Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 6.15.2. Оцінка доказів нотаріусом

Остаточна (контрольна) оцінка доказів здійснюється нотаріусом. В основу такої оцінки мають бути покладені такі вимоги, які пред'являються до доказів як належність, допустимість, достовірність, достатність. Проте при оцінці доказів нотаріус має обов'язково враховувати вид доказу, наприклад письмовий чи електронний. Залежно від виду можна говорити про специфіку вимог, які пред'являються до доказу. Наприклад, коли нотаріусу для вчинення нотаріальної дії подається письмовий доказ він має враховувати такі його ознаки як безспірність та офіційних характер.

Якщо для вчинення нотаріальної дії як доказ потрібен електронний документом, то безумовно його подання, відтворення, достовірність мають свої специфічні ознаки, які нотаріус повинен перевірити та оцінити.

Нотаріус як особа, яка уповноважена на вчинення нотаріальної дії та несе відповідальність за правильність її вчинення надає остаточну оцінку доказів. При цьому він має оцінити кожний доказ окремо, а потім усі докази у сукупності та з урахуванням правил достатності, належності, достовірності і зробити висновок про можливість визнання юридичних обставин встановленими та можливість вчинення нотаріальної дії. Як бачимо, оцінка доказів - це розумова, логічна діяльність нотаріуса.

Хотілося б звернутися і до нормативно-правового акта, щоб дізнатися, як законодавець визначив поняття "оцінка доказів" у нотаріальному процесі. Та, на жаль, як оцінювати докази у нотаріальному процесі в чинному законодавстві також не зазначено. Тому вважаємо за доцільне звернутися до ст. 212 ЦПК, що закріплює правила та процесуальний порядок оцінки доказів судом: "Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів".

У даному визначенні законодавець звертає увагу на внутрішнє переконання суб'єкта оцінювання, при цьому не роз'яснює, що слід під цим розуміти.

На нашу думку, внутрішнє переконання суб'єкта оцінювання належить до оціночної категорії філософського змісту і більше пов'язане з інтуїтивною впевненістю, ніж з чіткою відповідністю основним критеріям, визначеним законом. Але слід погодитися з тим, що ця риса є також важливою у нотаріальній практиці. Наприклад, якщо нотаріус має сумніви в тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки вчинення нотаріального провадження, то, на наш погляд, він має розвіяти свої сумніви і лише у разі виявлення неадекватної поведінки і сприйняття особою конкретних обставин, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, незважаючи на достатність, повноту та істинність усіх поданих доказів. Питання полягає в тому, яким чином можна прийти до висновку, що в особи неадекватна поведінка та сприйняття обставин вчинюваного провадження. Зрозуміло, що нотаріуси з досвідом здатні "розговорити" свого клієнта, наприклад, змусити відповісти на питання, навіщо особі вчиняти правочин. При вчиненні нотаріального провадження, особливо, коли йдеться про посвідчення договорів, можна ставити питання заявникам Щодо удосконалення умов проекту договору тощо. Якщо особа не реагує на можливі негативні наслідки, то стає очевидним факт неможливості посвідчення договору внаслідок неадекватної поведінки особи. Такій особі краще запропонувати звернутися на наступний день. Але розвіювати власні сумніви нотаріус має особисто, не залучаючи до цього інших посадових осіб.

Однак, можна з впевненістю говорити про те, що стан особи, яку нотаріус бачить вперше, він оцінює на підставі наявного в нього досвіду і за власним переконанням (п. 1 гл. 4 Порядку).

В основі оцінювання лежить саме процес дослідження доказів та інших обставин, який має бути безпосереднім, всебічним та повним, ґрунтуватися на розумовій діяльності нотаріуса, його досвіді та внутрішньому переконанні й спрямовуватися на встановлення істини у справі з метою вчинення нотаріальної дії, яка була б справжнім гарантом захисту прав та інтересів осіб і непорушності закону.

Аналізуючи стадії доказування, ми час від часу торкалися питання доведення, яке, по суті, охоплює доказування, тому що саме докази є тим засобом, за допомогою якого можна довести істину в справі, прийти до кінцевої мети цього процесу. Тому вважаємо за доцільне віднести доказову діяльність до більш ширшого поняття "доведення".

Отже, можна виділити три основні стадії доведення у нотаріальному процесі, а саме:

1. Формування предмету доведення.

2. Залучення та накопичення необхідних доказів у справі.

3. Оцінка доказів.

Як правило, стадії доведення пронизують всю підготовчу стадію нотаріального процесу і є тим базисом, який дозволяє перейти до наступної стадії, а саме безпосереднього вчинення нотаріальної дії окремого етапу або нотаріального акта в цілому.