Профілактика злочинів - Джужа О.М. - Розділ 3. Суб'єкти профілактичної діяльності

3.1. Поняття та типологія суб'єктів профілактичної діяльності

Поняття профілактики злочинності передбачає розуміння таких співвідносних понять, як: "профілактика", "протидія", "превенція", "запобігання злочинності". У зв'язку з цим постає необхідність визначити межі компетенції суб'єктів профілактики злочинності та набір прийомів, методів і заходів, притаманних різним суб'єктам у процесі їхньої діяльності. Типології суб'єктів традиційно проводяться за місцем в державній і суспільній системі; за завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності; за місцем у системі поділу гілок влади; за відомчою належністю в системі правоохоронних органів тощо. Розгляньмо завдання, методи, форми діяльності, притаманні кожному типу суб'єктів згідно зі вказаною типологією.

Застосуймо структурно-функціональний метод, який дозволяє дослідити не тільки структуру в статиці, а й динаміку процесу. Проведемо типологію суб'єктів профілактики за місцем у процесі і відповідним функціональним навантаженням, притаманним конкретному етапу профілактики правопорушень та злочинів. Для цього необхідно нагадати теоретичні положення щодо етапів свідомої соціальної діяльності.

Будь-яка свідома, а тим більш - науково обґрунтована соціальна діяльність складається з таких дій - етапів:

o оцінка (моніторинг) реальної соціальної ситуації;

o виявлення тенденцій розвитку і на їх підставі прогнозування змін ситуації на визначений термін;

o формування еталонної моделі майбутньої ситуації, що її хочемо отримати в результаті даної діяльності;

o зіставлення прогнозованої та бажаної ситуації з метою виявлення ключових розбіжностей і формування системи основних цілей та завдань, спрямованих на отримання бажаних результатів;

o оцінка наявних ресурсів;

o корегування цілей та завдань з урахуванням наявних ресурсів;

o складання відповідно до цілей та завдань планів конкретних заходів щодо досягнення поставлених цілей;

o постійний моніторинг і корегування завдань та планів у процесі їх реалізації, виходячи із реальної ситуації на даний момент.

Будь-які помилки на кожному етапі діяльності віддаляють реальний результат від бажаного. Тому до суб'єктів діяльності на кожному етапі пред'являються чіткі критерії.

Нашим завданням є опанування проблематики, пов'язаної з суб'єктами профілактики правопорушень та злочинів. Тому розглядатимемо конкретну діяльність у галузі профілактики правопорушень та злочинів. Відповідно, слід визначити як концептуальні засади цієї діяльності, так і вимоги до суб'єктів такої діяльності.

Щодо наведених вище положень, то практично кожний етап можна поділити на підетапи і відповідно отримати більш деталізовану модель соціальної діяльності, при цьому специфіка деталізації буде зумовлена специфікою діяльності.

Зважаючи на місце у процесі профілактики правопорушень та злочинів і притаманних даному етапу завдань, можемо виділити такі суб'єкти і покладені на них завдання:

1) Рада національної безпеки та оборони, загальнонаціональні та відомчі науково-дослідні установи, аналітичні центри міністерств та відомств, відповідні структурні підрозділи закладів освіти здійснюють моніторинг реальної криміногенної ситуації, виявляють закономірності і на їх підставі прогнозують на визначений термін розвиток подій, установлюють найбільш вагомі чинники злочинності в цілому, окремих її видів та конкретних злочинів;

2) перелічені вище суб'єкти та автори програмних документів політичних рухів, організацій та партій, у частині, що стосується профілактики злочинності, формують бажані (еталонні) моделі ситуації, якої прагнемо досягти;

3) структурні підрозділи управлінського апарату загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів розробляють програми та планують заходи з профілактики злочинів;

4) наукові колективи та окремі фахівці в окресленій галузі розробляють методики безпосередньої профілактики злочинності.

Розгляньмо умови оптимізації діяльності на кожному етапі і відповідно вимоги до суб'єктів даного етапу. На етапі моніторингу, прогнозування та виявлення причин і умов злочинності дуже важливо, щоб:

1) інформація, яка надходить до суб'єкта, була достовірною, повною, мала чітку періодизацію та стандартизовану, науково обґрунтовану форму, а отже, суб'єкт повинен володіти навичками розробки та використання методик щодо перевірки відповідності отриманої інформації вказаним критеріям;

2) суб'єкт цього етапу володів методами обробки інформації, вмів узагальнювати, інтерпретувати (переводити числові показники процесів у пояснення суті процесу), вмів виявляти закономірності розвитку подій, володів методами прогнозування - екстраполяції - сутність якого полягає у вивченні історії прогнозованого об'єкта і поширення закономірностей його розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє та моделювання;

3) суб'єкт мав нормативно визначені важелі для реорганізації форм інформації, яка надходить до нього (річ у тім, що існуюча стандартизація показників, яка передбачена в офіційній звітності, дозволяє проводити порівняльний аналіз як за роками та певними періодами року, так і за територіями. Але суспільні відносини не стоять на місці, виникають нові їх форми і види відносин. Тому виникає потреба внесення змін у форми статистичної звітності.)

На етапі формування бажаної (еталонної) моделі ситуації, якої прагнемо досягти, необхідно, щоб суб'єкт:

1) мав ґрунтовні, системні знання про цивілізаційні процеси і вмів адаптувати їх закономірності до потреб українського суспільства;

2) був максимально можливо позбавлений суб'єктивізму в процесі аналізу програмних документів політичних угруповань, з мстою виявлення інтересів більшості населення України.

На етапі розробки програм та планування заходів із профілактики злочинів суб'єкт повинен:

1) мати чітке уявлення про наявні людські, матеріально-технічні, управлінські, нормативно-правові ресурси;

2) знати реальні механізми взаємодії потенційних суб'єктів-виконавців профілактичної діяльності;

3) володіти теоретичними знаннями та практичними навичками розробки планів профілактичної діяльності.

На етапі розробки методик безпосередньої профілактики злочинності головним критерієм ефективності діяльності суб'єктів є кінцевий продукт - конкретні методики, які повинні відповідати таким вимогам:

1) мати адресний характер (розроблятись під конкретний тип суб'єкта-виконавця);

2) відповідати компетенції суб'єкта-виконавця згідно з чинним законодавством;

3) бути нескладними у використанні;

4) давати значний профілактичний ефект.

Необхідно зауважити, що методологія та методика в межах будь-якої науки є науково наймісткішими елементами системи знань. Тому самі методики створення методик профілактики, безумовно, є досить складними і вимагають від суб'єктів високої наукової компетенції. Але водночас методики профілактики мають бути максимально простими у використанні і не вимагати від суб'єктів-виконавців високої наукової кваліфікації.

Дамо загальне визначення суб'єктів профілактики правопорушень та злочинів.

1) Суб'єктами профілактики правопорушень та злочинів є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, яким законом дозволено або на яких покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також отриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Доцільність, наукова і практична значущість певної типології значною мірою залежить від системоутворювальних ознак, на базі яких вона формується. Однією з найважливіших характеристик профілактики правопорушень та злочинів виступає характеристика масштабу поширення профілактичної діяльності. За цією ознакою виділяють такі суб'єкти:

o загальнодержавні (загальнонаціональні, коли мова йде про недержавні суб'єкти);

o регіональні (обласні, а також в містах Київ та Севастополь);

o територіальні (органи місцевого самоврядування).

2) Суб'єкти профілактики можуть бути типологізовані за місцем в державній і суспільній системі:

o державні;

o недержавні (неурядові), у тому числі підприємства, установи і організації, громадські об'єднання і спеціалізовані формування.

3) За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб'єкти профілактики поділяються на:

o органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);

o спеціалізовані органи;

o частково спеціалізовані;

o неспеціалізовані.

4) Типологія суб'єктів може проводитись за спрямованістю та видом (змістом) їх дії:

o соціально-економічні;

o організаційно-управлінські;

o ідеологічні;

o соціально-психологічні;

o медичні і психолого-педагогічні;

o технічні;

o правові.

Пропонуємо типологію суб'єктів, що її подав І. М. Даньшин. За формою профілактичної діяльності розрізняють суб'єкти,: які:

1) визначають її основні напрями, завдання, форми, планують, спрямовують та контролюють профілактичну діяльність, забезпечують її правове регулювання;

2) здійснюють безпосереднє управління та координацію боротьби зі злочинністю;

3) виявляють та пізнають об'єкти попереджувального впливу, інформують про це інших суб'єктів;

4) реалізують запобіжні заходи, спрямовані на упередження виникнення, обмеження, усунення криміногенних явищ, захист прав і законних інтересів громадян, соціальних цінностей;

5) вживають заходів щодо попередження та припинення злочинності та її окремих проявів .

Важливою характеристикою профілактичної діяльності виступає відомча належність суб'єктів профілактики, оскільки кожен суб'єкт має визначені чинним законодавством повноваження, методи і заходи здійснення такої діяльності. Особливо актуальною є така типологізація в межах соціального інституту правоохоронних органів, де сама назва свідчить, що цей інститут належить до основних спеціалізованих суб'єктів профілактики злочинності. Відповідно до теорії права та чинного законодавства суд не належить до правоохоронних органів. Але функціональні зв'язки між цими системами настільки суттєві, що проблематично говорити про можливість функціонування кожної системи уособлено. Тому досить часто використовується термін "судові та правоохоронні органи". Останнім часом дедалі частіше застосовується термін, запропонований О. М. Костенком - "органи кримінальної юстиції". За відомчою належністю до судових та правоохоронних органів (органів кримінальної юстиції) відносять такі суб'єкти профілактики:

1) прокуратуру;

2) міліцію;

3) установи системи виконання покарань;

4) органи служби безпеки;

5) суд;

6) органи юстиції.

За місцем в системі поділу гілок влади:

- законодавчі;

- виконавчі;

- судові.

Очевидно, що цей перелік можна було б продовжувати (і студент (слухач) може зробити це самотужки). Проте наведених типологій цілком достатньо для подальшого розгляду цієї теми. Щоправда, зауважимо: часто є доречним використання багаторівневої типологізації, коли системоутворювальні ознаки використовуються послідовно, визначаючи типи та підтипи. Наприклад, райвідділ міліції є територіальним (місцевим), спеціалізованим органом виконавчої влади.