Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.21. Поняття та види законодавчих актів (законів)

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Ознаки закону:

• акт, що приймається вищими законодавчими (представницькими) органами державної влади або безпосередньо народом;

• акт, який може бути за змістом тільки нормативним;

• має вищу юридичну силу;

• приймається в особливому процедурному порядку;

• це завжди письмовий акт, що містить первинні норми права з основних питань суспільного та державного життя.

Вища юридична сила законів виявляється в тому, що:

• ніхто, крім органів законодавчої влади та народу, не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

• у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.

Класифікація законів здійснюється за різними підставами, але більше уваги приділяють поділу законів за значенням та місцем у системі законодавства:

Конституція — Основний закон держави, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя, права і свободи людини. Конституції належить верховенство в системі нормативних актів держави.

Конституційні закони — акти, що становлять основу розвитку правової системи та якими вносяться зміни або доповнення до Конституції чи необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною Конституцією.

Звичайні (поточні) закони — регламентують певні сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Вони бувають загальними, кодифікованими та поточними.

Надзвичайні закони — ухвалюються у разі потреби, надзвичайних ситуаціях.

Забезпечувальні (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні підтримки системи норм, що містяться в інших законах і міжнародних договорах та потребують невідкладного прийняття. Це закони, що містять норми про норми.

3.22. Поняття та стадії законодавчого процесу

Законодавчий процес — це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Стадії законодавчого процесу:

1. Передпроектна стадія — законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами. Проекти законів вносяться разом з пояснювальною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки чи прийняття.

2. Проектна стадія:

• прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;

• доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам;

• розробка законопроекту та його попередня експертиза;

• подання законопроекту до законодавчого органу, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.

3. Стадія прийняття закону:

• прийняття закону шляхом голосування та відповідної постанови про введення закону в дію.

4. Засвідчувальна стадія:

• санкціонування (підписання) закону главою держави у встановлені конституцією строки.

5. Інформаційна стадія:

• промульгація закону — не тільки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта-розпо-рядження про офіційне опублікування закону. Це здійснюється, як правило, актом глави держави — указом, наказом та ін.;

• включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код;

• опублікування закону в офіційних виданнях.