Теорія держави та права - Гіда Є.O. - ТЕМА 1.1.1. Предмет, методологія і функції теорії держави та права

1.1.1.1. Теорія держави та права в системі юридичних наук

Перед реаліями XXI століття невпинно зростає соціальна значущість і авторитет науки, теоретичне обґрунтування стає обов'язковою умовою ефективності державних рішень, наука все більше набуває ознак соціального інституту, покликання якого полягає в забезпеченні сталого розвитку сучасного суспільства, соціальної злагоди, добробуту та прогресу'.

Поняття "наука" включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність з набуття цих знань, метою якої є опис, пояснення та прогнозування розвитку процесів і явищ дійсності, тобто в широкому розумінні - її теоретичне відображення. Термін "наука" вживають для позначення однієї з форм суспільної свідомості, складової частини духовної культури суспільства, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, функцією якої є вироблення та систематизація об'єктивних знань про дійсність, а також для найменування окремих галузей наукового знання.

Багатоманітність форм прояву світу, в якому існує людина, зумовлює наявність значної кількості наук як відповідних сум знань. Залежно від об'єкта дослідження (характеру знань) науки поділяються на:

- природничі - вивчають об'єктивну дійсність, універсальні закони буття, закономірності виникнення і розвитку природи;

- технічні - осмислюють засоби та механізми, що створенні людиною з метою покращення умов її життєдіяльності, а також закономірності генезису науково-технічного прогресу;

- суспільні (гуманітарні) - досліджують закономірності виникнення, розвитку та функціонування суспільства.

З огляду на те, що суспільство є складною категорією, що характеризується наявністю різних суб'єктів, об'єктів і зв'язків, суспільна наука теж є системою та складається з низки самостійних наук: філософії, економіки, історії, соціології, політології, культурології, психології, юриспруденції та ін. Різновидом суспільних наук є юридичні, оскільки об'єктом їх вивчення є держава та право як основні соціальні інститути.

Юридична наука (юриспруденція) - це спеціалізована галузь наукових знань у сфері суспільних наук; наукова діяльність, спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації та функціонування держави, суспільства, їх окремих інститутів.

Особливістю юридичної науки порівняно з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти вдосконаленню законодавства та юридичної практики. Саме тому юридичні наукові знання відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов'язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.

Сучасна українська юридична наука є продуктом тривалого та неоднозначного процесу становлення і розвитку, зумовленого складним характером державно-правового будівництва в Україні, а також особливостями суспільно-політичного устрою на тому чи іншому етапі2. Досліджуючи власний предмет, юридична наука має бути надійним дороговказом для вирішення актуальних проблем державотворення і правотворення в Україні.

У вітчизняних наукових джерелах представлені різні точки зору стосовно конструювання системи, або структури юридичної науки. На підставі аналізу наявних підходів з цього приводу можна зробити висновок про те, що сучасна система юриспруденції включає такі види (групи, цикли) юридичних наук:

- загальнотеоретичні та історичні (історико-теоретичні) юридичні науки (теорія держави та права, історія держави та права України і зарубіжних країн, історія вчень про державу та право та ін.). Ці юридичні науки досліджують основні поняття, категорії право-державознавства, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, сутність, форми і типологію останніх,' характеризують історичний шлях їх формування, а також погляди науковців, філософів, юристів-практиків на зміст державно-правових явищ тощо;

- галузеві юридичні науки (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове, сімейне та інші), що розкривають закономірності розвитку окремих галузей права. При цьому галузеві юридичні науки утворюють найбільшу за кількісним складом групу юридичних наук. Ураховуючи, з одного боку, генезис суспільних відносин та об'єктивну потребу в їх упорядкуванні нормами права, а з іншого - взаємодію галузевих юридичних наук, виникають і розвиваються нові зв'язки міжгалузевого характеру, а отже, - міжгалузеві юридичні науки;

- міжгалузеві юридичні науки (житлове, комерційне, морське, повітряне, митне, екологічне, транспортне право та інші галузі наук). Ці юридичні науки вивчають однорідні суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання різних галузей права. Вони тісно пов'язані та взаємодіють з галузевими юридичними науками, однак мають притаманний лише їм предмет дослідження. Критерієм виокремлення міжгалузевих юридичних наук є галузі законодавства, що загалом не збігаються з галузями права. В останні десятиліття система комплексних галузей права, а відповідно й міжгалузевих юридичних наук, інтенсивно розвивається, що обумовлюється практичними потребами вивчення певних сукупностей норм права у взаємодії, концентровано, незважаючи на їх різну юридичну природу;

- спеціальні (організаційні) юридичні науки (державне будівництво та місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурорський нагляд, адвокатура, нотаріат та інші галузі наук), що безпосередньо досліджують організацію, повноваження, структуру, функції, завдання державних органів і деяких недержавних організацій;

- прикладні юридичні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, правова статистика, судова бухгалтерія, оперативно-розшукова діяльність та ін.). Ці юридичні науки осмислюють суспільні відносини, що виникають у сфері державно-правової дійсності та потребують спеціальних знань з інших наук. Вони використовують досягнення природничих (фізика, хімія, біологія та ін.), технічних (механіка, кібернетика та ін.) і гуманітарних (соціологія, психологія, мовознавство та ін.) наук;

- юридичні науки, що вивчають зарубіжні державу та право. Ці юридичні науки розглядають особливості державного і конституційного ладу, формування та функціонування виборчих систем, державних інститутів, структурних елементів і механізм дії права в зарубіжних країнах, а також здійснюють порівняння правових систем світу. До цієї групи юридичних наук належать такі: конституційне (державне) право зарубіжних країн, римське право, порівняльне правознавство (юридична компаративістика) та ін.;

- міжнародно-правові науки. Цей вид юридичних наук досліджує суспільні відносини, що врегульовані нормами права у сфері міждержавних відносин. Специфіка цього різновиду юридичних наук полягає в наявності іноземних суб'єктів (іноземні держави, державні органи, їх посадові особи та міжнародні організації) і потребі впорядкування відносин між ними. До цього виду юридичних наук відносяться міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, європейське право та ін. Розвиток міжнародно-правових наук тісно пов'язаний із загальносвітовою тенденцією посилення інтеграційних процесів і міжнародного впливу на національні правові системи1.

Таким чином, сучасна юриспруденція є розгалуженою системою знань про державу та право. Кожна юридична наука - це окремий, відносно самостійний елемент системи (структури) юриспруденції. Предмет, методологія, наукові результати кожної юридичної науки є частиною загального предмета, методології юриспруденції (праводержавознавства), системи юридичних знань у цілому. При цьому дуже важливо, щоб види (групи) юридичних наук адекватно відображали швидкоплинну та динамічну картину сучасного життя людини.

Теорія (лат. - спостереження; споглядання, міркування) - 1) вища, найбільш розвинута форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей і суттєвих зв'язків певної сфери дійсності,, 2) комплекс основних поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення будь-якого явища в тій чи іншій галузі знань.

Як зазначалося вище, теорія держави та права належить до загальнотеоретичних та історичних (історико-теоретичних наук) і завдяки своїм властивостям займає провідне місце в системі юридичних наук.

Теорія держави та права - це загальнотеоретична, фундаментальна юридична наука, що вивчає сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності, а також здійснює інтеграцію юридичних науку єдину систему та їх методологічне забезпечення.

Ознаки теорії держави та права:

- є суспільною наукою. Теорія держави та права відрізняється від природничих і технічних наук об'єктом наукового пізнання, яким є такі найважливіші суспільні явища як держава та право. Глибокий зв'язок теорії держави та права простежується з такими суспільними науками як філософія (використання філософських понять і загальних категорій), соціологія (вивчення держави та права як суспільних явищ з погляду їх соціального існування), політологія (осмислення держави і права в контексті їх взаємодії з політичною системою суспільства); економіка (аналіз держави і права з огляду на тісний зв'язок з економічною системою суспільства)1. Взаємодіючи з різними суспільними науками, теорія держави та права одержує відповідні знання про державно-правові явища і використовує їх у своїх дослідженнях;

- є юридичною наукою. Теорія держави та права вивчає державу і право як самобутні та відносно автономні явища, в їх єдності та органічному зв'язку, взаємній і соціальній обумовленості. Формулюючи базові юридичні поняття та категорії, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави та права посідає чільне місце в системі юриспруденції. Вона надає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища;

- є загальнотеоретичною наукою. Теорія держави та права виявляє й пояснює загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права. їх можна назвати фундаментальними закономірностями, оскільки вони властиві різноманітним державам та їх правовим системам. Наприклад, "людина - право - держава" є закономірним системоутворюючим зв'язком, без якого неможливе законодавче закріплення та державне забезпечення прав і свобод людини1. Теорія держави та права перебуває в тісному діалектичному взаємозв'язку з історичними науками. Відмінність між теорією держави та права й історичними науками проявляється, передусім, у тому, що перша вивчає державу і право як абстрактні явища, які не належать до певного історичного періоду, країни, мислителя. Як результат, історичні науки використовують вироблений теорією держави та права поняттєво-категоріальний апарат, а фахівці-теоретики - напрацювання істориків, зокрема історичний матеріал для своїх узагальнень;

- властивий двоєдиний характер (предмет), що проявляється в дослідженні держави і права в межах однієї науки в їх діалектичній єдності, взаємозв'язку. Сучасна теорія держави та права виходить з того, що право є невідривним від держави. Держава і право - різні суспільні явища, органічного пов'язані між собою, обумовлюють один одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення. Діючи у правових рамках, держава покликана охороняти встановлений у суспільстві правопорядок і застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що зокрема закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється, насамперед, у приматі прав і свобод людини та громадянина, які є невідчужуваними, непорушними і такими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою;

- є узагальнюючою (синтезуючою) наукою. До складу теорії держави та права входять не тільки знання, одержані цієї наукою, айв узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, що вивчають різні аспекти державно-правової дійсності. Виступаючи стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук узагальнюючою та спрямовуючою наукою, теорія держави та права потрібна також для розроблення достатньо вузьких проблем, що стоять перед цими науками. Вона синтезує висновки галузевих знань, залучає їх до арсеналу власних наукових ідей. Однак це не означає, що висновки теорії держави та права обмежуються сукупністю вказаних ідей. У той час як галузеві юридичні науки акцентують увагу на сучасній державно-правовій практиці, дослідження теорії держави та права аж ніяк не обмежені у просторі та часі. Тому здійснювана нею інтеграція юридичних наук сприяє їх взаємозбагаченню, а загальна картина державно-правової дійсності стає більш цілісною1;

- є методологічною наукою. Загальні та специфічні закономірності, методи і принципи наукового пізнання, поняття та категорії, що вироблені теорією держави та права, використовуються іншими юридичними науками як засоби дослідження власного предмета, методологічні орієнтири для вирішення своїх завдань. Особливу роль виконує єдиний для всієї юриспруденції поняттєво-категоріальний апарат, що формується теорією держави та права2;

- є базовою, фундаментальною наукою. Наукові дослідження, проведені в межах теорії держави та права, мають теоретичний, методологічний, прогностичний і міждисциплінарний характер. Для теорії держави та права властивий високий рівень наукових узагальнень, вона містить положення, що утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об'єднує юридичні науки в єдину, цілісну, внутрішньо узгоджену систему. У цьому контексті теорія держави та права - фундаментальна галузь правознавства, що виконує в її системі приблизно таку ж роль, як математика, біологія чи фізика у сфері різних груп природничих наук.

Окрім того, в юридичній літературі наголошується на вступній природі теорії держави та права, оскільки саме вона вводить суб'єкта навчання у світ юриспруденції, створює підґрунтя для вивчення інших юридичних наук, з неї розпочинається опанування юридичної професії4.

Природа теорії держави та права як загальнотеоретичної юридичної науки характеризується постійним розвитком знань про державу і право, їх інтеграцією та диференціацією. Інтеграція передбачає заглиблення думки в природу державно-правового явища, а диференціація - збагачення. Як зазначає М.С. Кельман, сучасна теорія держави та права розвивається за трьома основними напрямами: по-перше, створення концептуальних і методологічних засад; по-друге, формування та формалізація нових юридичних знань; по-третє, розробка методів і апарата для вирішення цих завдань.

Таким чином, теорія держави та права в системі юридичних наук посідає ключове, центральне місце та відіграє провідну роль. Вона є фундаментальною, методологічною юридичною наукою, визначає загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, генерує загальноправові принципи, методику осмислення окремих сфер правової дійсності, розробляє юридичну термінологію загальнонаукового використання. З огляду на це, теорія держави та права є важливим джерелом правового прогресу, впливає на розвиток юридичного мислення і зростання правової активності як усього суспільства, так і кожної особи в ньому. При цьому місце теорії держави та права в системі юридичних наук визначають її об'єкт і предмет як істотні характерники процесу наукового пізнання.