того, для повнішого уявлення про роль особи в цій системі необхідно здійснити аналіз не тільки цього елемента, але й інших, що дасть можливість виявити додаткові системні зв'язки та якісні характеристики.

Насампочаток дамо загальну характеристику системи народовладдя.

Оскільки до цієї системи входить не тільки політична, а й інші види влади, то це відображається і на її функціях.

До таких функцій слід віднести:

а) визначення основних цілей здійснення народовладдя;

б) визначення й регулювання режиму народовладдя, знаходження і реалізація оптимальних форм і методів його практичного здійснення;

в) створення необхідних організаційних та інших умов для цілісного впливу інститутів і форм народовладдя на весь процес управління державними і суспільними справами, у ході якого повинні враховуватися всі суспільні інтереси.

Таким чином, не заперечуючи значення традиційних функцій держави, основний наголос робиться на функції організаційного та управлінського характеру.

Але слід зазначити, що вся структура системи народовладдя, технологія практичного здійснення її приречені на невдачу і бездіяльність без широкої, відповідальної і кваліфікованої участі мас в його практичному втіленні в життя, готовності кожної особи, громадянина держави до виконання цього соціального обов'язку. Така участь може здійснюватись як у формі представницької, так і безпосередньої, прямої демократії. До цих форм прийнято відносити: вибори до політичних організацій, перш за все, ради народних депутатів; імперативний мандат, включаючи в себе накази виборців народним депутатам, звіт народних представників і їх відкликання виборцями; референдум - всенародне обговорення найважливіших законодавчих актів, їх проектів, програм розвитку всього суспільства і найважливіших галузей народного господарства, проведення дорадчого опитування громадян (консультативний референдум); загальні збори громадян; збори трудових колективів; звернення громадян у державні й суспільні органи, від яких залежить остаточне вирішення тих чи інших питань розвитку держави і суспільства; здійснення громадянами безпосереднього контролю за діяльністю різних складових державного апарату, а також апарату суспільних організацій.

Нині вироблення цих організаційних форм виключно важливе в плані реалізації народовладдя, при цьому всі інститути народовладдя повинні займати не ізоляційну позицію стосовно один одного, а навпаки, впроваджувати прийнятні основи для спільної роботи, намагатися звільнитись від своїх особистих недоліків, шукати альтернативи, знаходити консенсус.

Саме на цій основі можна практично забезпечити інтенсивний розвиток системи самоуправління - здійснення влади для народу самим народом. Але народ - це особистості, і ніякі форми організації не дадуть ефекту реалізації самоуправління, якщо самі особистості не будуть до цього готові.

Дуже важливо в цьому плані розробити концепцію співвідношення особистості і народовладдя, а перш за все особистості і політичної системи. Це потрібно для розроблення теорії про людину, як основну цінність суспільства, а також для аналізу відносин, що будуються за схемою "особистість - суспільні інститути - держава - система народовладдя".

Вивчаючи особистість, потрібно вивчити умови її формування, усю систему суспільних зв'язків і відношень, характерних для суспільства, точно так, як вивчаючи суспільство, не слід забувати про особистості, цілеспрямованість діяльності яких визначає суть суспільства. Вищесказане стосується також і сфери політичного життя суспільства, сфери народовладдя, правда, з доповненням, що політичні умови суспільного життя, пануюча в суспільстві система політичних відносин, ступінь участі в ній особи, відіграє вирішальну роль у формуванні особистості.

Політичні умови життя і діяльності людини, будучи тісно пов'язані з іншими соціальними умовами, відіграють вирішальну роль у соціалізації людини, визначаючи зміст, ступінь, форми участі особистості у житті суспільства, у формуванні і реалізації політики, у здійсненні народовладдя.

Демократія, самоуправління, народовладдя нерозривно пов'язані із соціальним статусом особи. їх соціальна роль потребує врахування того, що самі по собі ці феномени є для суспільства значною соціальною цінністю і, одночасно, засобом прискореного розвитку суспільних відносин. Але подібна оцінка має вільний характер, будучи зумовленою самою роллю особи, роллю людського фактора в системі суспільних відносин. Інститути демократії, народовладдя, як і всі інші соціальні явища, мають значення лише у зв'язку з людиною, її діяльністю, з її роллю в суспільній системі. Що ж стосується особи, то вона повинна виступати одночасно в якості суспільного розвитку, найважливішою соціальною цінністю суспільства і основою виробничої сили. Отже, особа, нерозривно зв'язана із суспільством, стає такою і розвивається в умовах активної участі в суспільних відносинах.

Для вивчення проблеми співвідношення особи з системою народовладдя, державою, політикою, важливо визначити місце особи стосовно класу, нації, народу, трудового колективу, а також різними політичними організаціями, в діяльності яких особа бере активну участь.

Слід зазначити, що роль особи в суспільному житті, в усіх сферах є абсолютною в тому розумінні, що вона поширюється не на окремі, хоча й важливі, а на всі, без винятку, форми життєвого прояву. Таким чином особа не відходить на задній план у таких суспільних об'єднаннях, як народ, нація, колектив, а, навпаки, зберігає свою суб'єктивну значимість, виступає як представник народу, нації, колективу.

Так само й різні політичні організації, що діють у суспільстві, не повинні принижувати особу. Держава та інші політичні організації повинні здійснювати свою діяльність в інтересах особи для створення сприятливих умов її розвитку.

З цієї точки зору держава, як і інші політичні організації демократичного суспільства, відповідальні перед особою, всіма членами суспільства за виконання своїх обов'язків. Так само і кожна особа відповідальна перед державою і суспільством в аспекті своєчасного виконання зобов'язань та сприяння функціонуванню системи народовладдя.

Особа не зникає в державі. Навпаки, саме в державі всі її демократичні характеристики повинні проявити себе повною мірою. Характеристика держави і всієї системи народовладдя з позицій особистого підходу до нього мас особливе значення з точки зору вивчення ролі особи в даній системі. Йдеться про недостатньо вивчену проблему ролі особи в реалізації народовладдя.

Не слід забувати, що на її формування і реалізацію значний вплив здійснюють фактори особистого порядку, які не можна не враховувати в управлінні, в державному керівництві. Вільна особа бере активну участь у створенні державної влади, її зміцненні та розвитку, а також у практичній реалізації. Саме в цьому випадку можливе створення всіх підстав для формування висо-корозвиненої демократичної сучасної держави, яка б змогла забезпечити високий рівень життя суспільства. Якщо ж базуватися на протилежних умовах формування державної влади, то й результат такої суспільної діяльності буде протилежним, прикладів цього історія знає чимало. Зрозуміло, що формування і здійснення самоуправління народу може відбуватися лише в умовах демократичного режиму, який в достатній мірі може забезпечити виявлення волі значної кількості населення країни. Знов таки, треба торкнутися факторів, що забезпечують високий рівень державного керівництва, про які вже йшлося. З одного боку, демократичний режим є умовою формування народовладдя, з іншого - система народовладдя є умовою забезпечення демократії, дійсного волевиявлення, а значить і самоуправління народу.

Важливим є також питання про "спільноти" та "конкретну" людину, однак у зв'язку із системою народовладдя, політичною системою суспільства, з політикою.

Доцільно згадати відому тезу, що справжня політика має місце там, де є мільйони. Проте не слід розуміти це в плані заперечення ролі кожної конкретної особи. Масовий характер політики не заперечує її особистого аспекту не тільки в абстрактному плані, а й стосовно кожної конкретної людини - члена суспільства. Не зважаючи на те, що політика є сферою вираження спільного інтересу, слід розуміти, що спільний інтерес формується із значної кількості інтересів індивідуальних, носіями яких виступають конкретні люди.

Індивідуальні відносини є суспільними, оскільки вони містять у собі типове. Крім типового, вони включають у себе момент унікального, що виступає в суспільстві одним із факторів розвитку типового. Саме останнє зумовлює особливу соціальну значущість індивідуального, тобто, окремої особи.

Отже, умовою реальності народовладдя є послідовне здійснення розвиненої і, певним чином, гарантованої системи прав і свобод громадян, перш за все, громадянських і політичних прав, які б були захищені і забезпечені відповідними економічними і соціальними гарантіями. Саме ці права і свободи призначені втілити в життя найважливіші умови і основи дійсно гуманного суспільства, і всі соціальні структури, у тому числі і державні, існують для того, щоб ці основи всього суспільного життя реалізувати на практиці.

За кожною конкретною дією щодо здійснення влади народу завжди стоїть конкретна людина, що діє як самостійний громадянин, певна посадова особа, або член відповідного суспільного об'єднання. І ефективність народовладдя певною мірою залежить від того, наскільки активно і правильно буде діяти особистість, громадянин, який виступає в усіх цих проявах, при цьому розуміючи, що його діяльність повною мірою повинна співвідноситися з вимогами принципу взаємної відповідальності держави і особи.

В аспекті питання, що нами досліджується, співвідношення таких елементів, як "народовладдя" і "особистість" доцільно розглянути з точки зору, відповідно до якої особистість може не тільки формувати систему самоуправління та впливати на хід її діяльності, але ще бути тим первинним матеріалом, тим людським субстратом, з якого складаються окремі органи або наповнюється абстрактне поняття "посадова особа".

Особистості, які набувають таких якостей, уже займають зовсім інше соціальне становище, покладаючи на себе додаткові зобов'язання, виконуючи роль представників народу, виразників інтересів суспільства. Але ж вони залишаються в системі народовладдя і як просто громадяни, особи, які серед іншого також мають право на міру дозволеного або можливого, право на висловлювання свого особистого інтересу. Таким чином, вони мають подвійну роль у процесі функціонування системи народовладдя. З одного боку, вони її формують, з іншого - виступають безпосередніми виконавцями, реаліза-торами завдань та функцій цієї системи.

Особа, яка діє в системі народовладдя як представник народу, повинна володіти особливими якостями; і суто людськими, і професійними, адже вона виконує особливий соціальний обов'язок. Немає різниці, в якій владній структурі працює людина - у вторинній (за походженням), що призначена вищим органом, або у первинній, яка безпосередньо обрана народом. Рівень вимог до такої діяльності, до самої особи буде однаково високим, різниця може бути лише в якостях професійного характеру, що обумовлені спеціальністю або сферою діяльності.

З цього приводу слід згадати про такий нормативний акт, як Закон України "Про державну службу". Він відображає теоретичну модель службовця - носія владних повноважень, яка була до цього часу напрацьована вченими-юрис-тами та практичними працівниками. Що позитивного в цьому прикладі стосовно нашого питання про взаємовідношення особи з системою народовладдя? Якщо йдеться про такі форми народовладдя, як, наприклад, відгук або вибори народних депутатів, референдум або інші форми безпосередньої реалізації волі народу, то нічого. Але, якщо йдеться про представницьку демократією, тобто у випадку делегування повноважень народу окремим представникам (державні форми народовладдя), то в такому аспекті наше питання набуває актуальності, бо йдеться про державних службовців - реалізаторів соціального замовлення.

Таким чином, особа в системі народовладдя посідає провідне місце. Вона є головним елементом системи, тобто системоутворюючим, інтеграційним і по відношенню до інших елементів, до системи в цілому може займати різне положення. У першому випадку особа виступає тим об'єктом, для якого створено систему народовладдя взагалі, в іншому - особа виконує подвійну роль, тобто має функцію виразника загального інтересу та реалізатора цього інтересу. Іноді вона відстоює і інтерес держави в чистому вигляді, що може негативно впливати на хід управлінського процесу, який набуває ознаки статистського режиму управління. З цього приводу поряд з наявністю цілої системи контролюючих та правозахисних органів, що слідкують за процесом прийняття рішень, існує ціла система вимог особистого та професійного характеру, яким повинен відповідати народний обранець. Це є вимога сьогодення, вимога чинного законодавства, умова ефективного функціонування всієї системи народовладдя.