Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.56. Поняття та види інтерпретаційних актів

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватися виданням відповідного акта інтерпретації, який роз'яснює і уточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діють разом з нормативно-правовими актами.

Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує певну норму.

Ознаки інтерпретаційного акта:

• має чинність у сукупності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачать, залежить від нього та, як правило, розділяє його долю;

• є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує певну норму;

• не виходить за межі норми права, що тлумачиться, являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

• приймається тільки правотворчими або спеціальними уповноваженими суб'єктами;

• має спеціальну письмову форму вираження.

Акти тлумачення норм права можна поділити на види за різними критеріями.

1. За галузевою приналежністю норми, що тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права та ін.

2. За структурними елементами норми: акти тлумачення гіпотези; акти тлумачення диспозиції; акти тлумачення санкції.

3. За юридичною формою вираження: постанови; укази; накази; роз'яснення та ін.

4. За сферою дії: нормативні та казуальні.

5. За суб'єктами тлумачення: акти автентичного тлумачення та акти делегованого (легального) тлумачення.

6. За повноваженнями інтерпретатора: акти правотворчих органів (базуються на правотворчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять нормативні (загальні) роз'яснення; володіють такою самою юридичною силою, як і правотворчі акти цих органів) та акти правозастосовчих органів (ґрунтуються на правозастосовчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять правила застосування норм права, сформульованих у результаті узагальнення юридичної практики).

3.57. Поняття та види правомірної поведінки

Саме через правомірну поведінку здійснюється впровадження права в життя, його реалізація, досягнення передбачених цілей, забезпечується атмосфера законності та правопорядку. Соціальна цінність правомірної поведінки виявляється і в тому, що вона є органічною частиною цивілізованої поведінки, що включає: толерантність, відповідальність, порядність, вимогливість до себе.

Правомірна поведінка — це поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держави, тобто це соціально корисна діяльність в інтересах більшості членів суспільства.

її можна охарактеризувати як:

• соціально корисну діяльність;

• поведінку, що відповідає приписам норм права;

• поведінку, котра виражається зовні у формі діяння, яке має свідомо-вольовий характер;

• поведінку, яка має юридичні наслідки. Правомірна поведінка складається з:

• об'єкта (суспільні відносини, соціальні цінності);

• об'єктивної сторони (діяння, наслідки, причинний зв'язок між ними та умови вчинення діяння);

• суб'єкта (фізичні та юридичні особи, які здатні здійснювати свої права й обов'язки);

• суб'єктивної сторони (мотив, мета, правові установки та інші психічні фактори).

Класифікація правомірної поведінки здійснюється за різними ознаками.

1. За об'єктивною стороною діяння: діяльність та бездіяльність.

2. За формами реалізації норм права: дотримання (додержання); виконання; використання; застосування.

3. За суб'єктивною стороною: принципова поведінка (зумовлюється особистим внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно); конформістська (пристосувальна) (зумовлюється прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно ("робити так, як роблять інші")); маргінальна (зумовлюється загрозою юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушення).

4. За ступенем активності: пасивна (суб'єкти свідомо не використовують права, що їм належать), звичайна (зумовлюється особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис) та активна (пов'язана з додатковими витратами часу, енергії тощо).

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг; інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися в них; у разі невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків.