Теорія держави та права - Гіда Є.O. - ТЕМА 3.1.1. Правова культура та правова свідомість

3.1.1.1. Правова культура суспільства та правова культура працівників міліції: взаємовплив і взаємодія

Правова культура е особливою складовою духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства в розвитку правових феноменів у цілому, розкриває роль правових ідеалів і цінностей у житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері правоохоронної діяльності. Вона має свої, притаманні лише їй специфічні властивості та функції, що відрізняють її від інших форм культури завдяки її безпосередньому зв'язку з державою, законодавством, правом.

Під правовою культурою необхідно розуміти, різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності певного суспільства.

Ознаки правової культури:

- виступає засобом правового регулювання суспільних відносин, заснованих на законах, формах взаємодії їх учасників;

- органічно пов'язана та взаємодіє із законодавством;

- використовується як інструмент покращення стану правового життя суспільства в цілому;

- сприяє спілкуванню суб'єктів політичного й правового життя суспільства, що виражається в різних формах правомірної поведінки та мислення, побудованого на вільному виборі гарантованих законами правових засобів досягнення поставлених цілей.

Таким чином, правова культура включає:

- правосвідомість, що формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів суспільного розвитку. На неї впливають не тільки Історичні та соціальні процеси, а й геополітична ситуація в державі і духовна сфера суспільства. Якщо правова система функціонує в умовах законності, свободи, соціальної справедливості, поваги до права, то це сприяє підвищенню рівня правосвідомості всіх суб'єктів;

- повагу до права;

- правові знання та уявлення;

- традиції, потреби, навички діяльності у відповідності до закону;

- реальну діяльність громадян, відповідно до правових установок і переконань (режим законності);

- правову активність населення, посадових осіб і законодавців, урядовців та ін.

Показники правової культури:

- відповідність права вимогам справедливості та свободи;

- якість системи законодавства;

- форми і методи правового регулювання

- участь громадян в управлінні державою;

- рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

- рівень правотворчої та правореалізаційної культури;

- рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їх переконаність у необхідності діяти відповідно до вимог норм права;

- знання про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

- правові знання, що охоплюють знання конкретних норм права;

- стан законності та правопорядку;

- престиж юридичної професії;

- авторитет і належний ступінь розвитку юридичної науки.

Основними функціями правової культури є:

Інформаційна функція - містить у собі декілька взаємопов'язаних компонентів: пізнання явищ правового життя, їх розуміння та оцінку.

На першому рівні, в категоріях прав і обов'язків відображається правова дійсність. Відношення до правової дійсності як важливого етапу усвідомлення особистістю правових явищ включає не тільки пізнання цих явищ, але й осмислення прав, свобод, обов'язків, а через них - права як особливого інституту, галузей права, конкретних правових ситуацій.

Осмислення особистістю своїх прав і свобод, обов'язків, відповідальності, а через них й Інших явищ правової дійсності пов'язано з їх оцінкою, адже будь-яка аналітична діяльність з осмислення інформації передбачає її оцінку, а характер оцінки залежить від рівня правосвідомості. Оцінювальний компонент - важливий аспект правової культури. Інформаційна функція включає такі підфункції:

o пізнавально-правоосвітня покликана сприяти узгодженню суспільних, групових і особистих інтересів, поставити людину в центр суспільного розвитку, створити їй гідні умови життя та праці, забезпечити соціальну справедливість, політичну волю, можливість всебічного розвитку. Ця функція пов'язана зі створенням правових і моральних гарантій таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта й милосердя, моральний самоконтроль і совісність, людська гідність і свобода вибору;

o ціннісно-нормативна виявляється в різноманітних фактах, що набувають ціннісного значення, відображаючись у свідомості індивідів і людських вчинках, соціальних інститутах. Мова йде про цінності у праві та про право як цінність;

o правосоціалізаційна може бути вивчена через призму формування правових якостей особистості. Морально-правову соціалізацію варто розглядати як двосторонній процес взаємодії індивіда та суспільства, спрямований на формування індивіда як суспільно-визнану особистість;

o комунікативна забезпечує спілкування громадян у юридичній сфері. Правове спілкування виступає як форма міжсуб'єктної взаємодії вільних та унікальних особистостей у сфері права;

o прогностична охоплює процеси правотворчості та реалізації права, забезпечення правомірної поведінки громадян, їх соціальну активність, включає аналіз тенденцій, характерних для всієї правової системи.

Аксіологічна функція-оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності та правопорядку відповідно до норм національного права і міжнародних стандартів1.

Регулятивна функція створює умови за яких основні юридичні вимоги перетворюються в повсякденну звичку діяти в межах норм права. Перетворення норм права у природний регулятор діяльності особи свідчить про те, що вони засвоєні, стали її внутрішніми переконаннями. Ступінь засвоєння норм права можна оцінювати за реальними вчинками і діями особи в різних правових ситуаціях. Завдяки правовій культурі регулюються потреби особи, її позиції, правові відносини. Безпосереднім регулятором виступають норми права.

Як слушно зазначає P.A. Сербін, на зміст правової культури найбільшою мірою негативно впливає:

- порушення принципу взаємної відповідальності громадянина та держави. Надмірне втручання держави у діяльність громадян та їх об'єднань, порушення самостійності суб'єктів господарської діяльності, відсутність гарантій і механізмів запобігання узурпації влади і зловживань з боку посадових осіб при здійснення ними своїх повноважень;

- порушення основних політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини: незадовільне забезпечення як політичних прав людини сформульованих у Загальній декларації прав людини (1948 р.), так і соціально-економічних прав людини, що не відповідає європейським та світовим стандартам, закріплених Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) законодавче обмеження свободи переміщення, свободи вибору місця проживання, дискримінація громадян за національними прикметами тощо;

- особливу роль правова культура відіграє у ставленні населення до діяльності правоохоронних органів, і перш за все міліції, з якою громадянам частіше за все доводиться мати справу. Більшість громадян, особливо потерпілих, вважає, що міліція стала працювати гірше і не вірять у те, що вона може допомогти в разі звернення туєвих обставинах до них у скрутних ж допомогою. Широко поширена думка про корумпованість міліції, про використання працівниками міліції незаконних методів діяльності тощо;

- існування необґрунтованих пільг і привілеїв одних груп населення і обмеження інших, порушення принципу рівності суб'єктів перед законом і державою, що породжує настрої вседозволеності в одних, і незадоволення в інших, зневіру їх усіх у справедливість закону і можливість задовольнити свої потреби законним шляхом;

- існування неузгодженості та конфлікту між державними органами. Політична практика свідчить, що принцип поділу влади, як елемент демократичного державного управління, є специфічним фактором цивілізованого вирішення конфліктів у суспільстві. Конституційний принцип поділу влади спрацьовує тільки в умовах високого рівня правової культури населення, парламентарів, службовців державного апарату і за умов стабільного економічного та соціально-політичного становища в державі1. Причини низького рівня правової культури населення України у перехідний період безпосередньо пов'язані з тими процесами, що з'явилися внаслідок невдало проведених реформ. Так, поряд із позитивними змінами, що відбулися в результаті збільшення світоглядної автономії та плюралізму, свободи слова, зниження державного контролю, відбулося послаблення виконавчої дисципліни, погіршення функціонування народного господарства, зниження податкових надходжень, зросла організована злочинність та корупція. Більшість населення таку складну ситуацію невизначеності сприйняло негативно. Вони не були готові прийняти сучасні гуманітарні цінності ціною втрати соціальних надбань епохи соціалізму. Завищені соціальні очікування та домагання значною мірою негативно вплинули на зміст правової культури різних груп населення та ускладнили процес розбудови демократичної правової держави.

Залежно від носія правової культури розрізняють такі її види:

- правову культуру суспільства;

- правову культуру особи;

- правову культуру професійної групи.

Виділяючи три види правової культури, варто пам'ятати, що в реальному житті вони тісно переплетені: правова культура, як соціальне явище, єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особистості, групи); вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, що представляє собою своєрідну систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності1.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури.

Структура правової культури суспільства:

- правосвідомість - високий рівень свідомості, що включає оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

- правомірна поведінка-правова активність громадян, що полягає в їх належній поведінці;

- юридична практика - ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних і правоохоронних органів;

- стан законності та правопорядку - суспільні відносини, врегульовані за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності дотримання норм права - це основа режиму законності та правопорядку.

Правова культура особи - це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особистості, що забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

- знання законодавства (інтелектуальний зріз). Інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особистості;

- переконаність у необхідності та соціальній корисності законів і підзаконних нормативно-правових актів (емоційно-психологічний зріз);

- уміння користуватися правовим інструментарієм - законами й іншими актами - у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових основ державного та соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання та розуміння права, але і правові судження про нього як про соціальну цінність, і головне - активну роботу, щодо втілення в життя його положень і зміцнення законності та правопорядку.

Показником правової культури особи є її правова активність як вища форма правомірної поведінки, що передбачає:

- наявність високого рівня правосвідомості;

- гарне знання права {внутрішній аспект);

- готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі поважного ставлення до права, переконаності в необхідності та справедливості норм права;

- добровільне здійсненні норм права;

- цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціально корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності та правопорядку (зовнішній аспект).

Правова культура особи (загальна і спеціально-професійна) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формується в залежності від:

- ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства;

- специфіки професійної діяльності;

- індивідуальної неповторності творчості кожної особистості.

Правова культура професійної групи (професійна правова культура) - одна з форм правової культури суспільства, властива певній спільності людей, яка професійно займається конкретним видом діяльності, що вимагає фахової освіти і практичної підготовки.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) і її членам властива більш висока ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

У сучасний період розвитку нашого суспільства правова культура працівників міліції виступає, перш за все, як один з видів групової професійної правової культури, що формується у процесі реалізації норм права. Правова культура працівника міліції - це сукупність поглядів, оцінок, переконань, установок, що полягають у визнанні важливості, необхідності соціальної цінності права і забезпечують якісне дотримання, виконання, використання та застосування норм права у процесі охорони громадського порядку, попередження правопорушень, юрисдикційної діяльності, надання соціальної допомоги населенню на основі принципів законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами та громадськими організаціями.

Професійно-правова культура працівника міліції передбачає глибоке знання норм права, переконаність у необхідності їх дотримання, уміння використовувати всю сукупність правових засобів під час виконання службових обов'язків у межах компетенції, установленої законом та іншими правовими актами. Правова культура працівника міліції передбачає критичне творче осмислення норм права, законів, правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Варто звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. - належне), що пред'являються до працівника міліції:

- морально-етичні (засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися на практиці);

- політичні (знання політичної стратегії і тактики держави, провідних політичних партій і рухів);

- психічні (знання психічного складу особистості, уміння користуватися психодіагностикою в ході вирішення юридичної справи);

- естетичні (полягає в службовому етикеті, мові спілкування, зовнішньому вигляді працівник міліції, естетичному вигляді оформлюваних ним документів тощо).

Професійно-правова культура працівника міліції повинна бути більш високою, ніж правова культура інших громадян1.

Нові вимоги до діяльності правоохоронних органів, в тому числі і міліції, зумовлюють необхідність осмислення працівниками міліції трансформаційних процесів, що відбуваються в нашому суспільстві, а також розуміння факторів, що ускладнюють правоохоронну діяльність, зокрема:

- існування нових ринкових відносин, що не врегульовані законодавством, або порушуються, запровадженням нових, раніше незнаних форм власності, що негативно впливає на настрій населення, викликає у нього незадоволення, розпач, зневіру до закону, законодавства, представників владних структур;

- виникнення злочинних угрупувань, що отримують величезні незаконні доходи, спекулюючи на юридичній неурегульованості деяких процесів в економіці та правовій безграмотності населення;

- масову політизацію суспільства та поширення таких негативних політичних явищ як популізм, екстремізм, радикалізм, тероризм тощо;

- інтенсивне розшарування населення, виникнення феномена бідності, що супроводжується масовим зубожінням населення;

- зниження рівня політичної та правової культури населення, посадових осіб і працівників правоохоронних органів, відсутність демократичних традицій і, в зв'язку з цим, значне поширення серед населення правового нігілізму, недовіри до сучасних цінностей, до спроб уряду покращити умови життя2.

Державно-правова реформа, що відбувається в Україні, принципово змінила ставлення до юридичної грамотності населення, до підготовки фахівців-юристів та працівників в сфері правоохоронної діяльності.

Внаслідок особливих суспільних функцій і особливого правового статусу працівників міліції, їх правова культура має певну специфіку не тільки у порівнянні із правовою культурою суспільства, але й стосовно загально-професійної правової культури.

Процесуально регламентовану діяльність працівників міліції в межах їх компетенції лише тоді можна віднести до площини правової культури, коли вона відповідає вимогам законності, обґрунтованості та ефективності.

Законність у цьому контексті повинна розглядатися як метод діяльності міліції та її працівників, що характеризується прийняттям рішень про застосування норм права лише з підстав, передбачених у нормі права; за процедурою, встановленою нормою права; у точній відповідності до змісту норми права; у формі, що передбачена нормою права.

Обґрунтованість - це прийняття рішення про застосування норм права на підставі об'єктивно істинних, вірогідних, достатніх, здобутих у дозволений спосіб та з належних джерел знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою норми права, що застосовується.

Характеризуючи ефективність правозастосування як об'єктивну ознаку зовнішнього виявлення правової культури працівника міліції, зазначимо, що виконання функцій щодо розгляду і вирішення юридичних справ потребує високого професійного рівня виконавців, вміння обрати оптимальний варіант досягнення правового результату. Слід мати на увазі, що певні юридичні операції повинні бути відпрацьовані фахівцем як професійні навички. Адже сутність чинного процесуального законодавства полягає в тому, що вимоги щодо неухильного виконання висуваються в рівному ступені відносно до матеріальних і процесуальних норм права1. Найменше порушення цих вимог тягне за собою визнання відповідних дій працівників міліції недійсними, протизаконними. Таким чином, зміст культурних вимог до правозастосування визначається, перш за все, не стільки тим, що воно виражає соціальну потребу у здійсненні певних операцій з нормами права, але й у тому, що ці операції повинні здійснюватися на високому професійному рівні, кваліфіковано й ефективно.

Отже, правова культура працівників міліції - це система суспільно-правових цінностей, що виражаються в завданнях міліції та забезпечується свідомою, законною та ефективною діяльністю працівників міліції.