Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 2. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості — це основні напрями впливу пра­восвідомості на розвиток суспільних відносин.

Функції правосвідомості відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системи суспільних відносин, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.

Основними функціями правосвідомості є: 1) пізнавальна (когнітивна, інформаційна) — передбачає наяв­ність правових знань та інформованість про нормативноправові акти, є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності суб'єктів суспільних відносин щодо виявлення, сприйняття та розуміння того, що собою являє чинне право, подальше осмис­лення різних правових явищ, пізнання правової дійсності. Суб'єктом такого пізнання є як законодавець, так і громадяни: кожен із них використовує уявлення про існуюче і належне пра­во для виконання своїх завдань у правовому регулюванні;

2) оціночна (емоційна) — це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і про­цесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Правові норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивної оцінки. У свою чергу недосконалі правові норми, які мають суттєві прогалини, суперечності, і тим самим здатні по­рушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. І тому вони можуть піддаватися з боку людей конструктивній або деструктивній критиці. Об'єктом оцінки може виступати як пра­во в цілому, так і інші явища, а саме: чинне законодавство, влас­на поведінка і поведінка оточуючих людей, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо. Здійснити дану функцію можна лише у тому випадку, якщо людина має необхідний рі­вень правосвідомості.

На підставі реалізації емоційного ставлення людини сприймати і оцінювати правову дійсність виникає інтелектуальноемоційновольове утворення — правова установка. Сукуп­ність правових установок утворює певну систему ціннісних орі­єнтацій. Наявність якої дає можливість людині мати більш певне орієнтування у конкретних життєвих обставинах і звіль­няє її від необхідності приймати нове рішення у схожій ситуації. Переваження тієї чи іншої установи визначає соціальноправову спрямованість людини, зміст її оціночної діяльності;

3) регулятивна — реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним ре­гулятором поведінки людей. Право може впливати на поведінку людини лише за допомогою формування у її свідомості належ­ного образу поведінки. Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспі­льних відносин, його координацію з іншими видами норматив­ного регулювання. Регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта суспільних відносин до певних дій у конкретних життєвих ситуаціях відповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів.

Правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість здійснюється правова орієнта­ція людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відноси­нах. З метою підвищення правосвідомості населенню країни постійно роз'яснюється зміст правових норм, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.

3. Поняття, види та функції правової культури

Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, яка являє собою особливий різновид загальної культури народу. Правова культура складається з духовних і матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності. Формування правової культури не є відокремле­ним процесом від розвитку інших видів культури, вона обумовлюється історичними, соціальноекономічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються у суспільстві, ступенем гарантованості держа­вою та громадянським суспільством прав і свобод людини.

Правова культура — це сукупність правових знань та цін­ностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством стано­вища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Основними показниками рівня правової культури вважають:

1) досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина;

2) ступень впровадження у практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і закону;

3) рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто сту­пень засвоєння ними цінностей права, знання права, їх переко­наності діяти згідно вимог правових приписів;

4) якість системи законодавства, яка характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованіс­тю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх супере­чностей правових приписів, використанням оптимальних мето­дів і способів регулювання правових відносин тощо;

5) стан законності у суспільстві, тобто закріплення вимог законно­сті у системі законодавства, реальність їх здійснення, а також функціонування у державі системи правової освіти та правового виховання населення;

6) рівень ефективності роботи правозастосовних, зокрема, правоо­хоронних органів та їх посадових осіб;

7) стан розвитку юридичної науки, залучення вченихюристів до розробки проектів нормативноправових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо, застосування передового правового досвіду інших країн. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на види:

1) правова культура суспільства, яка характеризується та визна­чається станом загальної культури населення, рівнем розвитку правосвідомості та правової активності суспільства, якістю сис­теми права і чинного законодавства, існуванням гарантій захис­ту прав і свобод людини і громадянина, станом правопорядку і законності, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у право­вій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є одні­єю з важливих ознак правової держави;

2) правова культура окремих професійних або соціальних груп, яка є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих людей, які утворюють ці професійні або соціальні групи, має свої фактори і специфічний характер;

3) правова культура людини нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства, є похідною від неї, залежить від досвіду людини, рівня її освіти, знання і розуміння права, здатність лю­дини тлумачити зміст норм права та визначати сферу його дії; поваги людини до права, її переконаності у необхідності і соціа­льній корисності нормативноправових актів; вміння людини використовувати у практичній діяльності правові знання, реалі­зовувати та захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки; наявності правових навичок і правомірної поведінки. Правова культура людини передбачає її високу правосвідомість і правову активність у сприянні реаліза­ції правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правова культура людини існує на буденному, професійно­му та теоретичному рівні.

Буденний рівень характеризується невисоким рівнем оволодін­ня і усвідомлення правових знань, які використовуються людиною у повсякденному житті, під час реалізації нею суб'єктивних прав і ви­конання юридичних обов'язків.

Професійний рівень характерний для людей, які безпосередньо займаються правовою діяльністю, їм властиві глибокі знання чинного законодавства, розуміння принципів права і механізму правового ре­гулювання, професійне ставлення до права в цілому і практики його застосування. Від професійного рівня юристівпрактиків залежить ефективність функціонування правотворчих та правозастосовних, зок­рема, судових та правоохоронних органів держави.

Теоретичний рівень характерний для науковцівправознавців, які здобувають, узагальнюють, систематизують і використовують на­укові знання про правові явища, розробляють засоби та методи їх за­стосування у сфері практичної юриспруденції.

Буденний, професійний і теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони формуються у процесі правового виховання населення шляхом набуття відповідних правових знань, уявлень, поглядів, емоцій.

Правова культура у повсякденному житті виконує одночас­но декілька функцій, а саме:

1) пізнавальну, яка спрямована на оволодіння людиною правови­ми знаннями та правовим досвідом попередніх поколінь з метою їх застосування у практичній діяльності та повсякденному житті;

2) регулятивну, яка спрямована на забезпечення ефективного фу­нкціонування всіх елементів правової системи та відповідність поведінки людини правовим приписам на підставі отриманих правових знань і сформованих власних правових переконань;

3) цінніснонормативну, яка спрямована на визначення рівня роз­витку чинного законодавства, стану законності і правопорядку в державі при оціночному ставленні людини до різних фактів пра­вової дійсності шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями;

4) комунікативну, яка спрямована на забезпечення спілкування людей у юридичній сфері, дає їм змогу на підставі набутих знань та досвіду зорієнтуватися у правовому просторі з метою забез­печення безконфліктного співіснування з іншими людьми;

5) виховну, яка спрямована на забезпечення свідомого та поважно­го ставлення людини до вимог чинного законодавства, форму­вання у неї правових якостей та загальнолюдських цінностей, активізації процесів самовиховання.

Отже, функції правової культури передбачають збереження ду­ховних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми покоління­ми, постійне підвищення рівня правової свідомості населення.