Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 6. Європейський Союз. Правова природа актів ЄС.

Європейська Спільнота (організація-попередник Європейського Союзу) була створена на основі Римського договору, підписаного 1957 р. Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. Вона об'єднала три Співтовариства (Європейське Об'єднання Вугілля та Сталі, Європейське Економічне Співтовариство та Європейське Співтовариство атомної енергії) і відзначалась від попередніх спроб об'єднання європейських держав двома суттєвими рисами:

1) Європейське Співтовариство спиралось на солідні економічні основи;

2) побудоване на основі юридично обов'язкових Договорів, тому держави-члени змушені дотримуватися їх норм і положень.

Відповідно до Договору про заснування Європейського Співтовариства 1957 р. (укладеного на необмежений строк) ЄС створюється з метою: створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, сприяння на всій території Співтовариства гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками й жінками, стійкому і безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту й поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній згуртованості та солідарності держав-членів.

Завдання, що покладаються на Співтовариство, виконуються такими установами (ст. 7 цього ж договору):

• Європейським Парламентом;

• Радою;

• Комісією;

• Судом ЄС,

• Палатою Аудиторів.

Європейська Рада - єдиний орган, який наділений широкою компетенцією для регулювання інтеграції у межах усіх трьох основних сфер діяльності ЄС та представляє інтереси держав-учасниць.

Європейський Парламент - діє незалежно від держав-учасниць. Законодавча функція перебуває в процесі розвитку, контрольні повноваження обмежені.

Європейська Комісія - представляє інтереси об'єднання в цілому.

Європейський Суд - вища судова інстанція ЄС, виконує функції міжнародного, конституційного та адміністративного судів.

Європейська Рахункова палата - повноваження щодо перевірки звітів про всі доходи та видатки як ЄС в цілому, так і його органів, допомога у контролі за виконанням бюджету ЄС.

За Договором про Європейський Союз (Маастрихтським договором), що набув чинності з 1993 р., ЄС становить політичний, економічний та монетарний союз. Відповідно до його ст. 2 Союз ставить перед собою таку мету:

- сприяти економічному й соціальному поступові та високому рівневі зайнятості, досягти збалансованого стабільного розвитку, створюючи простір без внутрішніх кордонів, зміцнюючи економічне та соціальне гуртування та засновуючи економічний та валютний союз, метою якого є єдина валюта;

- стверджувати свою ідентичність на міжнародному рівні, зокрема, здійснюючи спільну зовнішню політику та політику безпеки, поступово формуючи спільну оборонну політику;

- зміцнювати захист прав та інтересів громадян держав-членів через запровадження громадянства Союзу;

- берегти та розвивати Союз як простір свободи, безпеки та правосуддя, де забезпечено вільний рух осіб і водночас належні заходи щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку, імміграції, запобігання та боротьби зі злочинністю;

- цілковито зберігати acquis communautaire та розвивати його з огляду на те, якою мірою започатковані цим Договором політика і форми співпраці потребуватимуть перегляду, щоб забезпечити ефективність механізмів та інституцій Спільноти.

Принципами Союзу є спільні принципи всіх держав-членів - свобода, демократія, повага прав людини та основних свобод, верховенство права. Союз поважає основні права, гарантовані Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р., та що випливають з конституційних традицій, спільних у державах-членах, і трактує їх як загальні принципи права Спільноти. Союз поважає національну ідентичність держав-членів та забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своєї мети та реалізувати свою політику.

Маастрихтська угода посилила роль Європарламенту у законодавчому процесі щодо прийняття спільних рішень. Вона надала Європарламенту право вето при прийнятті нового законодавства.

1997 року глави держав та урядів країн-членів ЄС ухвалили ряд змін до Маастрихтського договору, які стосувалися майбутньої спільної зовнішньої політики та політики безпеки (Амстердамський договір).

Зокрема було вирішено, що Генеральний секретар Європейської ради отримує повноваження Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Під його керівництвом створюється Відділ політичного планування та раннього попередження; удосконалюється співпраця між ЄС та ЗЄС. Велика увага приділяється гуманітарним, рятувальним та миротворчим завданням, а також тим, що передбачають використання збройних сил для врегулювання кризових ситуацій, включаючи операції з підтримки миру.

Відповідно Європейська рада визначає спільну стратегію, що втілюється Європейським Союзом у питаннях, які становлять спільний інтерес для країн-членів. Європейська рада реалізує її, зокрема, через спільну діяльність та вироблення спільних позицій.

Ці рішення приймаються кваліфікованою більшістю, та існує положення, згідно з яким країна-член може займати позицію "конструктивного утримання від голосування". Це відбувається, коли країна не бажає брати участь у прийнятті рішення, але й не перешкоджає його прийняттю іншими державами. З іншого боку, якщо рішення торкається важливих аспектів національної політики певної країни, вона має вибір блокувати голосування кваліфікованою більшістю, залишаючи за іншими державами-членами можливість оскаржити таку свою дію перед Європейською радою.

Роль ЄС у міжнародних відносинах виходить далеко за межі позицій та дій щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС - це один з найбільших суб'єктів світової торгівлі, є найбільшим фінансовим донором для країн, що розвиваються. ЄС фінансує міжнародні зусилля, спрямовані на створення умов тривалого миру в колишній Югославії. Багато інших галузей політики, яку проводить ЄС (сільське господарство, рибальство, інші) також мають важливий зовнішній вимір.

В юридичній літературі не має остаточної думки щодо приналежності ЄС до конкретного виду об'єднань держав - чи це конфедерація чи міжнародна організація. Йому властиві ознаки, притаманні міжнародній організації, а також ознаки конфедерації. З іншого боку, ЄС як економіко-політичне утворення і далі знаходиться в процесі становлення, тому досі не знайшло своєї остаточної форми. На даний час це перехідне утворення між наднаціональною організацією та міждержавною, міжурядовою кооперацією багатьох країн.

Усі правові акти ЄС можна поділити на 3 групи:

1) первинне право ЄС (установчі документи) - Договір про заснування Європейського Співтовариства 1957 р., Договір про заснування Європейського Союзу 1992 р., Ніццький Договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів, Єдиний європейський акт, Договір про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії тощо;

2) вторинне право ЄС - нормативні акти, прийняті органами ЄС;

3) "м'яке право ЄС".

Відповідно до ст. 10 Амстердамської угоди право ЄС має пріоритет над національним правом держав-учасниць.

Деякі правові акти ЄС застосовуються і щодо України (що стосуються таких сфер, як державні закупівлі, митне регулювання і т.д.):

1. Регламент (ЄС) № 2195 Європейського парламенту і Ради від 5 листопада 2002 року про Спільну класифікацію закупівель.

2. Директива Ради 93/37/ЄЕС від 14 червня 1993 р. щодо узгодження процедур укладання контрактів на публічні роботи.

3. Рішення № 210/97/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 19 грудня 1996 року про ухвалення програми дій для митниць у Співтоваристві (Митниці 2000) - заява Комісії.

4. Резолюція Ради від ЗО травня 2001 року щодо стратегії для Митного Союзу.