Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 4.1.4.4. Використання позитивного досвіду діяльності поліції інших країн у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина

Діяльність міліції щодо забезпечення загальнолюдських стандартів прав і свобод людини та громадянина необхідно вдосконалювати. Перш за все це обумовлено тим, що Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголосила, як одну зі своїх найголовніших цілей, побудову держави, що спиратиметься на верховенство права та демократію, де буде забезпечено принцип "держава для людини", де права та свободи людини і громадянина будуть забезпечуватися відповідно до міжнародних норм та стандартів.

Гідна професійна поведінка (в тому числі манери поводження), при захисті прав і свобод людини та громадянина в процесі розслідування злочинів досить важлива для якісного захисту людини з боку працівників міліції. Для того, щоб забезпечити реалізацію працівниками міліції певних настанов і тим самим підтримати належну поведінку цих осіб при виконанні ними своїх професійних обов'язків, були створені стандарти, що базуються на позитивному досвіді поліцейської діяльності щодо правил затримання осіб, поводження під час допиту тощо.

Роз'яснення прав і свобод

При затриманні особи, працівник міліції зобов'язаний роз'яснити особі причини затримання, а також права та свободи, що надані та гарантовані їй чинним законодавством. Особа має бути проінформована щодо наданого їй права зберігати мовчання, права на інформування про своє затримання родичів, на юридичну консультацію та захист своїх інтересів, права на ознайомлення з чинним законодавством.

Роз'яснення прав і свобод людини та громадянина відбувається на тій мові, яка зазвичай використовується у даній місцевості. Якщо особа не розуміє місцевої мови, для спілкування з нею залучають перекладача.

Коли затриманою особою є неповнолітній або розумово відстала людина, до місця її затримання негайно викликається особа, яка може давати поради, чи яким-небудь іншим чином допомогти останній. Для неповнолітніх це можуть бути батьки, опікуни, вчителі; для розумово відсталих осіб - лікарі чи особи, які мають досвід у спілкуванні з цією категорією людей.

Крім того, затриманій особі мають бути створені належні умови утримання - забезпечення доброякісними харчами та напоями, одягом, засобами для написання листів, книгами, вільний доступ до туалетів, можливість займатися фізичними вправами. Це пояснюється тим, що хоча особа і утримується під вартою, вина її ще не визнана судом. Тому затримані особи мають забезпечуватись всіма правами та свободами, що використовують особи, які не утримуються під вартою.

Інколи право особи на сповіщення про своє затримання родича або іншої близької людини може бути призупинене. Це відбувається в тому випадку, коли є достатні підстава вважати, що таке повідомлення може суттєво вплинути на показання свідків злочину або призвести до втрати речових доказів. Про те, що це право не було використано особою, має бути записано в протоколі затримання чи арешту де обов'язково зазначається причина, через яку це сталося.

Причина, через яку особі не була надана кваліфікована юридична допомога, також фіксується в протоколі затримання чи арешту. Законний представник затриманої особи має право ознайомитися з протоколом затримання в будь-який час.

Протокол затримання чи арешту складається відразу після того, як особа буде доставлена до міліцейського органу. У протоколі зазначаються дані особистого характеру, що стосуються затриманої особи (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, стать, громадянство тощо). Також вказуються причини та підстави затримання.

Протокол має бути підписаний працівником, який давав дозвіл на затримання особи, а також працівником міліції, який проводив це затримання. При цьому обов'язковою умовою є те, що працівник міліції, який дає згоду на затримання особи, має бути незалежним від того працівника, який проводить арешт чи веде слідство.

Якщо особу переводять з одного місця затримання в інше, цей протокол повинен її супроводжувати. У ньому обов'язково слід зазначити причину такого переведення і вказати термін, коли особу треба звільнити з-під варти, якщо її вина не була доведена.