Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.26. Юридична техніка: поняття, види, засоби

Чинність нормативно-правового акта у просторі визначається територією, на яку поширюється влада органу, що його видав.

Під територією держави розуміється її власна територія (земна поверхня, внутрішні та територіальні води, повітряний простір у межах державного кордону, континентальний шельф) та умовна територія (території посольств, консульств, військові кораблі та відповідні літальні апарати незалежно від їх місцезнаходження, торговельні кораблі у відкритому морі та ін.).

Екстериторіальна чинність передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Право екстериторіальності розуміють як порядок, згідно з яким установи або фізичні особи, що перебувають на території іншої держави, вважаються такими, що перебувають на власній національній території та підлягають законам та юрисдикції власної держави. За загальним правилом правом екстериторіальності користуються дипломати та члени їхніх сімей.

Чинність нормативно-правового акта за колом осіб поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території держави.

Усі особи — це громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), громадяни двох або більше держав (біпатриди), державні органи, громадські об'єднання, підприємства тощо.

Винятки з цього правила такі:

• деякі нормативно-правові акти поширюються тільки на громадян певної держави;

• не підпадають під юрисдикцію держави особи, що мають дипломатичний імунітет.

3.26. Юридична техніка: поняття, види, засоби

Юридична техніка — це система правил та прийомів здійснення уповноваженими суб'єктами діяльності, спрямованої на підготовку заснованих на реаліях життя, оптимальних та доцільних за формою та структурою правових актів.

Юридична техніка співвідноситься з правовими формами діяльності уповноважених органів та осіб. Тому розрізняють юридичну техніку у правотворчості та юридичну техніку в правозастосовчій діяльності.

Юридична техніка у правотворчості охоплює методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного чи часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка у правотворчості забезпечує доступність законодавства, зручність у його використанні.

Юридична техніка у правозастосовчій практиці означає використання правил (наприклад, тактики і методики розслідування) одержання найбільш повної інформації про конкретні випадки, набір сучасних технічних засобів (допустимих і доступних), а також стандартів діловодства для забезпечення швидкого та якісного вирішення юридичних справ, винесення законних і обґрунтованих юридичних рішень.

3.27. Правові презумпції, правові преюдиції, правові фікції та правові аксіоми

Презумпція — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища (наприклад, презумпція невинуватості особи, що звинувачується у скоєнні злочину, добропорядності сторін у цивільному праві, знання закону тощо). Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються винятково в нормативних актах.

Види презумпцій такі:

1. За фактом правового закріплення: фактичні (загальножиттєві) (в законі не виражені та юридичного значення не мають) і законні (у законі виражені і мають юридичне значення). Законні презумпції бувають двох видів: неспростовні (не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву) та спростовні (можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо певних фактів).

2. За субординацією в правовому регулюванні: матеріально-правові та процесуально-правові.

Преюдиції — це нормативні приписи, зміст яких набуває свого вираження в проголошенні установки на те, що виключається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад, Цивільно-процесуальний кодекс передбачає, що факти, встановлені рішенням суду, яке набуло законної сили, в одній справі не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Фікції — це закріплені у правових актах нормативні приписи, що умовно проголошують факт (чи обставину), який не є встановленим. Наприклад, днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання чинності рішення суду про оголошення його померлим. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах, то вони загальнообов'язкові.

Правові аксіоми — положення, певні істини, що не потребують доведення. Наприклад, неможливо бути суддею у вирішенні власної справи, люди народжуються вільними і рівними у власних правах.