Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).

1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).

2. Механізми забезпечення, захисту прав та свобод людини.

3. Учасники збройних конфліктів. Режими воєнного полону та воєнної окупації.

4. Початок війни і закінчення війни. їх правові наслідки.

5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.

6. Нейтралітет у війні. Ведення морської війни.

1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).

Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.

У різних джерелах ця галузь міжнародного права називається по-різному: право, яке використовується під час збройних конфліктів; міжнародне гуманітарне право; право війни; право збройних конфліктів; закони і звичаї війни.

Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права становлять специфічні суспільні відносини, що склалися між його суб'єктами під час збройних конфліктів.

Розрізняють міжнародні збройні конфлікти і збройні конфлікти не міжнародного характеру. Міжнародний збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду відповідної держави. Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це збройне зіткнення організованих антиурядових законів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.

Міжнародне право регулює поведінку воюючих сторін як в умовах міжнародних збройних конфліктів (війни), так і збройних конфліктів не міжнародного характеру (громадянські війни, державні перевороти).

До основних джерел міжнародно-правового регулювання збройних конфліктів належить так зване "право Женеви" (Женевські конвенції 1949 року: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли аварію корабля, зі складу збройних сил на морі; про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни; Додаткові протоколи до них 1977 року) і "право Гааги" (Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років про закони і звичаї сухопутної війни, про відкриття воєнних дій, про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної і морської війни, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.).

Основні їх ідеї розвиваються в рамках ООН та інших організацій. Так, 1980 року прийнято Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, Конвенцію про заборону розроблення, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 року тощо.

Основними принципами міжнародного гуманітарного права є:

a. гуманізація збройних конфліктів;

b. обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни;

c. міжнародно-право вий захист жертв війни;

d. охорона цивільних об'єктів і культурних цінностей; е. захист інтересів нейтральних держав;

1. дії військових з'єднань з підтримання громадського порядку ґрунтуються на повазі прав людини;

g. заборона завдання шкоди противнику, яка несумісна з метою війни - знищення або послаблення його військової могутності.

2. Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.

У сучасному міжнародному праві деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в мирний час (міжнародне право прав людини), предметом якого є здійснення, забезпечення і захист прав людини. Інші зазначають, що міжнародне гуманітарне право утворює дві підгалузі: гуманітарне право в мирний час і міжнародне гуманітарне право в період збройних конфліктів.

Принцип поваги прав і свобод людини, зафіксований у Статуті ООН, був деталізований у конкретних міжнародно-правових нормах:

Загальній декларації прав людини 1948 р.;

Конвенції про політичні права жінок 1953 р.;

Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.;

Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права 1966 р.;

Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р.;

Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.;

Конвенції про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р.;

Конвенції про права дитини 1989 р. та ін.

Отже, на універсальному і регіональному рівнях зафіксовані міжнародні стандарти в галузі прав людини — обов'язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені міжнародно-правовими актами права і свободи. А також не зазіхати на них.

Усі існуючі документи у цій сфері можна поділити на такі групи, що присвячені питанням:

1) боротьби з масовими порушеннями прав людини, із злочинами проти людяності;

2) захисту прав окремих категорій індивідів;

3) правового статусу індивідів.

На сьогодні прийнято понад 350 міжнародних документів, також понад 200 - у Європі у сфері прав людини. Вони, насамперед, регламентують рівноправність; заборону дискримінації; право брати участь в управлінні державними справами; заборону жорстокого, принизливого поводження з будь-ким; заборону рабства, работоргівлі і примусової праці; право на свободу і особисту недоторканність, свободу думки, совісті і релігії; право на мирні збори тощо.

Згідно з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 року у разі порушення державою визначених цією конвенцією прав і основних свобод людини може бути Порушена справа потерпілої особи в Європейському суді з прав людини проти держави. Держава може бути відповідачем також в ООН у тому разі, якщо проти держави, де порушені права людини, буде подано клопотання відповідно до існуючих процедур.

Загалом виділяють консенсусні і не консенсусні механізми і процедури в галузі прав людини. Перші, засновані на загальній згоді учасників, переважно договірні (Комітет проти тортур), другі створюються резолюціями міжнародних організацій. Міжнародними контрольними механізмами визначають певні організаційні структури (комітети, робочі групи, спеціальні доповідачі), на відміну від процедур - порядку і методів вивчення відповідної інформації і реагування на результати такого вивчення. У межах одного контрольного механізму можуть використовуватися різні процедури. Це можуть бути колективні та одноособові органи.

Можна також виокремити універсальний і регіональний рівень забезпечення і захисту прав людини, відповідні їх механізми. Зокрема, регіональними контрольними механізмами за дотриманням існуючих стандартів є Міжамериканська комісія з прав людини та Міжамериканський суд з прав людини, Африканська комісія з прав людини, Європейський суд з прав людини тощо.