Система профілактики злочинності у своїй основі випливає із загальних теоретичних та практичних підходів, визначених кримінологічною наукою, що передбачають соціальну, кримінологічну та індивідуальну профілактику злочинності. Одним із елементів системи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, є індивідуально-профілактична робота, яка проводиться органами внутрішніх справ та співробітниками кримінально-виконавчої інспекції. Індивідуальна профілактика є одним із найскладніших, однак і найбільш ефективнішим видом профілактики. Розкриймо зміст даного поняття.
У кримінологічній науці існують досить різноманітні точки зору на це питання. Деякі вчені під індивідуальною профілактикою розуміють діяльність органів внутрішніх справ зі своєчасного виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і з недопущення вчинення ними злочинів, застосовуючи при цьому виховний вплив на них та вживаючи інших заходів із подолання їх антисуспільних поглядів, звичок, нахилів .
Є й така точка зору: індивідуальна профілактика - це сукупність заходів переконання та примусу, що застосовуються до носіїв антисуспільних установок та орієнтацій. Мета - попередження негативного процесу формування особистості . Інші вчені стверджують, що індивідуальна профілактика - це така діяльність, що спрямована на виявлення осіб, які схильні до вчинення злочину, їх вивчення, а також вплив на них шляхом заходів переконання і примусу . С і таке судження: індивідуальна профілактика має справу з усуненням причин та умов, породжених не зовнішніми, а внутрішніми, суб'єктивними детермінантами .
Слушною є також позиція авторів, які вважають, що в процесі індивідуальної профілактики безпосередній вплив здійснюється не лише на засуджену особу, а й на її найближче оточення (мікросередовище) з метою недопущення злочину і формування законослухняної поведінки . Адже на практиці відомі випадки, коли особи, які перебувають під профілактичним впливом, відчували досить інтенсивний вплив з боку суб'єктів запобігання, але залишалися при цьому в криміногенному середовищі, яке впливало на них значно сильніше, ніж усі суб'єкти профілактики разом узяті, врешті-решт, призводило до рецидиву злочинів.
Під індивідуальною профілактикою розуміють створення обстановки, яка усуватиме шкідливий вплив на особу або ж забезпечуватиме необхідну стійкість щодо нього в процесі морального формування особистості; виявлення та усунення конкретних джерел шкідливого впливу на неї, виправлення та перевиховання "ресоціалізація" правопорушників .
У спеціальній літературі натрапляємо і на такі визначення: "індивідуальне попередження", "одиночне" попередження, "одиничний рівень попередження" . Виокремлюють при цьому дві ланки підсистеми індивідуального попередження: 1) про передбачені законом заходи впливу на особу, яка вчинила злочин, установлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, вжиття заходів щодо їх усунення; 2) про заходи із недопущення окремого злочину, в тому числі із припинення злочину, що готується . "Одиничне попередження", як і попередження на "одиничному рівні", - це лише заходи, що вживаються за фактом вчинення злочину або з метою припинення злочину, що готується. Основним змістом такої діяльності, як правило, є реалізація одноразового заходу зі створення умов, за яких окрема особа чи група осіб з причин, які від них не залежать, не можуть вчинити запланований злочин.
Головним завданням індивідуальної профілактики є розроблення і реалізація протягом відносно тривалого часу ефективної системи продуманих заходів із впливу, перш за все, на причини та умови, що детермінують злочинну поведінку конкретної, заздалегідь відомої, особи. Різниця, як бачимо, суттєва. В силу такої різниці індивідуальне запобігання називається і вбачається профілактикою (розуміючи під цим комплексний вплив на причини та умови індивідуальної злочинної поведінки), а одиничне або одиничний рівень називається припиненням, недопущенням вчинення злочину.
Зауважимо: наведені дефініції не в повному обсязі відображають ознаки індивідуальної профілактики. На жаль, також відсутнє законодавче визначення поняття "індивідуально-профілактична робота". Проект Закону України "Про профілактику злочинів" від 12 травня 1998 р. лише в загальному виді дає визначення індивідуальної профілактики, що зводиться до того, що: індивідуальна профілактика - це здійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів стосовно конкретної особи. У Законі України "Про міліцію" лише вказано, що співробітники міліції проводять "індивідуально-профілактичну роботу" із засудженими до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, однак зміст такої роботи не розкривається.
Кримінально-виконавчий кодекс України та міжвідомча Інструкція, яка регламентує порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, визначають, що обов'язки з проведення індивідуально-профілактичної роботи покладаються на органи внутрішніх справ, проте, на жаль, і ці нормативно-правові акти не містять визначення такої роботи.
З урахуванням викладеного, пропонуємо таке визначення індивідуальної профілактики серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції: це діяльність співробітників кримінально-виконавчих інспекцій, дільничних інспекторів міліції і громадськості, що спрямована на виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів та здійснення на них профілактично-виховного впливу шляхом застосування системи заходів переконання і примусу з метою усунення та нейтралізації суб'єктивних причин злочинної поведінки, а також негативних детермінант з найближчого оточення такої особи.
Таке визначення індивідуальної профілактики необхідно закріпити принаймні в КВК України, адже багато статей даного Закону містять норми, які передбачають проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, засудженими до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, однак, що це за робота та який її зміст, - не розкривається.
Індивідуальна профілактика злочинів вимагає комплексного підходу. З одного боку, треба враховувати діалектичну взаємодію цілої низки факторів: економічних, політичних, соціальних, моральних, які впливають на свідомість злочинця. З другого - передбачити участь в індивідуальній профілактиці фахівців різних сфер. Лише об'єднання зусиль спеціалістів різних галузей в сукупності з цілеспрямованим впливом указаних факторів здатні привести до успіху індивідуальної профілактики. Комплексний підхід до індивідуальної профілактики дає якісно новий, а значить, - більш високий рівень впливу на особу злочинця.
Застосування тих чи інших заходів індивідуальної профілактики повинно спиратися на глибоке вивчення особистості засудженого. Цей вид діяльності обов'язково проводить інспектор кримінально-виконавчої інспекції. При цьому він, перш за все, спирається на вирок суду, характеристики, які надавалися під час розслідування справи, однак така інформація не завжди може бути повною (про це вже йшлося у попередньому розділі). Тому наполягаємо на доцільності впровадження в діяльність КВІ досудової функції, яка передбачатиме всебічне вивчення особи злочинця.
Слід зазначити, що метою виховної роботи є корекція суспільно шкідливої поведінки людини, спрямована на її можливу позитивну зміну з формуванням установок і потреб законослухняного способу життя. Таким чином, об'єктом діяльності виступає особа і конкретно її індивідуально-психологічні характеристики, що детермінували вчинення протиправного діяння. Це означає необхідність комплексного дослідження різних властивостей особи на користь вибору найприйнятнішого та ефективного заходу кримінально-правового впливу на конкретну особу.
У рамках індивідуально-профілактичних заходів необхідно застосовувати програми індивідуальної корекції протиправної поведінки засуджених. Індивідуальний рівень запобігання злочинам дозволяє не лише визначити ступінь криміногенної зараженості засуджених, але й виробити, диференційовані заходи щодо їх нейтралізації, залежно від виду індивідуальної профілактики.
Враховуючи викладене, можна виділити три форми, в яких здійснюються індивідуальні заходи запобігання: рання, безпосередня і профілактика за фактом вчинення злочину. Рання форма індивідуальної профілактики злочинів випереджає безпосередню. Сигналом для початку профілактичних заходів може бути анти-суспільний вчинок особи або антисуспільна поведінка, яка розвивається і може стати стійкою протиправною поведінкою. Важливо не упустити моменту початку ранньої стадії формування особистості правопорушника, коли криміногенні властивості особистості ще не сформувалися, а лише починають виявлятися і не досягли великої інтенсивності. У такому випадку злочин ще віддалений у часі.
У загальному виді змістом ранньої профілактики є діяльність із виявлення та усунення негативних умов морального формування особистості, а також недопущення можливості виникнення негативних властивостей особистості.
Безпосередня форма індивідуального профілактичного впливу здійснюється в тому випадку, якщо методи ранньої профілактики виявилися неефективними або особа взагалі ще не виступала об'єктом профілактично впливу і негативні властивості особистості почали превалювати і перетворилися на систему, тобто тоді, коли особа безпосередньо замислює, готується або ж розпочала вчиняти суспільно небезпечне діяння.
Особливо важливим є виокремлення профілактичного впливу, спрямованого на недопущення рецидиву злочинів, у самостійну форму індивідуальної профілактики злочинів. Так, профілактика за фактом вчиненого злочину повинна передбачати своєчасне застосування заходів державного примусу, в тому числі справедливого покарання з метою досягнення цілей загальної та спеціальної превенції.
Профілактика рецидиву на стадії відбування покарання (пенальна), у свою чергу, залежно від того, який примус застосований, може поділятися на:
а) індивідуальну профілактику злочинів відносно осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;
б) індивідуальну профілактику злочинів засуджених до покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства (пенітенціарна профілактика).
Індивідуальна профілактика на стадії ресоціалізації після відбуття покарання (постпенальна), яка залежно від того, до якого роду кримінальної відповідальності притягувався винний, поділяється на: а) індивідуальну профілактику нових злочинів серед осіб, які відбули покарання, та тих, що відбули покарання, не пов'язані з позбавленням волі; б) індивідуальну профілактику злочинів, яка включає усунення та нейтралізацію негативних умов пенітенціарного характеру стосовно осіб, які відбули покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства .
Визначені форми профілактичної діяльності перебувають у діалектичному взаємозв'язку і доповнюють одна одну на практиці. Безумовно, що для тієї або іншої форми профілактичного впливу характерні свої власні, притаманні лише їй об'єкти. Причому розрізняти об'єкти вказаних напрямів необхідно з метою повного та законного застосування щодо них відповідного профілактично-виховного впливу.
У сучасних умовах у боротьбі зі злочинністю достатньо чітко виділені два основних напрями - кримінально-правовий (репресивний) та кримінологічний (профілактичний). Ці напрями тісно пов'язані між собою, але їх зміст та значення різні. Кримінально-правова боротьба зі злочинністю полягає у виявленні і розслідуванні вчинених злочинів, викритті винних, їх засудженні і покаранні з метою виправлення та ресоціалізації. Тобто, це - реакція на конкретний учинений злочин, реакція "post factum", коли інтерес, який охороняється, уже порушено, зло вже проявило себе. Сутність кримінологічного напряму боротьби зі злочинністю полягає у здійсненні впливу на причини, умови та інші обставини, з якими пов'язане існування цього негативного соціального явища і його прояв у конкретних злочинах. Він включає виявлення, усунення або нейтралізацію подібних причин та умов, забезпечуючи запобігання злочинності і профілактику окремих протиправних діянь.
Профілактика злочинів серед засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, є специфічним видом профілактичної діяльності. В радянській кримінологічній літературі порівняно давно визнана необхідність проведення профілактики стосовно суб'єкта, здатного вчинити злочин.
Завдання вчених та практиків - визначити і втілити в життя всі необхідні заходи запобігання і протидії з метою утримання такої особи від вчинення злочину. Загальнопрофілактичні заходи справляють суттєвий вплив на формування правосвідомості громадян. Вони спрямовані на виявлення й усунення причин і умов вчинення злочинів, а також створення умов, які утруднюють або навіть взагалі виключають можливість їх вчинення. Незважаючи на ефективність профілактичної роботи, як свідчить практика, окремі особи з об'єктивних і суб'єктивних причин (низький рівень інтелектуального розвитку, відносна стійкість антисуспільних поглядів, значна педагогічна занедбаність та ін.) ніколи не виявляють бажання і готовності критично оцінити обстановку і зробити відповідні висновки для визначення своєї поведінки.
Велика кількість осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, належить до такої категорії: вони не працюють, ведуть антисуспільний спосіб життя, вживають наркотичні речовини, не беруть участі в житті колективу, їх не цікавлять виступи на телебаченні та в пресі на тему боротьби зі злочинністю та зміцнення правопорядку.
На осіб з відносно стійкими антисуспільними поглядами, які виражаються в конкретних протиправних вчинках, необхідно здійснювати інтенсивний індивідуальний профілактичний вплив. Основним напрямом реалізації цього практично важливого положення є індивідуальна профілактика, яка за своїм змістом складається із виявлення осіб, які, за своєю поведінкою під час відбування покарань, здатні вчинити злочин, і вжиття відносно них заходів виховного характеру. За своєю сутністю - це два етапи одного процесу індивідуальної профілактики, вони нерозривно пов'язані між собою, їх об'єднує кінцева мета - запобігти можливому вчиненню злочину з боку осіб, які перебувають на обліку. Вирішення такого завдання грунтується на детальному вивченні таких осіб, що необхідно для визначення їх криміногенної небезпечності, а також вибору форм, методів та тактичних прийомів виховного впливу на них.
Основною і кінцевою мстою індивідуальної профілактичної роботи є особистість, навіть якщо вживаються заходи щодо зовнішніх, але пов'язаних з нею умов та обставин. Іншими словами, мається на увазі зміна, тобто корекція тих особистісних рис, які можуть породити злочинну поведінку.
Співробітники кримінально-виконавчих інспекцій (83%, як свідчать дані) вважають, що їх профілактична діяльність не відповідає сучасним вимогам. Основним засобом попередження злочинів залишається кримінальне переслідування, і, як наслідок, - переоцінка значення каральної функції. Проте використання заходів оперативно-розшукової профілактики дозволяє здійснювати у певних випадках профілактичні заходи з використанням негласних можливостей, що мають на меті недопущення вчинення злочинів, застосування заходів профілактики на індивідуальному рівні, якщо особа замислила злочин або готує його, за умови, що у вчиненому немає ознак складу злочину.
Однією з причин низького рівня профілактики вважають недостатність її врегулювання на законодавчому рівні. Так, Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачає здійснення оперативно-розшукових заходів щодо попередження, виявлення, припинення, розкриття та викриття причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Проте чинне законодавство не передбачає права КВІ на проведення оперативно-розшукових заходів, хоча при цьому співробітники інспекції досить широко використовують пошукові заходи для виявлення осіб, які ухиляються від відбування покарання або ж місце знаходження яких невідоме. Такі заходи досить важко відрізнити від оперативно-розшукових, тому з метою усунення суперечностей пропонується введення додаткової штатної посади оперативного працівника, на якого покладатимуться обов'язки з розшуку таких осіб.
За механізмом дії в кримінології виділяють заходи-сигнали і заходи-дії . Заходами-сигналами є інформація, пропозиції, вимоги про усунення (блокування, нейтралізація) виявлених причин та умов вчинення злочинів. Вони вживаються за матеріалами перевірок дільничних інспекторів міліції, повідомленнями власниками підприємств про ухилення від відбування покарання, повідомленнями громадських інспекторів (волонтерів), за результатами комплексних профілактичних операцій. Заходи-дії передбачають реалізацію заході або вживаються в міру необхідності в ініціативному порядку. Вони мають конструктивний, предметний характер і безпосередньо впливають на виявлені криміногенні фактори.