Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 2. Форма державного правління

Під формою правління будь-якої держави розуміється структура і повноваження вищих органів державної влади, порядок їх утворення і характер взаємовідношень між ними, ступінь і форми участі грома­дян у формуванні вищих органів влади, ступінь впливу населення на прийняття державних рішень, тривалість повноважень і характер змінюванності вищих органів влади, способи легітимізації державної влади. Тобто дана категорія показує хто і як править в державі, та в чиїх інтересах здійснюється влада.

Форма державного правління — це елемент форми держави, який характеризує порядок утворення, структуру і повноваження вищих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою та населенням, способи легітимізації державної влади.

Форми державного правління розрізняють залежні від того, ким здійснюється державна влада: однією особою чи колегіальним вибор­чим органом.

За формою державного правління усі держави поділяють на монархії та республіки.

Монархія є найстародавнішою формою правління, яка існувала впродовж багатьох століть. У сучасному світі монархія як форма пра­вління існує у 34 країнах.

Для монархії характерні наступні ознаки:

монарх персоніфікує владу, при здійсненні внутрішньої та зо­внішньої політики виступає як глава держави;

монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

влада монарха має у більшості випадків релігійний характер і оголошується священною;

владні повноваження монарха поширюються на всі сфери сус­пільного життя;

наявність приватної власності, яка матеріально забезпечує сі­м'ю монарха та передається у спадок;

влада монарха є спадковою, безстроковою, формально неза­лежною;

монарх не несе юридичної та політичної відповідальності пе­ред своїми підданими за прийняті рішення.

Враховуючи найзагальніші, типові ознаки монархії, що трапля­ються найчастіше, можна дати наступне визначення монархії.

Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або частково належить одній особі — монарху і, як правило, передається у спадщину представникам правлячої династії.

Монарх — це переважно одноосібний глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу.

У різних країнах монарх має різні назви: король (Іспанія, Велика Британія); султан (Малайзія, Оман); емір (ОАЄ); великий герцог — (Люксембург); князь (Ліхтенштейн, Монако) тощо.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав виникнення і взаємовідносин монарха з населенням, усі монархії по­діляються на необмежені та обмежені ( конституційні).

Необмежена монархія — це така монархічна форма прав­ління, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена.

За такою монархією, монарх ні з ким не ділить верховну владу, сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює правосуддя і керує державою на свій розсуд. Інакше кажучи, у країні не існує законів, державних органів або інших організацій, які могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Різновидами необмеженої монархії є: 1) деспотична монархія — це така монархія, в якій владу монарха

обожнюють, а його самого визнають божеством. За такою фор­мою монархії вся влада зосереджується в руках однієї люди­ни — монархадеспота, який здійснює необмежене, свавільне володарювання, спираючись при цьому на могутній військовобюрократичний апарат. Деспотичні монархії були поширені у державах рабовласницького типу (Єгипет, Вавилон, Ассирія то­що);

2) абсолютна монархія — це така монархія, в якій сам монарх не обожнюється, але який, при відсутності представницьких органів, зосередив у своїх руках усю повноту державної та духовної (релі­гійної) влади. Такі монархії були розповсюдженні у рабовласни­цькому і феодальному суспільствах. У теперішній час абсолютна монархія рідкісна форма правління. Практично у чистому вигляді вона існує лише в Омані, де немає представницького органу, від­сутня конституція, а султан є одночасно і верховним суддею, і вищою духовною особою країни. Зберегли основні риси абсолют­ної монархії такі країни, як Бахрейн, Бруней, Катар, ОАЄ. Різно­видом абсолютної монархії є теократична монархія, у якій дер­жавна влада належить церковній ієрархії. Державою з такою формою правління є Ватикан, де законодавча, виконавча і судова влада належить Папі, який водночас є главою католицької церкви. Обмежена (конституційна) монархія — це така монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обме­жується конституцією та повноваженнями певних державних ор­ганів.

Різновидами обмеженої (конституційної) монархії є: 1) дуалістична монархія — це така монархія, якій притаманна по­двійність (дуалізм) вищих органів державної влади: монарх за­ймає центральне місце у механізмі держави, він зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний пе­ред ним. Законодавчі повноваження розподіляються між вибор­ним представницьким органом (парламентом) і монархом, який має право розпуску парламенту, право абсолютного вето щодо прийнятих парламентом законів та право видавати укази, які мають силу законів.

У дуалістичній монархії збережено спадковий порядок передачі влади монарха і довічне володіння нею. Дуалістична монархія була характерною для періоду переходу від феодаліз­му до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інте­реси феодалів і буржуазії. У наш час ця форма правління зустрі­чається рідко (Марокко, Бруней, Бутан, Йорданія, Кувейт,

Саудівська Аравія), представляє собою перехідну форму від аб­солютної до парламентської монархії й практично зживає себе; 2) парламентська монархія — це така монархія, за якої влада мо­нарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держа­ви — виключно з представницькими повноваженнями. Законо­давча влада належить парламенту, а виконавча — уряду, який формується парламентом і повністю йому підзвітний. Монарх лише формально затверджує склад уряду. Він є главою держави, проте впливати на діяльність уряду та парламенту не має права. Від його імені здійснюється державне управління та чиниться правосуддя.

Переважна більшість сучасних монархій (Велика Британія, Бельгія, Швеція, Данія, Норвегія, Іспанія, Нідерланди, Японія та ін.) — це парламентські монархії. їх існування обумовлено національ­ними традиціями, живучістю певних символів тощо.

Республіка — це форма державного правління, за якої дер­жавна влада здійснюється представницькими органами (парла­ментом, президентом), які обираються населенням країни на пев­ний, чітко визначений законодавством строк.

Для республіки характерні наступні ознаки:

виборність на певний строк глави держави та інших вищих ор­ганів державної влади;

здійснення державної влади на підставі її розподілу на законо­давчу, виконавчу, судову;

наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

наявність у всіх вищих державних органів державновладних повноважень;

одноособове або колегіальне прийняття рішень;

юридична відповідальність представників державної влади за свої дії та прийняті рішення, шляхом застосування до них спе­ціальної процедури: вияв недовіри (імпічмент) президенту, ві­дставка уряду, відкликання народного депутата;

верховенство та обов'язковість рішень вищих державних ор­ганів для всіх інших органів.

В історії держав світу існували різні види республік: анти­чна, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична. На сьогодні республіка є домінуючою формою державного прав­ління, наразі у світі понад 150 держав є республіками. Джерелом

влади в республіках є народ, який на певний, чітко визначений

строк обирає найвищі представницькі органи держави.

Залежно від обсягу державно — владних повноважень президе­нта і парламенту республіки поділяються на президентські, парла­ментські та змішані.

Президентська республіка — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президен­том, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Ознаки президентської республіки:

президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду;

президент обирається населенням країни шляхом прямих зага­льних виборів або спеціальною колегією виборців;

президент одноособово або з наступним схваленням парламе­нту формує уряд, який йому підзвітний;

президент не має права розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку міністрів;

президент не підзвітний парламенту, проте має право відклад­ного вето на закони, прийняті парламентом;

уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень.

Жорсткий розподіл влад у президентській республіці (законода­вча належить парламенту, виконавчу очолює президент) передбачає формальну ізольованість кожної з влад і відсутність між ними тісних функціональних відносин, і тому уряд при такій формі правління більш стабільний, а парламент більш незалежний від виконавчої вла­ди, ніж в парламентських республіках.

Недоліком президентської республіки є те, що вона має тенден­цію до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження президента можуть призвести до надмірної централізації та узурпації влади, а також зловживання нею.

До президентських республік належать: США, Аргентина, Бра­зилія, Мексика, Іран, Ірак, Швейцарія, Казахстан та ін.

Парламентська республіка — це форма державного прав­ління, за якої державна влада належить парламенту, який обира­ється населенням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Ознаки парламентської республіки:

може існувати посада президента. Він є главою держави і, як правило, обирається парламентом з числа його членів спеціа­льно створеною комісією;

функції глави держави обмежені та відокремлені від функцій глави уряду. На главу держави покладені суто представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єрміністру, канцлеру тощо);

уряд формується із представників партій, які отримали на ви­борах більшість місць у парламенті, несе політичну відповіда­льність перед ними, діє протягом строку повноважень парла­менту;

парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.

В парламентській республіці центром здійснення влади є уряд, а всі важелі влади у державі належать керівникам політичних партій, які мають більшість у парламенті. Очолює уряд лідер правлячої пар­тії чи коаліції. Для зазначеної форми правління властивим є більш тісний взаємозв'язок, співробітництво і взаємодія гілок влади.

Недоліком парламентської республіки є те, що в неї за багатопартійної системи, коли не вдається сформувати парламентську біль­шість, практично неможливо проводити цілеспрямовану державну політику, що в свою чергу призводить до чисельних криз та відстав­ки уряду.

До парламентських республік належать: Німеччина, Албанія, Італія, Греція, Чехія, Угорщина, Індія, Чехія, Естонія та ін.

У багатьох державах світу, з метою усунення недоліків, власти­вих президентської та парламентської республік, вдалися до спроби поєднання цих форм.

Змішана республіка — це форма державного правління, за якою державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентської республік.

У змішаній республіці співвідношення повноважень вищих ор­ганів державної влади може бути різним і залежно від цього розрізня­ють парламентсько-президентську (з перевагою державновладних повноважень парламенту) і президентсько-парламентську (з перева­гою державновладних повноважень президента) республіки.

Ознаки змішаної республіки :

глава держави (президент) як і парламент, обираються всена­родним голосуванням. За певних умов парламент набуває пра­ва усунути президента з посади;

глава держави пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єрміністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом;

уряд несе відповідальність одночасно перед президентом і пе­ред парламентом, парламент має право висловити йому свою недовіру, що тягне відставку уряду;

функції глави держави відокремлені від функцій глави уряду;

глава держави має самостійний статус, він не належить до жод­ної гілки державної влади.

Змішана республіка є однією з сучасних форм правління, до неї належать: Франція, Австрія, Фінляндія, Польща, Румунія, Болгарія, Литва, Україна, Португалія, Ірландія та ін.