Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 3. Форми державного устрою

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідно­син між собою і з державою у цілому.

Форма державного устрою показує:

з яких частин (адміністративнотериторіальні одиниці, авто­номії чи суверенні держави) складається внутрішня структура держави;

який правовий статус цих складових частин і характер їх спів­відношення;

як будуються відносини між центральними і місцевими дер­жавними органами;

в якій формі виражаються інтереси кожної нації, яка проживає на території країни.

Усі держави, за формою державного устрою, поділяються на прості та складні. До простих держав належать унітарні держави.

Унітарна держава — це форма державного устрою, за якої адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверені­тету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відно­син.

Унітарним державам притаманні такі основні ознаки:

наявність єдиної конституції, дія якої поширюється на всю те­риторію країни;

відсутність відокремлених політикотериторіальних утворень, які мають ознаки держави;

наявність єдиної системи державних органів, які поширюють свої повноваження на територію всієї країни, на всіх громадян

(єдині глава держави, законодавчі, виконавчі та судові органи влади);

наявність єдиної системи права і системи законодавства;

наявність єдиного громадянства та єдиної державної симво­ліки;

наявність єдиної фінансовогрошової та податкової систем;

у міжнародних відносинах держава виступає як єдиний пред­ставник.

На сьогодні унітарна форма державного устрою є оптимальною і тому найбільш поширеною. Близько 150 з понад 200 нині існуючих держав, за своїм устроєм, є унітарними.

До унітарних держав відносяться: Україна, Болгарія, Білорусь, Велика Британія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Гре­ція, Іспанія, Польща, Угорщина, Чехія, Данія, Куба, Японія, Китай та ін.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — об­ласті, у Польщі — воєводства, у Великій Британії — графства, в Іта­лії — провінції тощо.

Залежно від характеру державних утворень, унітарні держави поділяються на:

1) централізовані — це такі унітарні держави, в яких адміністра­тивнотериторіальні одиниці мають рівний правовий статус. У централізованих унітарних державах керівники місцевих органів влади призначаються центральними органами державної влади. До таких держав відносяться: Фінляндія, Нідерланди,Польща, Пакистан, Казахстан та ін.;

2) децентралізовані — це такі унітарні держави, в яких певні ад­міністративнотериторіальні одиниці наділені пільгами із самов­рядування, можуть створювати адміністративні автономії. У де­централізованих унітарних державах місцеві органи самовря­дування обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя, а автономії наді­ляються відповідною самостійністю у сфері правотворчої та ад­міністративної діяльності у межах своєї компетенції згідно з по­вноваженнями, які визначені конституцією країни. До таких держав відносяться: Україна, Франція, Іспанія, Італія, Данія, Ки­тай та ін. Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним (етнічним) складом і географічним положенням. Наприклад, в Україні — це Автономна Республіка Крим, яка розташована на півострові, населена росіянами (58,3%), українцями (24,3%), кримськими татарами (12%).

Поряд з простими державами у сучасному світі існують і значна кількість складних держав.

Складна (союзна) держава — це форма державного устрою, держава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав пе­редали вищим центральним органам союзної держави.

Серед складних держав розрізняють:

1) федерацію;

2) конфедерацію;

3) імперію.

Федерація — це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають певну юридично визначену полі­тичну самостійність.

Для федерації притаманні такі основні ознаки:

наявність спільної території, яка складається із територій — суб'єктів федерацій, які мають власний адміністративнотериторіальний поділ;

наявність загальної конституції федерації та конституцій її суб'єктів, які наділені правом видавати нормативноправові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації, а дія поширюватися виключно на їх території;

наявність федерального двопалатного парламенту та парламе­нтів суб'єктів федерацій, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерацій;

наявність подвійного громадянства ( якщо інше не передбаче­но конституцією), тобто кожний громадянин вважається одно­часно і громадянином федерації, і громадянином суб'єкта фе­дерації;

наявність трьох рівнів повноважень органів влади, а саме ви­ключних повноважень федерації, виключних повноважень суб'єктів федерації та сумісної компетенції;

державні утворення об'єднані у федерацію на підставі союзно­го договору, зберігаючи при цьому право на самовизначення і вихід із федерації;

наявність загальнофедеральної податкової, митної та фінансо­вогрошової систем;

наявність загальних збройних сил;

суб'єкти федерації можуть мати зовнішні ознаки суверенітету (гімн, герб, прапор), але вони не володіють повним сувереніте­том і не можуть бути суб'єктами міжнародного права, хоча у випадках договірних міжнародних відносин федерація може виступати як в цілому, так і кожний із її суб'єктів самостійно.

Сьогодні у світі існує 24 федеративні держави, до яких нале­жать: Росія, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Австрія, Німеччина, Австралія, Індія, Малайзія, Нігерія та ін.

До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів (наприклад, у Російській Федерації — 89, США — 50, Індії — 25, Фе­деративної Республіки Німеччина — 16, Канаді — 10, Австралії — 6, Бельгії — 3). Вони мають різні назви: у США, Австралії, Бразилії, Ін­дії — штати; в Аргентині, Канаді — провінції, Австрії, Німеччині — землі тощо.

У конституціях більшості федерацій світу за суб'єктами не ви­знається право виходу зі складу федерації, що забезпечує її цілісність та не допускає розповсюдження сепаратистських тенденцій.

Федерації багатоманітні і тому їх можна класифікувати за різ­ними ознаками. У практиці сучасного державотворення виділяють, як правило, національну та територіальну федерацію.

Територіальна федерація побудована за територіальною озна­кою, де всі суб'єкти одно або багатонаціональні, але жодна з націона­льностей не має абсолютної більшості, або представники однієї націо­нальності проживають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, полі­тичних, культурних інтересів.

Ознаки територіальної федерації:

державні утворення в її складі не є суверенні, вирішення пи­тань зовнішньої і внутрішньої політики залежить від центра­льних органів влади;

юридичне розмежування повноважень між центральними і мі­сцевими органами влади здійснюється на основі конституції;

суб'єкти федерації не мають права представництва у міжнаро­дних організаціях;

федеративна конституція не передбачає або забороняє одно­сторонній вихід суб'єктів із складу федерації;

збройні сили підпорядковані союзним органам.

Національна федерація побудована з урахуванням багатонаці­онального складу населення, що компактно проживає на території суб'єктів федерації і називається за основною (титульною) нацією.

Ознаки національної федерації:

суб'єктами федерації є національні державні утворення, які мають рівний правовий статус;

будується за принципом добровільного об'єднання суб'єктів

федерації;

федерація забезпечує суверенітет великих і малих націй, їх віль­ний розвиток;

суб'єкти федерацій мають власні органи державної влади: пар­ламент, президента, судову систему, органи виконавчої влади, які самостійно здійснюють зовнішню політику;

вищі органи федерації формуються із представників суб'єктів

федерації;

вищі органи федерації лише координують діяльність суб'єктів

федерації;

усі суб'єкти федерації мають право на вільний вихід із союзу. Більшість сучасних федерацій побудовані за територіальним

принципом (Австралія, Австрія, Бразилія, Німеччина, Канада, Мекси­ка, СІЛА), інші за національним (Бельгія, Індія, Пакистан) або з ура­хуванням обох принципів (Росія, Канада).

Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територі­альному принципі, є більш міцними, аніж ті, в основу яких покладе­ний національний принцип (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).

Конфедерація — це складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військовій сферах зі збереженням свого суверенітету.

Для конфедерації притаманні такі основні ознаки.

відсутність для всієї конфедерації спільної території та єдино­го державного кордону;

конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами;

конфедерація не створює будьякої нової держави, суб'єкти конфедерації зберігають свій суверенітет;

відсутність спільних для всієї конфедерації законодавчого ор­гану, конституції, громадянства, законодавчої, судової та фі­нансової систем, грошової одиниці;

конфедерація не має єдиної централізованої влади, її органи утворюються лише з представників держав, які входять до со­юзу, і позбавленні владних повноважень;

конфедерація, як правило, має тимчасовий характер об'єднан­ня (союзу);

наявність у кожного з суб'єктів конфедерації права вільного виходу з її складу.

У різний час конфедераціями були: Нідерланди з 1579 р. по 1795 р., Німеччина з 1815 р. по 1864 р., АвстроУгорщина до 1918 р., Швеція і Норвегія до 1905 р., колишній СРСР з 1917р. по 1922 р., США з 1781 р. до 1787 р., Об'єднана Арабська Республіка з 1959 р. по 1961 р., Сенегал та Гамбія з 1981 р. по 1989 р.

Як свідчить історія, конфедерація — це нестійка форма об'єд­нання держав, яка з часом або розпадається на окремі унітарні держа­ви (АвстроУгорщина) або перетворюється у федеративну державу (США). У теперішній час конфедерацією офіційно є Швейцарія (її конституція, яка набрала чинності 01.01.2000 р., називається так: "Фе­деральна конституція Швейцарської конфедерації), але фактично вона за своєю суттю є федеративним об'єднанням.

Імперія — це складна (союзна) держава, яка насильницьким шляхом об'єднала території суверенних багатонаціональних дер­жав або їх частин з головною державою ( метрополією).

Для імперії притаманні такі основні ознаки:

імперія виникає внаслідок завоювань, колонізації та інших форм експансії;

імперія тримається на насильстві, на державному примусі з боку метрополії;

складовими імперії є адміністративнотериторіальні одини­ці — колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за пра­вовим статусом;

наявність двохступеневої системи органів державної влади (влада метрополії та влада колонії);

наявність центрального органу влади — імператора (глави держави) та місцевих органів — намісників, губернаторів то­що, яких призначає імператор;

існування правової системи на принципах права метрополії;

наявність дискримінаційного становища населення колонії, ві­дсутність або обмеження їх прав і свобод.

Світовій історії відомі такі імперії: Римська імперія, Османська імперія, Російська імперія, Британська імперія, яка у 20 ст. перетвори­лась з імперії на співдружність 40 країн на чолі з Великобританією.

Особливими формами об'єднання сучасних держав є співдруж­ність (Британська співдружність націй, Ліга арабських держав, Спів­дружність незалежних держав) та співтовариство (Європейський со­юз, Рада Європи, ООН, Організація Північноатлантичного догово­ру — НАТО), тобто союзи держав, що виступають як асоційовані чле­ни при збереженні ними повного суверенітету, з метою спрощення візової системи та митних кордонів, підвищення економічних показ­ників тощо. В основу цих об'єднань, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угода, інші нормативноправові акти, вони мають перехідний характер, тобто можуть розвину­тися в конфедерацію або, навпаки, роз'єднатися.