Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 2.2. Причини та умови злочинності як об'єкта профілактики

Проблема детермінації злочинності - центральна і чи не найскладніша з усіх у кримінологічній науці. її важливість обумовлюється тим, що, в разі розкриття причин злочинності, у сучасному суспільстві з'явиться можливість розробити та здійснити ефективні заходи боротьби з цим негативним явищем. Однак ця проблема до цього часу не знайшла однозначного вирішення через наявність багатьох чинників, які зумовлюють таке явище, як злочинність. Детермінація - поняття, що походить від слів "детермінант", "детермінувати". Латинське слово "determinare" означає "визначати", відповідно детермінант - "що визначає", "детермінувати" -"зумовлювати", "детермінація" - процес зумовлення.

Під поняттям детермінізм мають на увазі визначення загального взаємозв'язку, взаємодії всіх речей, об'єктів, явищ та процесів. У кримінології цей термін є об'єднуючим для термінів "причини" та "умови".

Кримінологічна детермінація є різновидом соціальної детермінації. До процесу детермінації належать: причини, умови, корелянти. Детермінація включає різні зв'язки: причинно-наслідкові, кореляційні, функціональні, зв'язки стану, структурно-системні тощо. Система охоплює всі три види детермінації у часі: детермінація минулого, теперішнього та майбутнього і є різновидом соціальної, статистичної (ймовірної), ідеально-цільової детермінації.

Філософська категорія причинності відображає один із найбільш загальних, фундаментальних законів буття. Він поширюється на всі явища і процеси природи та суспільства - як індивідуальні, так і масові, включаючи ті, які мають імовірний характер. Таке положення є досить суттєвим і для кримінології. Як наука, вона намагається дати обґрунтовану відповідь не тільки на питання про причини індивідуальної злочинної поведінки, а й злочинності в цілому. Категорія причинності включає в себе такі поняття: причина, умова, наслідок (результат), зв'язок між причиною та наслідком (умовою і причиною, умовою і наслідком), зворотний зв'язок між наслідком і причинами (умовами).

Причиновий ланцюжок, який пояснює злочинну поведінку, є доволі складним і різноманітним, тому його можна зрозуміти, лише використовуючи знання ряду наук - філософії, психології, соціології, правознавства тощо.

Можна виокремити три основні ланки в причиновому ланцюжку, що він призводить до протиправних вчинків. Перша охоплює те, що передує злочинному діянню, тобто період формування особистості злочинця та взаємодію її з конкретною життєвою ситуацією.

Друга пов'язує причину і наслідок, це - особистість злочинця із його волею та свідомістю. Третя (наслідок) включає розвиток причинового зв'язку від акту протиправної поведінки до появи злочинного результату. Такої точки зору дотримується і більшість авторів, які займались вивченням цього питання.

Аналіз праць кримінологів, які вивчали цю проблему, дає підстави стверджувати, що існують чотири підходи до цього питання. Вони ж виокремлюються представниками філософської науки як універсальні, що виявляють себе в різних сферах знання.

Відповідно до першого підходу - кондиціоналістського, - під причиною розуміємо необхідні і достатні умови даного наслідку, сукупність обставин, за яких він мав місце. У працях багатьох учених-кримінологів наводиться чимала кількість обставин чи факторів, які впливають на злочинність. Г. М. Миньковський подає їх декілька сотень. Кондиціоналістський підхід характерний для періоду накопичення даних про взаємопов'язані зі злочинністю обставини, при цьому не виокремлюються фактори, що різнобічно впливають на злочинність, а також причини та умови.

Традиційний (другий) підхід визначає причиною наслідку - злочинності - зовнішній силовий вплив. Про це так пише М. Д. Шаргородський: "Причинами злочинності є ті активні сили, які своєю дією обумовлюють її існування. Причини конкретного злочину - це, таким чином, ті активні сили, які викликають у суб'єктів інтереси і мотиви для його вчинення".

Традиційний підхід ніколи не використовується як єдиний, оскільки не дає відповіді на запитання: звідки береться цей зовнішній вплив? З його допомогою можна встановити, чи мають вплив певні акції, процеси на явище, яке вивчається.

Третій підхід - традиційно-діалектичний, відповідно до нього причиною виступає все те, що породжує даний наслідок. Так, Н. Ф. Кузнецова визначає, що "причинами та умовами злочинності іменується система соціально-негативних, з точки зору пануючих суспільних відносин, явищ і процесів, що детермінують злочинність як свій наслідок. До причин злочинності слід віднести соціально-психологічні детермінанти, які включають елементи економічної, політичної, правової, побутової психології на різних рівнях суспільної свідомості". Згідно з позицією представників цього напряму причини й умови злочинності завжди є соціальними явищами: соціально-психологічні, соціально-економічні, ідеологічні та інші. Вони соціальні за своєю сутністю (суперечать інтересам пануючих у суспільстві сил) і наслідками (завдають шкоди суспільству та його членам). Причини й умови злочинності та злочинів - завжди негативні явища і процеси, які суперечать домінуючим у суспільстві соціально-економічним, ідеологічним та правовим відносинам.

Представники цього підходу ставили питання щодо співвідношення впливу об'єктивного і суб'єктивного факторів на злочинність. Вони відокремлюють об'єктивний і суб'єктивний фактори, демонструючи їх вплив у такий спосіб: матеріальні умови життя людей визначають суспільну свідомість, а вже вона - злочинність. Тому і сприймають представники даного напряму суспільну психологію як безпосередню причину злочинності.

Четвертий підхід, який має назву інтеракціоністського, передбачає, що причину злочинної поведінки і злочинності слід розглядати як взаємодію середовища та людини. І зовнішні, і внутрішні причини - діють одночасно. Отже, злочинність як соціальне явище, яке не існує поза людьми та їх поведінкою, слід розглядати як результат соціальної взаємодії.

Усі підходи мають право на існування, але все ж таки перевагу слід надавати інтеракціоністському підходу, що визначає саме взаємодію об'єктивного (оточуючого нас усіх матеріального середовища) і суб'єктивного (здатності особистості самостійно оцінювати зовнішній вплив на неї, залежно від її якостей та властивостей, і в кінцевому підсумку - сприймати чи відкидати його).

Причинами та умовами злочинності є система соціально-негативних явищ та процесів, які її детермінують як свій наслідок. Причини та умови злочинності не випадковий механічний набір детермінант злочинності, а система, яка являє собою єдність та цілісність взаємодіючих підсистем та елементів, які розташовані в певній ієрархії та підрядності рівнів. Причини - це явища (системи), що породжують інші явища (системи) - наслідок. Причиновий зв'язок - зв'язок генетичний. При визначенні того, що було причиною, а що наслідком, треба виділити два основних елементи, один з яких "причина", а інший - "наслідок". До причин протиправної поведінки необхідно відносити соціально-психологічні детермінанти, які складаються з таких елементів, як економічна, політична, правова, побутова психологія на різних рівнях суспільної свідомості.

Другим, після причини, видом детермінант є умови. Ними можуть бути різноманітні фактори, які сприяють чи створюють можливість виникнення наслідку. їх дія на наслідок опосередкована причиною. Категорія "умова" пов'язана з категорією "можливість" та "ймовірність". Умови не містять тих потенційних сил, якими володіють причини для породження наслідку. Але вони забезпечують дію (вияв) причини. Без умов, без взаємодії їх із причиною остання або не буде діяти, або не з'явиться. За наявністю одних тільки умов можливість появи наслідку не перетворюється на реальну дійсність.

Взаємодія умов та причин побудована за типом детермінації минулого-теперішнього. Залежно від цього умови поділяються на дві групи: а) умови виникнення (формування) причини; б) умови забезпечення результативного процесу заподіяння .

Третім видом детермінант є корелянти. їх зв'язок з наслідком - кореляція. Це багатофакторна детермінація у масових системах, за допомогою якої зміни одних факторів у бік збільшення або зменшення спричиняють зміни інших факторів. Це - зв'язок відповідності, більш або менш синхронної взаємозалежності декількох явищ один від одного. У цьому зв'язку синтезуються необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причини і наслідки, визначеність і невизначеність, однозначність і неоднозначність . Кореляційний детермінізм відіграє значну роль у масових явищах, до яких належить і злочинність. Визначення наявності або відсутності кореляції між явищами, що вивчаються, є обов'язковим етапом, який передує дослідженню причинної та обумовленої детермінації.

За своєю природою криміногенні детермінанти (фактори, чинники) розподіляються на об'єктивні, об'єктивно-суб'єктивні та суб'єктивні. Абсолютно об'єктивних або абсолютно суб'єктивних явищ у суспільстві не існує. Більшість криміногенних детермінант має об'єктивно-суб'єктивний характер з переважанням об'єктивного чи суб'єктивного3.

Кримінологи при дослідженні детермінації використовують також поняття фактор (лат. factor - який робить, виробляти). Там, де воно вживається як синонім поняття "детермінанта", труднощів не виникає - під факторами розуміються обставини, які детермінують певне явище.

Обставини - це завжди соціальні явища: соціально-психологічні; соціально-економічні; організаційно-управлінські та ін. Вони, - соціальні за своєю суттю, суперечать інтересам суспільства завдають шкоду суспільству та його членам, з'являються з розвитком суспільства. Це підтверджує і визначення злочинності як соціального явища, яке характеризує стан суспільства і виникає із соціальних причин.

Кожний конкретний злочин породжується не одною ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за всі складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виділити основні, вирішальні.

Як і кожний свідомий людський вчинок, злочин мас своїм безпосереднім та найближчим джерелом суб'єктивний вольовий акт - рішимість скоїти те чи інше діяння. Вольовий акт при скоєнні злочину, як правило результат взаємодії двох груп факторів: асоціальних поглядів та установок даної особи і конкретної життєвої ситуації, в якій вона перебувала перед вчиненням злочину. Тобто, об'єктивна дійсність детермінує, визначає поведінку людини: безпосередньо (вплив ситуації) та опосередковано (попереднє формування особи). Співвідношення ролі зазначених чинників у кожному випадку може бути різним.

У науці питання про класифікацію причин злочинності й досі залишається дискусійним. Передусім внаслідок складності самого явища, його взаємозв'язків та взаємозалежностей як "всередині" самого явища, так і "ззовні" з іншими явищами. При цьому далеко не завжди шляхом застосування загальних для явища закономірностей та причинових зв'язків можна пояснити суто конкретні прояви злочинності. Ця складність, зокрема, є причиною того, що деякі вчені навіть відмовляються від пошуків причин злочинності.

Відомий італійський криміналіст класичного напряму Романьозі неодноразово звертався до з'ясування причин злочинності. Він поділяв їх на чотири групи: "Найбільш загальні та основні причини злочинів, вважає він, - зводяться до таких груп: 1) до браку засобів існування; 2) до недостатності виховання; 3) до недостатності передбачливості і 4) до недоліків юстиції. Перша група причин - економічного характеру, друга - морального, а третя і четверта - політичного".

Триланкову класифікацію здійснив Е. Феррі, який, вважаючи злочин, як і будь-яку іншу людську дію, продуктом багатьох причин, поділяв останні на три групи та відносив до першої категорії індивідуальні або антропологічні причини, до другої - фізичні, а до третьої - соціальні. Антропологічні причини - це ті, що лежать у самій особі злочинця і становлять, згідно зі вченням Е. Феррі, першу умову злочину; вони, у свою чергу, поділяються на три групи: органічні (органічна конституція злочинця, за Е. Феррі, охоплює аномалії інтелекту, особливості мови тощо), психічні та суспільні. До другої групи Е. Феррі відносить фізичні причини злочинності: така назва була дана силам зовнішньої, оточуючої людину природи, яка спонукає його до вчинення певних дій. До останньої категорії соціальних причин віднесено вплив на злочинність того середовища, в якому проживає злочинець (сімейна обстановка, організація праці, розподіл матеріальних благ, громадська думка тощо).

Соціальні фактори є надзвичайно різноманітними за своїм змістом. Ван Кан і Колаянні поділяють їх на соціальні, у вузькому розумінні, та на економічні. До групи економічних вони відносять ті феномени, які в житті суспільства та індивіда належать до матеріального благополуччя.

Вітчизняні вчені також здійснили спроби класифікувати причини злочинності за багатьма критеріями, у дечому знаходячи спільну мову, а в деяких випадках удаючись до запеклих дискусій.

Розгляньмо, зокрема, позицію Н. Ф. Кузнєцової, яка криміногенні детермінанти за змістом поділяє на: соціально-психологічні, соціально-економічні, організаційно-управлінські та інші.

Соціально-психологічні - це негативні явища та процеси у сфері соціальної психології суспільства, окремих спільнот та індивідуумів. Людська свідомість є відображенням буття, але вона формується під впливом не тільки тих соціально-економічних умов, у яких кожний індивід реалізує свою життєдіяльність. Вона обумовлюється також тими ідеями, поглядами, звичками, які сформувались як віковий досвід людей, що передається із покоління в покоління. До соціально-економічних умов збереження злочинності відносять такі, як: "невідповідність між рівнем розвитку суспільного виробництва та постійно зростаючими потребами членів суспільства, що зберігає істотні відмінності між класами та окремими соціальними групами; відмінності між формами праці (розумовою та фізичною, кваліфікованою і декваліфікованою, механізованою і ручною і т. ін.): між умовами життя у різних типах поселень".

За природою криміногенні детермінанти поділяються на об'єктивні, суб'єктивні та об'єктивно-суб'єктивні. Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності у суспільному бутті, в економічних і соціальних відносинах людей. На думку В. Н. Кудрявцева, до суб'єктивних факторів слід віднести те і тільки те, що входить до свідомості правопорушника чи в інший спосіб характеризує його особистість, а об'єктивними слід вважати явища і процеси, які розвиваються поза його волею. Отже, суб'єктивні причини правопорушень - це певні елементи соціальної психології, що знаходять своє відображення у спотворених потребах, інтересах, цілях, мотивах, моральних цінностях та правосвідомості осіб, які вчиняють злочини. Суб'єктивні та об'єктивно-суб'єктивні причини незалежні від волі людини і тому не зовсім піддаються негайному усуненню. Профілактика тут спрямована на їх нейтралізацію, блокування, скорочення.

Більшість криміногенних детермінант має об'єктивно-суб'єктивний характер із переважанням або об'єктивного, або суб'єктивного. Так, в явищах і процесах, не залежних від конкретної діяльності людей, переважають елементи об'єктивного, залежних від поведінки людей - суб'єктивного, наприклад, недоліки в організаційно-управлінській діяльності.

Криміногенні детермінанти також розмежовують за повною та специфічною причинами. В. Н. Кудрявцев, звертаючи на це увагу, пише: "Під повною причиною слід розуміти сукупність усіх обставин, за яких неминуче настає даний наслідок. Іншими словами, це поняття включає не тільки причину у вузькому розумінні цього слова (специфічну причину явища), але і всі необхідні та достатні умови".

Отже, під повною причиною злочинності розуміють комплекс явищ, які об'єднують у собі "на рівних" усі суттєві і менш значні обставини, ближні і віддалені, прямі та непрямі детермінанти, словом, усе, що так чи інакше впливає на злочинність.

За своєю сутністю детермінанти можна поділяти на соціальні і біологічні. У науковій літературі представлено неоднозначний і нерідко суперечливий набір поглядів - судження та оцінки, які мають біологізаторський характер, чи, навпаки, має вияв недооцінювання ролі біологічного.

Деякі кримінологи класифікують криміногенні детермінанти на причини першого, другого, третього порядку, при цьому причини злочинності "першого класу" пов'язані із суперечностями соціального розвитку, причини злочинності "другого класу" пов'язані зі світоглядом різних людей (індивідуалізм тощо), а причини злочинності "третього класу" пов'язані з конкретною особою.

Звертає на себе увагу положення про причини злочинності, висунуте І. А. Ісмаіловим та П. П. Осиповим. Ці автори вважають, що "залежно від того, в якій ланці причинного ланцюжка вбачається першоджерело злочинності, можна виділити три основних підходи: особистісний, мікро- і макроструктурний". Прихильники особистісного підходу обґрунтовують існування злочинності психофізіологічними особливостями. Другий підхід означає визнання першоджерелом злочинності вплив мікросередовища. Третій підхід існування злочинності пов'язується з економічною сферою суспільного буття. Така класифікація дає можливість більш повно і точно досліджувати вплив першоджерел злочинності у цих трьох площинах, залежно від того, який рівень обиратиметься для вивчення.

Окремі автори виділяють дві групи умов злочинності і злочинів: умови, які формують як попередню ланку соціально-психологічні явища (причини) злочинів та злочинності, й умови, які сприяють прояву злочинності і злочинам, настанню злочинних результатів. Перша група умов пов'язана із соціально-економічними, політичними, ідеологічними, виховними, соціально-психологічними, правовими, організаційно-управлінськими та іншими суперечностями суспільства, що формують громадську, групову та індивідуальну свідомість. Друга група умов - це помилки і прорахунки в системі профілактики правопорушень та у сфері протидії злочинності в цілому.

Інші автори дотримуються поділу умов злочинності на такі групи: умови, які сприяють вчиненню злочинів (так звані ситуаційні), і умови, які формують криміногенну мотивацію. За механізмом зумовленім злочинів ситуаційні умови, у свою чергу, можуть бути нейтральними, такими, що сприяють, чи такими, що перешкоджають здійсненню злочинів. До групи ситуаційних умов входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Причини і умови злочинності залежно від їх рівня дії можуть бути класифіковані на: 1) причини і умови злочинності в цілому; 2) причини і умови окремих видів злочинності; 3) причини і умови конкретних злочинів.

За змістом детермінанти злочинності можуть бути поділені на: економічні, соціальні, політичні, духовні, ідеологічні, організаційно-управлінські тощо.

Причинами та умовами кожного злочину, є, з одного боку, особисті властивості конкретного індивіда - його потреби, погляди, інтереси, ставлення до різних соціальних цінностей і вимог, у тому числі правових; з іншого - сукупність зовнішніх обставин, які викликають намір і рішення вчинити умисний злочин або дію (бездіяльність), яка призвела до злочину з необережності. Це означає взаємодію криміногенних властивостей особи, що склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об'єктивними обставинами і ситуаціями.

Виділяють два рівні такої взаємодії особи з соціальною дійсністю. Перший - наявність передумови, можливість вчинити злочин конкретною особою. Другий - реалізація можливості. На цих рівнях виявляється також зв'язок між загальними причинами та умовами злочинності та причинами й умовами окремого злочину. Загальні причини й умови різними сторонами "входять" в індивідуальні умови соціалізації особи і водночас визначають конкретні ситуації, в яких вона діє. У свою чергу, детермінанти окремих злочинів відображають на індивідуальному рівні загальні причини й умови злочинності і ситуації, за яких вчиняються злочини. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об'єктивною дійсністю мають аналізуватися причини та умови конкретного злочину.

У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не знайшло однозначного трактування. Деякі автори цими причинами називають: антигромадські погляди певного кола осіб; зовнішні обставини, що сформували ці погляди; різноманітні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії1.

Окремі кримінологи як на причини окремого злочину вказували на дефекти індивідуальної правової свідомості; інші - на "залишки минулого" у свідомості і поведінці, неправильні погляди й уявлення; треті - на наявність у свідомості окремих осіб антисуспільної установки; четверті - на егоїзм, кар'єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності.

Здатність суб'єкта вибирати певні види поведінки може звужуватися (обмежуватися) з різних причин. В одних випадках через сильне хвилювання, викликане насильством, глибокою образою тощо, в інших - внаслідок різних відхилень свідомості в рамках осудності або гак званих затримок розумового розвитку, що спостерігаються у неповнолітніх, коли соціальна зрілість і вік вступають у суперечність; по-третє, через антигромадську установку (стан готовності діяти злочинно), коли злочинна поведінка стає звичним явищем і злочини відбуваються заради них самих, що є властивим для деякої категорії злочинців-рецидивістів.

Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину. Мотиви - це те, що спонукало індивіда діяти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спонукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Певні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, а деякі стають реально чинними. Мотив протиправної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпеку і передбачене кримінальним законом як злочин. Мотив безпосередньо пов'язаний з прийняттям винною особою рішення діяти із заподіянням шкоди правоохоронюваним цінностям. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта.

Аналізуючи детермінації конкретного злочину, неможливо визначити всі зовнішні і внутрішні чинники, які мають стосунок до даного явища. З сукупності виділяють фактори, що здатні викликати мотиви конкретного злочину і спонукати особу діяти саме так, а не інакше. У профілактичному плані їх нейтралізація призводить до зміни поведінки особи у корисному для суспільства напрямі. Дослідження цих детермінант проводять на двох рівнях: на рівні чинників, які безпосередньо стосуються дефектів соціалізації особи і формування її антисоціальних властивостей; на рівні внутрішнього процесу мотивації і виникнення рішення вчинити злочин.

За допомогою цього можна розкрити весь механізм злочинної поведінки, комплексно підійти до вивчення складного процесу її детермінації.

Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників визначається послідовністю елементів "ситуація" - "особа" - "дія", і реалізується в різноманітних варіаціях: 1) особа з чітко вираженою антисуспільною спрямованістю - ситуація, що не має значення для злочинної поведінки; 2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованістю - ситуація, сприятлива для вчинення злочину; 3) особа зі слабко вираженою антисуспільною спрямованістю - ситуація, що провокує злочин.

Важливе значення для дослідження протиправної поведінки мають конкретні життєві обставини, що призвели до вчинення протиправних дій. Під конкретною криміногенною ситуацією розуміють сукупність зовнішніх (об'єктивних) обставин, в яких опинилася людина і які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утворює склад умисного злочину або призводить до злочину з необережності.

За змістом розрізняють такі види криміногенних ситуацій: а) проблемна ситуація, за якої людина стикається з певними труднощами і перешкодами в досягненні наміченої мети. Вирішення проблемної ситуації полягає у віднайденні способу подолання перепон; б) мотиваційно байдужа ситуація, за якої стан і зміни елементів, що її складають, не впливають на діяльність суб'єкта; в) мотивуюча ситуація, коли щось у її стані впливає на прийняття особою рішення діяти саме так, а не інакше; г) конфліктна ситуація - характеризується зіткненням різних інтересів, поглядів, бажань її учасників, що веде до боротьби між ними злочинним шляхом.

Залежно від причин виникнення конфліктів виділяють основні види конфліктних ситуацій, які можуть мати місце перед вчиненням злочину: 1) конфлікти, що виникають на основі неадекватності уявлень особи про реальну дійсність; 2) конфлікти як наслідок переоцінки своїх можливостей або недооцінки їх іншими людьми; 3) конфлікти, що виникають на ґрунті неприязних особистих відносин; 4) конфлікти, зумовлені недостатньою інформацією; 5) конфлікти як сумніви у правильному виборі між кількома можливими варіантами поведінки.

Конкретна життєва ситуація - це сукупність обставин, які можуть як сприяти, так і перешкоджати злочину, або бути нейтральними. Роль ситуації у злочині значною мірою залежить від того, яка група факторів визначає "обличчя" цієї ситуації і домінує в ній. Проте в кінцевому підсумку вибір варіанта поведінки залежить від індивідуального рішення, оскільки вчинки людей не є механічною реакцією на вплив ситуацій.

Виявлення детермінант, які сприяють учиненню злочинів, важливо для розроблення необхідних профілактичних заходів. Детермінанти злочинності поділяються на групи: фактори, які формують особу правопорушника (негативний вплив родини, безпосереднього оточення, засобів масової інформації, недоліки шкільного, побутового виховання тощо). Умови, що сприяють скоєнню злочинів (недоліки організаційного характеру, які допомагають особам з уже сформованою антисуспільною орієнтацією "технічно" здійснити злочинні наміри. Обставини, пов'язані з поведінкою жертв злочинів.

Формування особи відбувається під впливом усього комплексу відносин, в які вона вступає з іншими людьми. У свідомості людини немає таких явищ, які були б "первинними", а не результатом її життєдіяльності. Внутрішній зміст людини визначається її відносинами, в які вона вступає з іншими особами, особливостями її життя та діяльності.

Фактори, які сприяють формуванню протиправної поведінки особи, потрібно шукати насамперед в конкретному соціальному середовищі, що її оточує. Важливе місце у визначенні детермінант, що сприяють злочинності, займають недоліки сімейного виховання. Формування особи починається у соціальній групі - сім'ї.

Негативні процеси соціального й економічного характеру, які супроводжують трансформацію нашого суспільства, суттєво послабили сім'ю як соціальний інститут, який покликаний забезпечувати фізичний, інтелектуальний та моральний розвиток дітей. Протягом реформ рівень життя населення України зменшився на 30%, що значно збільшило кількість сімей, які опинилися у скрутних матеріальних умовах. Нині більшість дітей живе в бідних сім'ях, де є складною психологічна обстановка, яка спричиняє розпад сімей, те, що діти (підлітки) залишають сім'ю, що веде до зростання бездоглядності. Опинившись у скрутному матеріальному становищі, діти поповніють "групу ризику" та контингент неповнолітніх правопорушників. У таких підлітків розвивається почуття власної "ущербності" і, на основі цього, виробляється негативне ставлення до оточення, прагнення реалізувати свої плани в неформальній компанії, яка також впливає на них негативно.

Неблагополучні діти можуть бути і в повних сім'ях з двома батьками. Криміногенний вплив таких родин має досить різноманітні вияви: це і скоєння злочинів батьками або членами сім'ї; п'янство та алкоголізм, розбещена поведінка; систематичні конфлікти, що перетворюються на сварки, скандали; ухилення від виховання та матеріального забезпечення дітей. За результатами дослідження, кожний другий-третій неповнолітній, що вчинив злочин, протягом тривалого періоду свого життя зазнавав впливу одного або кількох з цих факторів.

Поняття "сімейне неблагополуччя" - комплексне, воно охоплює різноманітні негативні характеристики сім'ї, недоліки не тільки її структурного складу, але і стан внутрішньо-сімейних стосунків, характер відносин членів родини із зовнішніми соціальними інститутами.

Стійкі негативні характеристики сім'ї створюють реальну загрозу для морального формування підлітків та молоді, якщо недоліки сімейного виховання не компенсуються іншими інститутами соціалізації.

Конфліктний клімат усередині родини породжує у її членів потребу в заміні сімейного спілкування позародинними контактами, у підлітків - утечу з дому. Звідси виникає потреба у спілкуванні з собі подібними в антисоціальних угрупованнях.

Негативний вплив таких родин розповсюджується не тільки на одного або декількох своїх дітей, а й на певну кількість підлітків, з якими ці батьки та діти перебувають у безпосередньому контакті за місцем проживання, навчання та роботи.

Недоліки виховання в сім'ї виявляються не лише в поганому впливі батьків на дітей, айв самоусуненні від постійної особистої участі у вихованні дітей, у мовчазному санкціонуванні їх аморальної поведінки, у відсутності турботи про їх навчання, працевлаштування, культуру поведінки, коло інтересів тощо.

Останнім часом з'явилася нова тенденція, коли багатодітні сім'ї прагнуть влаштувати дітей в дитячі будинки, відмовляються від них через великі витрати на утримання. У регіонах, де зупинилося виробництво та спостерігається масове безробіття, соціальне сирітство при живих батьках зросло вдвічі.

Криміногенна сімейна обстановка призводить до того, що дітям з самого раннього дитинства прищеплюються викривлені моральні норми, формуються гіпертрофовані потреби, виробляються протиправні способи їх задоволення. Навіть тоді, коли батьки свідомо не навчають свою дитину антигромадської поведінки, то її до цього штовхають самі умови життя даної родини, її побут, традиції, моральна атмосфера, ціннісні орієнтації. Негативні сімейні умови накладають свій відбиток на подальшу поведінку підлітка у школі, колективі, серед друзів.

Сама обстановка у неблагополучній родині робить становище дитини важким, її особистість постійно принижується і багато правопорушень, що вчиняються підлітками з таких сімей, є своєрідною формою протесту або самозахисту від посягань на їх особистість з боку батьків, які не зважають на інтереси та потреби своїх дітей.

Посилення віктимності населення, послаблення почуття особистої небезпеки, соціальні негаразди є умовами, які сприяють вчиненню злочинів.

При аналізі злочинів необхідно визначити віктимологічний аспект: яку роль відігравала кримінальна привабливість об'єкта посягань: його беззахисність або, навпаки, опір, відкрита опозиція порушникам суспільного порядку, що сприяла вчиненню злочину. Це важливо не тільки для виявлення ролі кожного учасника у скоєному злочині, а й подання моральної підтримки жертві. У кожному третьому випадку у спонтанних групах кримінальна ситуація і відзначалася швидкоплинністю, що потребує екстрених профілактичних заходів, уміння розрядити ситуацію.

Нерідко жертва сама провокує вчинення злочину - своєю поведінкою, манерою розмови, моральними повчаннями, що ними реагує на прояв агресії. Агресивну поведінку, у свою чергу, "стимулює" беззахисність жертви, поступливість або, навпаки, коли жертва чинить опір.

Основними детермінантами злочинності сьогодні в Україні є:

- Низький рівень виробництва. Безробіття. Зниження рівня життя більшості населення, негативний ефект якого в багато разів посилюється експансією західної культури та розвитком споживацької ідеології.

- Неефективний та несправедливий розподіл національних багатств і сукупного суспільного продукту.

- Розшарування суспільства, інтенсивне зростання соціальної нерівності, де основа соціальної нерівності є хворобливою: нерідко джерелом багатств є кримінальна діяльність, корупція у владних структурах. Це, у свою чергу, зумовлює: негативну оцінку владних структур, зниження авторитету закону.

- Брак засобів для фінансування органів державного управління, у тому числі правоохоронних. Зниження ефективності роботи міліції та прокуратури, відплив з цих органів досвідчених, професійних кадрів. Неефективне функціонування пенітенціарної системи, погіршення умов утримання засуджених. Послаблення виправної функції та посилення криміногенної ролі цієї системи до такого ступеня, що загальний ефект її функціонування може бути негативним.

- Дефекти функціонування системи правоохоронних та пенітенціарних органів.

- Розвиток сепаратизму, який виявляється у зростанні міжнаціональних, міжетнічних та міжрелігійних суперечностей та розвиток конфліктів на цьому ґрунті.

- Недоліки системи виховання (сімейного, релігійного, шкільного, суспільного), криза системи виховання та навчання молодого покоління (сім'ї, шкільного виховання, системи спортивних секцій та центрів дозвілля), що зумовлена як економічними, так і ідеологічними факторами.

- Погіршення здоров'я нація (фізичного, психічного, морального), неефективність функціонування профілактики різноманітних захворювань (у тому числі психічних відхилень, що виявляються у зростанні проявів агресії).

- Пияцтво та наркоманія, їх зростання. Ці процеси, з одного боку, ніби нейтралізують невдоволеність життям та невдоволеність державною владою. З іншого боку, споживання спиртного та наркотиків неминуче призводить до зростання злочинності, деградації населення.

- Недосконалість законодавства, що певною мірою обумовлено прорахунками, а також проникненням кримінальних елементів у владні структури, лобіювання формування правового середовища, створення режиму найбільшого сприяння кримінальній діяльності.

- Низька ефективність позитивного інформаційного та ідеологічного впливу.

- Кримінальна самодетермінація (втягування громадян у кримінальну діяльність представниками злочинного світу).

- Зазначені криміногенні фактори - основа для розроблення невідкладних заходів, спрямованих на подолання злочинності.