Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - Позитивний досвід та недоліки в роботі міліції стосовно захисту прав людини

Діяльність міліції щодо забезпечення європейських стандартів прав людини необхідно вдосконалювати. Перш за все це обумовлено тим, що Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголосила, як одну зі своїх найголовніших цілей, побудову держави, що спиратиметься на верховенство права та демократію, де буде забезпечено принцип "держава для людини", де права та свободи людини будуть забезпечуватися відповідно до міжнародних норм та стандартів прав людини.

Складна ситуація склалася і серед осіб, які становлять так звану групу ризику і з якими працівникам міліції обов'язково необхідно проводити профілактичну роботу (особи хворі на СНІД, хворі на венеричні захворювання, хронічні алкоголіки та наркомани).

Хоча і відбувається деяке зменшення кількості зареєстрованих злочинів проти життя, здоров'я, честі та гідності особи, покращення показників роботи міліції у сфері відвернення замахів та приготувань до злочинів, що свідчить про підвищення ефективності профілактичних заходів, які проводить міліція, проте ці цифри ще дуже високі.

Гідна професійна поведінка (у тому числі манера поводження) при захисті прав та свобод громадян - досить важливий компонент роботи працівників міліції. Для того, щоб забезпечити виконання правових приписів працівниками міліції (поліції) і тим самим підтримати їх належне ставлення до людей, деякі держави розробили спеціальні норми поведінки в процесі затримання, проведення допиту тощо. Нині навіть виникла ідея замінити термін "допит" на "інтерв'ю", яке означає бесіду особи з однією чи кількома іншими особами. У роботі міліції особою, яка проводить таке інтерв'ю, може бути слідчий чи оперативний працівник. Воно повинно мати законний та етичний характер, а в результаті його проведення працівник міліції отримує інформацію, потрібну для розслідування справи.

Практика свідчить, що при затриманні з усіма особами треба поводитися гуманно, законно, якнайшвидше розглянути причини їх затримання. Якщо немає підстав, визначених у законі, особа має негайно бути звільнена з-під варти.

На основі аналізу позитивного досвіду роботи правоохоронних органів зарубіжних країн визначимо основні правила, що мають бути впроваджені у практику діяльності нашої міліції.

Роз'яснення прав та свобод. При затриманні особи, працівник міліції зобов'язаний роз'яснити особі причини затримання, а також права та свободи, що надані і гарантовані їй чинним законодавством. Особа має бути проінформована щодо наданого їй права зберігати мовчання, право на інформування про своє затримання родичів, на юридичну консультацію та захист своїх інтересів, право на ознайомлення з чинним законодавством.

Роз'яснення прав і свобод особи відбувається на тій мові, яка і зазвичай використовується у даній місцевості. Якщо особа не ро-уміє місцевої мови, для спілкування з нею залучають перекладача.

Коли затриманою особою є неповнолітній або розумово відстала людина, до місця її затримання негайно викликається особа, яка може давати поради, чи яким-небудь іншим чином допомогти їй. Для неповнолітніх це можуть бути батьки, опікуни, вчителі; для розумово відсталих осіб - лікарі чи особи, які мають досвід у спілкуванні з цією категорією людей.

Крім того, затримані особи мають певні стандарти утримання - забезпечення доброякісними харчами та напоями, одягом, засобами для написання листів, книгами, вільний доступ до летів, можливістю займатися фізичними вправами. Це пояснюється тим, що хоча особа і утримується під вартою, вина її ще визнана судом. Тому всім затриманим мають бути забезпечені ті права та свободи, якими користуються особи, які не утримуються під вартою.

Інколи право особи на сповіщення про своє затримання ро-або іншої близької людини може бути призупинене. Це відбувається в тому випадку, коли є достатні підстава вважати, що повідомлення може суттєво вплинути на показання свідків гну або призвести до втрати речових доказів. Про те, що це і не було використано особою, має бути записано в протоколі решту чи затримання і обов'язково вказана причина, через яку лося.

Причина, через яку особі не була надана кваліфікована медична допомога, також фіксується в протоколі арешту чи затримання. Законний представник затриманої особи має право митися з протоколом затримання в будь-який час

Протокол арешту чи затримання складається відразу після с особа буде доставлена до міліцейського органу. У протоколі зазначаються дані особистого характеру, що стосуються затриманої особи (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, стать, громадянство тощо). Також вказуються причини та підстави затримання.

Протокол має бути підписаний працівником, який давав дозвіл на затримання особи, а також працівником міліції, який проводив це затримання. При цьому обов'язковою умовою є те, що працівник міліції, який дає згоду на затримання особи, має бути незалежним від того працівника, який проводить арешт чи веде слідство.

Якщо особу переводять з одного місця затримання в інше, цей протокол повинен ЇЇ супроводжувати. У ньому обов'язково слід зазначити причину такого переведення і вказати термін, коли особу треба звільнити з-під варти, якщо її вина не була доведена.

Використання сили. Правила, що базуються на позитивному зарубіжному досвіді використання сили при затриманні особи, містять такий постулат: сила може застосовуватись лише тоді, коли це необхідно для збереження громадського порядку в тому місці, де відбувається затримання. Ще однією з підстав застосування сили може бути ситуація, коли існує реальна загроза національній чи особистій безпеці або для попередження заподіяння шкоди власності чи знищення доказів. Вогнепальна зброя може застосуватись лише в певних випадках, а саме: при самозахисті; при захисті інших осіб, життя і здоров'я яких знаходяться під загрозою; коли необхідно запобігти втечі особи, яка становить серйозну загрозу громадському порядку, життю та здоров'ю людей.

Скарги затриманої особи. Якщо затримана особа або з її згоди інша людина подає скаргу, цей факт має бути доведений до відома прокурора або керівництва органу, який проводив затримання. Причини подання скарги негайно мають бути з'ясовані.

Надання медичної допомоги. Якщо особі необхідна медична допомога, працівник міліції повинен викликати лікаря, для встановлення ступеня ушкоджень і надання відповідної допомоги. Це може бути у таких випадках: затримана особа страждає від фізичної хвороби або від душевного захворювання; була поранена; у разі неадекватної поведінки.

Неадекватна поведінка особи може бути наслідком алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Висновок з цього приводу повинен дати лікар. Він також вирішує питання про можливе подальше ув'язнення особи або її госпіталізацію.

Інтимні огляди тіла. Це дуже делікатне питання, яке пов'язане з правом на недоторканність особи. Такі огляди проводяться лише у виняткових випадках, коли вони дозволені законом. При цьому слід дотримуватись таких правил:

1) такі огляди можуть проводити лише компетентні лікарі або медсестри;

2) особа, яка проводить огляд, має бути тієї ж статі, що і затримана особа;

3) огляд не повинен відбуватися в місці, де будь-хто сторонній може побачити цю процедуру;

4) особа, яка проводить огляд тіла, може вимагати від затриманого виконання певних дій (підняти руки, розставити ноги, нахилитися вперед тощо) з метою візуального, безконтактного огляду статевих, анальних чи інших важкодоступних місць тіла;

б) огляд має проводитися швидко, і відразу після його закінчення особі дозволяють одягнуться;

6) у випадках, коли при огляді були виявлені сторонні предмети, затриману особу просять добровільно віддати їх.

Правила допиту і судового нагляду. Під час проведення опитування особи, що підозрюється у вчиненні злочину, працівник міліції не повинен вдаватися до дій, які б могли бути розцінені як катування чи будь-яке інше жорстоке або нелюдське поводження. Правовим підґрунтям цього правила є Декларація про захист всіх осіб від катувань чи іншого жорстокого, негуманного чи принижуючого гідність людини поводження або покарання та Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження або покарання від 10 грудня 1984 р.

Будь-які дані (заяви), що були отримані в результаті застосування катувань чи інших форм насильства, не можуть бути визнані як доказ вини затриманого.

Не допускається застосування до затриманої особи насильства, погроз чи методів ведення допиту, які б могли послабити її здатність приймати самостійні рішення.

У Міжнародному праві немає стандартів стосовно допиту свідків злочину. Однак існує документ, який встановлює правила поводження з жертвами злочину. Це Декларація основних принципів правосуддя стосовно осіб, які постраждали від злочинів чи зловживань влади, прийнята Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 29 липня 1985 р. №40/34. Ст. 4 цієї Декларації вимагає, щоб до осіб, які постраждали від злочинних посягань, ставилися зі співчуттям та повагою, а також щодо них були застосовані засоби, які зменшують ступінь незручностей, спричинених злочином.

Позитивний досвід у сфері захисту прав і свобод людини свідчить про необхідність ширшого застосування системи електронного запису допиту. Це дозволить фіксувати ставлення працівника міліції до затриманої особи та оцінити його професійний рівень.

У нашій країні під час проведення допиту працівники міліції можуть користуватися двома видами обладнання:

1) комп'ютерним;

2) аудіо- чи відеозаписом.

Комп'ютерне обладнання дає можливість записувати допит, потім його кодувати. Тим самим забезпечується збереження запису в оригінальному вигляді. Однак використання цієї техніки потребує великих затрат.

Застосування аудіо- чи відеозапису, вимагає менших затрат. Тому в нашій країні поки що доцільно використовувати саме цей вид техніки.

При її застосуванні слід дотримуватись таких правил: на початку запису працівник міліції, який проводить допит, пояснює затриманій особі, що всі запитання і відповіді фіксуватимуться на плівку, і представляє осіб, присутніх на допиті; особа, яку допитують, називає себе, а також свого захисника, якщо він є; фіксується дата, час початку та місце проведення допиту.

Доцільно зробити так, щоб запис допиту вмістився на одну плівку. Якщо це не вдалося, плівки нумеруються у порядку черговості.

Допитувана особа має знати, що існує два однакових примірники запису допиту. Це свідчить про реальну правову захищеність цієї особи від неправомірних дій заміни її свідчень іншими. Перша плівка є " головною". У присутності особи, яку допитували, вона опечатується і підписується всіма присутніми на допиті. Ця плівка зберігається в недоступному місці. Друга плівка - "робоча". Вона знаходиться у особи, яка проводила допит, для здійснення подальших дізнавальних чи слідчих дій. Якщо потрібно зняти копію, це роблять з "робочої" плівки.

На жаль, слід визначити, що при здійснені працівниками міліції своїх повноважень мають місце певні недоліки та порушення стандартів прав і свобод.

На наш погляд, можна виділити три основні види таких порушень.

1. Тиск чи погроза застосування насильства до затриманої або будь-якої іншої особи. Такі протиправні дії трапляються коли працівникові, який проводить допит, не вдається отримати потрібну інформацію законним шляхом. Як вважають деякі з них, складна криміногенна ситуація, що склалася в нашій країні, а також надто обмежені у часі процесуальні строки дізнання та попереднього слідства дають їм підстави порушувати права і свободи затриманих осіб та застосовувати фізичне або психологічне насильство. Застосування насилля до затриманих осіб формує в останніх негативне ставлення як до всієї системи правоохоронних органів, так і до окремих працівників міліції. Інформація, отримана за таких обставин, як правило, ненадійна, а визнання особою власної вини під тиском працівника міліції може і повинно спростовуватись на будь-якій стадії судового процесу.

2. Фабрикування доказів. Здебільшого це пов'язано з усними свідченнями, які ніколи не давалися затриманою особою під час допиту, або з речовими доказами, що були підкинуті особі при затриманні або в приміщення, де проводився обшук. Коли такі сфабриковані докази передаються до суду, порушується право особи на справедливий розгляди справи. Спроба ж особи виправдати себе і намагання довести сфабрикованість цих доказів працівниками міліції зазвичай викликає негативне ставлення з боку судді.

3. Пропонування затриманій особі укласти угоду, згідно з якою вона отримує свободу або винагороду в обмін на певні свідчення.

Вищезазначені порушення ще раз підтверджують, що все сказане під час проведення допиту має бути зафіксовано на аудіо- чи відеоплівку.

Орган чи працівник, які уповноважені законом, можуть застосовувати лише ту міру стягнення, яка входить до їх повноважень. Наприклад, справи про адміністративні правопорушення перебувають у компетенції органів внутрішніх справ, зокрема міліції. У Кодексі про адміністративні правопорушення чітко визначено склад проступків, що передбачаються статтями Особливої частини Кодексу, і які можуть розглядати органи внутрішніх справ.

З метою охорони прав людини передбачені певні адміністративно-правові гарантії дотримання законності при застосуванні заходів адміністративного впливу. Так, вищий орган (посадова особа) мають контролювати діяльність підлеглих йому органів та осіб, які можуть застосовувати заходи адміністративної відповідальності.

Діяльність міліції складна та вимоглива, і в процесі її здійснення на працівника тиснуть різноманітні навантаження - емоційне, розумове, фізичне. Співробітники міліції постійно відчувають особисту небезпеку щодо свого життя та здоров'я. Стикаючись з жорстокими злочинами, спробами підкупу, тиску з боку засобів масової інформації, політиків, громадськості, працівник міліції постає перед вибором методів роботи. Однак він не може застосовувати неправомірні та негуманні методи, не дивлячись на те, що в більшості випадків це дало б змогу швидше "розкрити" злочин. За таких умов може сформуватися так звана субкультура, яка негативно ставиться до прав людини і норм права. Вона дозволяє "благородно" порушувати закон, тобто виправдовує неправомірні дії правоохоронців щодо затриманих та інших осіб.

Багато з етичних проблем та дилем, що постають перед працівниками міліції, мають бути вирішені відповідно до певних правил (рекомендацій), які повинні застосовуватися в конкретних ситуаціях. Крім того, деякі положення закону можуть бути незрозумілими, і це також створює певні проблеми, з якими працівники міліції стикаються в процесі роботи. У цьому випадку потрібні засоби зміцнення закону, запевнення працівників міліції в необхідності дотримуватись закону навіть тоді, коли нібито існують вагомі причини для його порушення.

Також варто створити консультаційні центри, що були б прикріплені до органів внутрішніх справ, і які надавали б юридичні консультації працівникам міліції, як їм діяти в разі, коли закон недостатньо регулює певні суспільні відносини або взагалі відсутній.

У тому випадку, коли закон не врегульовує певні сторони діяльності міліції, доречно було б поставити питання про проголошення пріоритету етичних принципів над усіма іншими.

У вирішенні завдань охорони прав та свобод особи багато що залежить від рівня керівництва з боку вищих посадових осіб міліції.

До напрямів, яких слід дотримуватися для підвищення ефективності управління у сфері захисту прав та свобод громадян, слід віднести:

" чітке визначення внеску кожного підрозділу в процес управління на певному рівні;

o забезпечення тісного зв'язку функцій контролю та управління;

o створення умов, які гарантують усвідомлення кожною особою свого місця в суспільстві, що надасть змогу забезпечити високоякісну, ефективну та етичну охорону прав та свобод людини;

o процес управління має відбуватися відкрито, що своєю чергою сприятиме його підтримці на всіх рівнях;

o налагодження чіткого керівництва, що засноване на відвертості та наданні можливості кожній особі безпосередньо взяти участь у процесі управління та прийнятті рішень;

o чітке визначення форм і методів діяльності міліції у сфері захисту прав та свобод особи, які засновані не тільки на жорсткому контролі з боку посадових осіб усіх рівнів, а й на розумінні кожним працівником особистої відповідальності за порушення цих прав і свобод.

Ідеальна модель управління повинна мати таку структуру, яка забезпечувала б можливість проведення конструктивних діалогів між всіма рівнями, службові відносини мають бути засновані на принципах довіри та взаємних зобов'язань.

Для управління такою моделлю має бути створена система інформаційних потоків та необхідної документації. Інформація в цій моделі переміщується угору і вниз - стратегія, стандарти, пріоритети, загальні цінності, оперативні цілі, плани дій створюються на найвищих рівнях. Потім вони починають рухатися униз і, пройшовши всі рівні, повертаються назад у вигляді результатів виконання, звітів, висновків, тим самим забезпечуючи зворотній зв'язок нижчих ланок з вищими.

Спираючись на досвід зарубіжних країн, в Україні має бути вироблена стратегія в галузі попередження порушень прав і свобод громадян. Вона має передбачати такі заходи: спільну заінтересованість держави, посадових осіб, фізичних осіб у захисті прав та свобод людини; державний контроль за цим захистом; встановлення взаємодії міліції та населення в розробленні ефективних способів такого захисту; впровадження нових форм та методів захисту прав і свобод особи; зміцнення моральних цінностей та законності (виховання поваги до закону у всіх); правове виховання через засоби масової інформації; підвищення рівня виконавчої дисципліни і посилення відповідальності за невиконання законів або певних розпоряджень на всіх рівнях; удосконалення законодавства відповідно до нагальних потреб суспільства; своєчасне інформування про зміни в законодавстві, роз'яснення його положень, виявлення інтересу до знань законів та їх неухильного виконання.

Зрозуміло, що більшість працівників міліції не вдається до катування, жорстокого поводження із затриманими, а, навпаки, ставиться до них гуманно. Однак, засвідченням багатьох працівників міліції, європейські стандарти прав людини ще не відомі їм у повному обсязі. Це перешкоджає ефективній роботі міліції щодо захисту прав та свобод громадян. Тому подальше науково-методичне розроблення досліджуваних проблем сприятиме вдосконаленню діяльності міліції у сфері забезпечення реалізації прав і свобод громадян України.