Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 2.1.6.2. Застосування як особлива форма реалізації норм права

Дотримання, виконання та використання є основними формами реалізації норм права. Разом з тим, існує також і особлива форма реалізації норм права - правозастосування. Останнє за своїм обсягом є найбільш об'ємною ланкою в юридичному процесі. Воно спрямоване на Індивідуальне регулювання суспільних відносин. Застосування являє собою опосередковану форму реалізації норм права, що суттєво та формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, дотримання і використання.

Головним призначенням застосування є забезпечення реалізації норм права у формах дотримання, виконання та використання. .

Застосування норм права - це форма реалізації норм права компетентними суб'єктами щодо вирішення конкретної справи, що має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється у встановленому процедурному порядку і завершується виданням правозастосовного акта.

Якщо дотримання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами. Громадяни не можуть застосовувати норми права. У випадку, коли державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Застосування норм права має місце там, де адресати норм права не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів чи посадових осіб.

Випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права:

- коли передбачені нормами права суб'єктивні права і юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без владного рішення компетентного органу чи посадової особи. Наприклад, для реалізації права на освіту необхідно видати наказ ректора про зарахування конкретної особи на навчання; для реалізації обов'язку громадянина на проходження дійсної військової служби в Збройних Силах також потрібен наказ про призов його на службу;

- коли правові відносини, що виникають на підставі норми, є настільки важливими, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів цих відносин. Наприклад, приватизація житла громадянином, видача посвідчення водія тощо;

- якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не можуть самостійно виробити узгоджене рішення про наявність або обсяг суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Наприклад, поділ майна між подружжям у випадку розлучення, вирішення спорів між учасниками цивільного договору;

- коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність, або навпаки - відсутність юридичних фактів або конкретних документів. Наприклад, установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу;

- коли вчинено правопорушення і особа притягується до юридичної відповідальності, в процесі якої необхідно визначити відповідну міру покарання правопорушника. У цьому випадку вступає в дію санкція забороняючої норми, що сама по собі автоматично не може призвести до негативних юридичних наслідків відносно правопорушника, а тому для цього потрібна додаткова дія державного органу, або посадової особи. Наприклад, обвинувальний вирок суду відносно особи, яка вчинила злочин;

- при вирішенні питань про статуси об'єднань. Наприклад, реєстрація уповноваженим органом громадської організації.

Застосування норм права має особливі ознаки:

- державно-владний характер означає, що правозастосування є одним з видів діяльності держави, яку здійснюють державні органи та посадові особи. Владний характер проявляється в тому, що застосування норм права здійснюється за одностороннім волевиявленням уповноважених суб'єктів, а не за згодою сторін. Правозастосовні акти, що видаються в процесі застосування, є обов'язковими для виконання та забезпечуються державою;

- визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права у формі дотримання, виконання і використання здійснюють як державні органи та посадові особи, так і громадяни, то застосуванням громадяни займатися не мають права. Вони лише можуть або ініціювати застосування права, або надавати допомогу компетентним особам у цій діяльності;

- здійснюється в межах повноважень компетентного суб'єкта а також у встановленому процедурному порядку, що регламентує цей процес;

- здійснюється на підставі норм права, носить творчий, інтелектуальний характер;

- завершується виданням правозастосовного акта, що має державно-владний характер і породжує, змінює або припиняє конкретні правові відносини;

Форми застосування норм права:

оперативно-виконавча - не пов'язана з правопорушеннями. Наприклад, наказ ректора Національної академії внутрішніх справ про зарахування конкретної особи на навчання; - правоохоронна-спрямована на попередження, припинення правопорушень, відновлення порушених прав, покарання винуватих осіб. Цю форму реалізують органи держави. Наприклад, постанова слідчого про порушення кримінальної справи. Загальновідомо, що однією з провідних функцій держави є забезпечення охорони прав і свобод громадян, фізичних та юридичних осіб віл протиправних посягань, забезпечення принципу законності, а також охорони встановленого в державі правопорядку. Кожне з цих завдань виконується за допомогою правоохоронної діяльності, що реалізується відповідними державними органами.

Правозастосовна правоохоронна діяльність - це сукупність дій правоохоронних органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, що є засобом застосування норм права відповідно до конкретних життєвих ситуацій, пов'язаних з охороною і захистом прав і свобод фізичних та юридичних осіб.

Ознаки правозастосовної правоохоронної діяльності:

- виявляється на практиці як владна, творча правоохоронна діяльність державних органів щодо реалізації функцій держави;

- пов'язана з реалізацією охоронної функції права;

- у процесі її реалізації відбувається втілення в життя охоронних норм права;

- здійснюється в процесі охоронних правовідносин. Носій суб'єктивного права в охоронних правовідносинах виступає як потерпілий, а носій юридичних обов'язків - як правопорушник. Окрім того, в охоронних правовідносинах є ще один суб'єкт (третя сторона) - орган держави, що наділений повноваженням застосовувати санкцію відносно правопорушника;

- здійснюється шляхом видання охоронних правозастосовних актів з приводу реалізації конкретних охоронних норм права. Одержаний під час юридичної кваліфікації висновок знаходить свій вираз у вигляді правозастосовного акта та виступає кінцевим результатом правоохоронної форми правозастосовної діяльності;

- пов'язана з повсякденним вирішенням різнопланових питань охорони правопорядку;

- проявляється і у попереджувальній охороні встановлених законом прав і свобод членів суспільства;

- у процесі її здійснення уповноважений орган позбавлений права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих йому повноважень. У процесі правоохоронної правозастосовної діяльності можуть бути використані лише офіційні та правомірні засоби впливу на юридичну або фізичну особу;

- в переважній більшості випадків невід'ємною складовою правоохоронної правозастосовної діяльності є правовий примус;

- у деяких випадках може здійснюватись і за допомогою добровільних заходів. Зокрема в трудовому праві можливе добровільне відшкодування працівником збитку, що був завданий ним підприємству, установі чи організації;

- чіткі вимоги щодо процесуального оформлення правоохоронної правозастосовної діяльності;

- виступає одним із засобів надійності та ефективності функціонування правоохоронного механізму в цілому.

Застосування норм права складається з трьох стадій:

1. Встановлення фактичних обставин справи. Наприклад, слідчий прибуває на місце вчинення злочину та організовує роботу слідчо-оперативної групи з метою встановлення таких фактичних обставин:

- чи відома особа, яка вчинила злочин і якщо так, то дані про неї (вік, стать, місце проживання чи можливого перебування, місце роботи чи навчання, коло спілкування, особисті якості, прикмети тощо);

- місце та час вчинення злочину;

- спосіб вчинення злочину;

- можливі мотиви злочину тощо.

Вищезазначені фактичні обставини можуть бути виражені в речових доказах, документах, свідченнях і т. і.

2. Вибір і аналіз норми права. Наприклад, після збору фактичних обставин справи слідчий повинен здійснити юридичну кваліфікацію. Остання представляє собою оцінку обставин справи шляхом співвіднесення конкретного випадку з нормами права1. Слідчому необхідно встановити:

- в якій статті (чи її частині), якого закону міститься норма права, що визначає вчинене діяння як заборонене;

- чи діє ця норма права на конкретній території, в даний момент та чи поширюється її дія на осіб, пов'язаних з цією справою. При цьому слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норми права та дотримуватись положення ст. 58 Конституції

України за яким "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи"; - як необхідно розуміти норму права, виражену в конкретній статті (цей процес мас назву - тлумачення норм права (дане питання висвітлене у темі 2.1.7). 3. Вирішення справи, що закінчується прийняттям правозастосовного акта. Прикладом цієї стадії може бути прийняття слідчим рішення про необхідність порушення кримінальної справи за конкретною статтею Кримінального кодексу та видання відповідної постанови, що і буде правозастосовним актом.

Вимоги до застосування норм права:

- законність - означає, що при вирішенні конкретної справи суб'єкт правозастосування повинен діяти точно у відповідності зі змістом норми права, яку він застосовує, в межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому суб'єкт правозастосування повинен діяти за принципом - дозволено робити лише те, що прямо передбачено в законі.

Наприклад, слідчий при вирішенні кримінальної справ вивчає обставини в такому вигляді, в якому вони існували фактично, не допускаючи помилкових уявлень і дотримується тим самим вимоги законності;

- обґрунтованість - означає, що правозастосовні акти повинні бути мотивованими. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінальної справи є недотриманням цієї вимоги. Для прийняття обґрунтованих рішень суб'єкт правозастосування повинен глибоко вивчити конкретні факти та обставини справи та здійснювати правозастосування лише за наявності достатніх підстав;

- доцільність - це співвідношення між метою, що міститься р нормі права і діяльністю суб'єкта щодо реалізації цієї норми. Правозастосування повинно здійснюватись оптимальним шляхом;

- справедливість передбачає застосування рівної міри за юридично однакові діяння. Необхідно також враховувати індивідуальні особливості особи та конкретні обставини справи. Наприклад, справедливий вирок суду сприяє як виправленню злочинця, так і попередженню злочинів.

Особливості правозастосовної діяльності працівників міліції:

- формування позитивної суспільної думки про стан правопорядку та роботу міліції - пріоритетний напрям правозастосовної діяльності міліції. Остання повинна здійснюватись за принципом: "міліція і народ - надійні партнери" і зводитись до надання послуг населенню;

- для успішного виконання вищезазначених завдань здійснюється ретельний відбір людей, які готові після одержання відповідної освіти ефективно здійснювати застосування норм права;

- здійснюється на підставі наступних нормативно-правових актів: Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про міліцію", Закону України "Про дорожній рух", Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та інших. Зміст вищезазначених нормативно-правових актів відомий далеко не всім пересічним громадянам;

- виходячи зі ст. 2. Закону України "Про міліцію" ("Основні завдання міліції") правозастосовна діяльність займає основне місце при здійсненні міліцією своїх функцій і здійснюється у сфері специфічного кола завдань;

- працівники міліції як суб'єкти правозастосування спрямовують та організовують поведінку інших учасників правовідносин. Суб'єктом правозастосування в міліції є компетентні та уповноважені на те посадові особи. Не всі працівники міліції здійснюють правозастосовну діяльність. Наприклад, працівники управління ресурсного забезпечення МВС правозастосуванням не займаються;

- у взаємовідносинах з особами більшість правозастосовних актів приймаються у зв'язку правопорушеннями (адміністративно-правова та кримінально-правова діяльність) або у зв'язку з проханням осіб сприяти реалізації їх суб'єктивних прав (наприклад, одержання особою паспорта, надання дозволу на користування мисливською чи газовою зброєю тощо);

- якщо при застосуванні норм адміністративного права працівники міліції переважно самі приймають правозастосовні рішення, то під час застосування кримінального та кримінально-процесуального права вони виступають лише як один із суб'єктів правозастосовної діяльності. В останньому випадку працівники міліції готують необхідні матеріали для правозастосовної діяльності інших органів, зокрема суду;

- правозастосування часто здійснюється в екстремальних ситуаціях. Наприклад, підчас повеней, масових безпорядків, епідемій тощо;

- правозастосування часто здійснюється при досить інтенсивній протидії зацікавлених осіб1. Наприклад, підозрюваний під час допиту відмовляється давати показання або свідомо перекручує факти;

- застосування права спрямоване на суспільні відносини, які складають частину правопорядку у сфері діяльності правоохоронних органів;

- правозастосування здійснюється відповідно до певної процедури;

- здійснюється з використанням специфічних форм і засобів (наприклад, арешт, затримання, застосування зброї тощо):

- правозастосовна діяльність часто супроводжується роз'ясненням змісту норм права.