Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 6.14. Забезпечення електронних доказів нотаріусом: питання теорії і практики

Актуальним нині є питання щодо дослідження у нотаріальному процесі електронних доказів, тобто тих, які містяться в мережі Інтернет. Але не менш важливим є вжиття нотаріусом заходів щодо забезпечення електронних доказів.

Сьогодні інформаційне середовище стало невід'ємною частиною нашого життя в соціальній, політичній та економічній сфері. Однак, відсутність належного законодавчого регулювання сприяє порушенню прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб. У руках недобросовісних користувачів мережа Інтернет стає "чудовим" інструментом, за допомогою якого можна розповсюджувати оманливу інформацію, що дискредитує конкурентів. Останнім часом дедалі частіше порушуються права інтелектуальної власності.

Так, підручник відомого автора без його дозволу було розміщено в Інтернеті. За отримання інформації пересічні користувачі мали платити кошти, які звісно йшли у "кишеню" правопорушників.

Виникає питання, як захистити свої права та інтереси, якщо єдиним доказом їх порушення є WEB-сторінка у всесвітній павутинні Інтернету, що може у будь-який момент зникнути чи змінитися?

Тут буде доречним нагадати, що саме на позивача чинним законодавством покладається обов'язок доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог(ст.ЮЦПК). При цьому докази, що надаються суду, мають відповідати вимогам належності та допустимості. Звісно, можна звернутися до суду з клопотанням про забезпечення доказу, але поки її задовольнять та вчинять необхідні дії можна втратити дорогоцінний час і шанс захистити свої права та інтереси буде упущений.

Багато дослідників цієї проблеми, такі як: А. Вайшннурс, О. Мещерякова, Є. Чарчіян та інші пропонують звертатися до нотаріуса для засвідчення копії WEB-сторінки.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", копією електронного документа є візуальне подання цього документа на папері, яке засвідчене у порядку встановленому законодавством85. Звідси слідує, що засвідчена нотаріусом копія електронного документа відповідає вимогам чинного законодавства, а отже має цілком допустимий доказовий характер. Слід зауважити, що російське законодавство давно використовує подібну практику. Існує чіткий алгоритм дій, необхідних для засвідчення Web-сторінок. Так, спочатку зацікавлена особа має скласти заяву на ім'я нотаріуса, в якій викладається прохання засвідчити факт знаходження інформації за певною Інтернет - адресою в мережі Інтернет. В заяві зазначаються: мета забезпечення доказів; адреса Web-сторінки; реквізити документу. Також рекомендовано зазначати конкретні цитати, які, можливо, будуть покладені в основу позову, а також послідовність дій, які повинен здійснювати нотаріус для отримання екранного зображення сторінки.

Якщо заява цілком обґрунтована і не суперечить нормам закону, нотаріус знаходить Web-сторінку, роздруковує її, переконується в наявності матеріалу за вказаними реквізитами. Якщо в запиті фігурували певні слова і вирази, перевіряє їх наявність в роздрукованому екземплярі. Бажано, щоб на роздруківці в автоматичному режимі були відображенні дата друку і адреса файлу, а Web-сторінка була роздрукована повністю, в тій формі, в якій вона постає перед відвідувачем сайту.

За результатами огляду Web-сторінки нотаріус має скласти протокол послідовності вчинюваних ним дій, спрямованих на отримання її зображення на екрані монітора86.

На нашу думку, подібний спосіб забезпечення доказів у справах про правопорушення в мережі Інтернет доцільно застосовувати і в Україні, адже ця досить проста дія може належно та своєчасно захистити порушені права та інтереси осіб.

У адвокатській практиці одного із авторів мала місце справа, де йшлося про захист честі та гідності. Інформація, яка порочила особу, була опублікована у Інтернеті. Позивач з метою забезпечення доказу звернувся із заявою до суду, але суддя відмовив йому у задоволенні клопотання, не дивлячись на те, що ч. 2 ст. 133 ЦПК передбачено, що у необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказу. Проте такі способи не передбачені ЦПК. Тому суддя, на свій розсуд та виходячи із аналогії закону, міг засвідчити копію Web-сторінки відповідно до ч.2 ст. 57 ЩІК, ч. 5 ст. 42ЦПК. Оскільки така ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, то позивач міг втратити таку інформацію, оскільки вона могла бути безслідно знищеною відповідачем. Тому він змушений був негайно звернутися до нотаріуса за забезпеченням такого доказу. Нотаріус вчинив таку нотаріальну дію не дивлячись на те, що Порядком вона не передбачена та виходив із аналогії щодо допустимості у нотаріальному процесі електронних доказів, шляхом відтворення інформації із електронних реєстрів (витяги із Єдиних та Державних реєстрів). При цьому він керувався принципом "Все що не заборонено законом, те дозволено" та тим самим сприяв особі в охороні права, тобто здійсненні охоронної функції.

Саме такий підхід надасть можливість визначитися із допустимістю способів, процедури забезпечення доказів нотаріусами та їх закріплення у Законі України "Про нотаріат", у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Положенні про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах. Це потрібно для того, щоб нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, мали надійне "знаряддя" праці - чітку процедуру забезпечення доказів87.

Доволі давно і багато говорилося про фіксування нотаріусами різних аспектів зборів акціонерів та інших юридичних осіб, коли необхідно зафіксувати явку учасників, законність проведення голосування на зборах тощо. Тобто громадянам необхідно забезпечити можливість підтвердження певних юридичних обставин, шляхом їх фіксування нотаріусами.