Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 2.1.5.4. Презумпції, фікції та аксіоми у сфері правоохоронної діяльності

При дослідженні сфери правоохоронної діяльності юридичних фактів слід врахувати і наявність так званих презумпцій та фікцій.

Правовою презумпцією називають закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність юридичних фактів, яке може призвести до певних юридичних наслідків.

Види презумпцій:

1. За вірогідністю припущення:

- презумпції, що не можуть бути спростовані (неспростовні) - це такі припущення щодо існування повного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спростуванню (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

- презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні) - це такі припущення щодо існування певного факту, які мають юридичне значення доти, доки щодо цього факту не буде встановлено інше (наприклад, презумпція невинуватості особи, презумпція батьківства).

2. За сферою обігу:

- загально-правові презумпції - визнаються такими, що мають значення юридичних фактів у всіх галузях права (наприклад, презумпція знання опублікованих законів);

- галузеві презумпції- діють в межах однієї галузі права (наприклад, цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, який завдав шкоди особі або її майну; його вина передбачається, якщо шкода не була викликана грубою необережністю або умислом потерпілого).

3. За Ступенем обов'язковості:

- юридичні - презумпції, які прямо закріплені в юридичних нормах і тому безумовно обов'язкові для усіх (наприклад, якщо дитина народилася в зареєстрованому шлюбі, презюмується, що його батьком є законний чоловік його матері;

- фактичні - презумпції, що не отримали закріплення в праві. Так, презумпція наявності права власності у власника речі прямо в законодавстві не закріплена, тому, якщо хтось виявить бажання відібрати цю річ у власника, йому доведеться довести в суді, що в нього є титул права власності на предмет спору.

4. За субординацією в правовому регулюванні:

- матеріально-правові - правові положення про наявність (відсутність) певного юридичного факту при існуванні інших фактів, які можуть мати відношення до іншого суб'єкта цих правовідносин або невизначеного кола осіб; служать передумовою для існування процесуальної презумпції; вступають в дію тільки при доведені умов їх застосування; завжди можуть бути спростовані шляхом доведення про відсутність фактів, при наявності яких вони застосовуються;

- процесуально-правові - виключають необхідність доказування для винесення рішення або вказують суб'єкта, на якого покладається тягар доказування під час розгляду юридичної справи, чим встановлюється порядок застосування норм процесуального права; мають передумовою матеріально-правову презумпцію; завжди витікають з норми права та розподіляють тягар доказування суворо визначено, а не приблизно; не можуть бути спростовані, якщо матеріально-правова презумпція є неспростовною.

Окремо слід наголосити на "наборі" презумпцій, що існують у сфері правоохоронної діяльності (презумпція знання закону; презумпція невинуватості; презумпція добропорядності громадянина; презумпція нерозуміння суспільної небезпеки свого діяння особою, що не досягла на момент вчинення злочину віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність; презумпція цивільно-правової дієздатності дорослої фізичної особи; презумпція об'єктивності суб'єкта правозастосування та ін.).

Своєрідним юридичними фактами є і юридичні фікції. Юридична фікція була відома ще римському праву ( - вигадка). Р. Ієрінг характеризував її як юридичну неправду, освячену необхідністю; вона дозволяє уникати труднощів, замість того, щоб переборювати їх, і являє собою свого роду "технічний обман". O.A. Курсова пропонує дефініцію юридичної фікції як засобу юридичної техніки, за допомогою якої конструюється явно не існуюче положення (відношення або стан), що визнається існуючим, володіє імперативністю, яке відіграє роль відсутнього юридичного факту в ситуації незаповнюваної невідомості, що закріплене нормою права. Приклад юридичної фікції наведений в ч. З ст. 46 ЦК України, яка встановлює: "Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це". Визнання громадянина безвісно відсутнім, померлим, неосудним та інші схожі обставини - це юридичні факти, з якими пов'язані виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. І будь-яка невизначеність в їх наявності або відсутності недопустима. Фікції виконують двояку функцію в правовому регулюванні. З одного боку, вони - юридичні факти, а з іншого - регулятори суспільних відносин. Тому фіктивне законодавче встановлення та закріплення таких положень є не тільки виправданим, але і необхідним в правовій системі.

Найбільш повно, на наш погляд, класифікація юридичних фікцій наведена в роботах російської вченої O.A. Курсової.

Зазначений автор виділяє такі види фікцій:

1. За метою використання, застосування:

- легальні:

o у залежності від їх обумовленості тими чи іншими реаліями:

- породжені реаліями юридичної науки:

- статичні (поняття юридичної особи, екстериторіальність і т. ін.);

- "динамічні (наприклад, "якщо повідомлення про відкликання оферти1 надійшло раніше або одночасно з самою офертою, оферта вважається не отриманою").

- породжені антропогенними факторами (наприклад, особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи).

o за галузевою ознакою:

- матеріальні:

- цивільно-правові (фіктивне банкрутство, фіктивний правочин);

- сімейно-правові (фіктивний шлюб, фіктивне усиновлення) та ін.

- процесуальні:

- цивільно-процесуальні (зміна адреси під час провадження по справі);

- кримінально-процесуальні (фікція істини в кримінальному процесі) та ін.

- негативні (або фікції "тіньових" технологій - різні фіктивні конструкції, що використовуються в протиправних цілях):

o фіктивні події;

o фіктивні стани.

2. За джерелом виникнення:

- конституційні;

- що містяться в законах;

- що містяться в підзаконних актах (у тому числі відомчих і локальних).

Разом з тим, юридичні фікції виникають не тільки на рівні національного законодавства, тому, на нашу думку, доречно виділити також фікції, що містяться в міжнародно-правових актах (наприклад, фікція загальної волі держави або фікції державоподібних утворень).

Правові презумпції та фікції явища схожі в окремих моментах, навіть за певних обставин можуть сполучатися одна з одною, але в той же час досить різнопорядкові, щоб ототожнювати їх. Так, З.М. Черніловський у своїй статті приводить досить цікавий приклад подібного сполучення з французького права, в якому передбачається, що у випадку одночасної загибелі чоловіка та дружини в авіаційній або автомобільній катастрофі, чоловік вважається померлим першим, його майно переходить до дружини, а від неї- до її родичів. Таким чином, заснована на медичній статистиці презумпція більшої тривалості життя жінок перетворюється в даному випадку в юридичну фікцію1.

Правові аксіоми представляють собою самоочевидні інститути, що не потребують доказів. За своєю соціальною природою вони відображають достовірні знання, що вироблені людством і зафіксовані в нормах права, або такі, що витікають з їх змісту. Це найпростіші юридичні судження емпіричного рівня, що склалися в результаті багатовікового досвіду соціальних відносин і взаємодії людини з навколишнім середовищем. Аксіома в сфері юриспруденції, на наш погляд, це припущення про фрагменти дійсності (об'єктивно-реального буття світу) в часі, просторі, русі, їх адекватності гіпотезам норм права (юридичним фактам). Соціальна цінність аксіом полягає у тому, що вони використовуються не тільки як докази, але і впливають на долю інших юридичних фактів в їх складних складах.

Теорія та правозастосовна практика опираються на аксіоми як на докази, вихідні засади. Окремо взяті або в сукупності вони виступають юридичними фактами, породжуючи відповідні наслідки (будь-які сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого або платника податків; закон зворотної сили не має; що не заборонено, те дозволено; один свідок - не свідок і т.п.).

Правові аксіоми повинні містити знання про:

- правові стимули - правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

- правові обмеження - правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.).

Завдання юридичної науки - здійснити добір таких правових аксіом, додержання яких виключало б розбіжність поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики - впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юриста-фахівця.

Правові аксіоми відрізняються від правових презумпцій тим, що, по-перше, аксіоми неспростовні, а презумпції навпаки, можуть бути спростовані, по-друге, аксіома містить стверджувальні або заперечувальні судження, являючи собою очевидні та достовірні знання, а презумпція таких властивостей не має - це лише приблизне узагальнення, що підтверджує (спростовує) знання про клас фактів, про нові знання, наукове передбачення.

Таким чином, правові презумпції, юридичні фікції та правові аксіоми, будучи юридичними фактами, не тільки створюють сприятливу обстановку в правотворчості та правозастосовній практиці, але і є підставами складних правовідносин із захисту та охорони прав та законних інтересів особи, суспільства і держави, в чому і полягає їх соціальна цінність.