Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 1. Основні теорії виникнення права

1. Основні теорії виникнення права

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння виникнення права, його ролі в суспільстві, характеру взаємин з іншими соціальними явищами, функціонування. Пізнавальна цінність цих теорій полягає в тому, що через різні пояснення (аргументацію) генезису права простежуються етапи і напрями правового мислення різних поколінь людства. Розглянемо основні теорії виникнення права.

Теократична теорія (Давньогрецькі міфи, іудаїзм, християнство, іслам) пояснює виникнення права творінням Бога безпосередньо або через його посланців, пророків чи правителів (породження права Зевсом і Фемідою - богинею правопорядку; проведення волі Божої щодо права у проповідях Христа, Мойсея, Мухаммеда).

Теологічна теорія

(Фома Аквінський, XIII ст.) ґрунтувалася на ідеї про божественне, надприродне виникнення права (воно не відрізнялося від моралі) і вбачала його підставу в законах будови світу. Відповідно до цих законів першою стадією появи світу є утворення вічного закону, основного. Це - божественний розум, що керує світом. Він є підставою природи і суспільства, основою усього світового порядку. Друга стадія - оформлення природного закону, який є відображенням вічного закону в усіх живих істотах. Природні закони - це ті ж закони природи, що діють в галузі органічної природи (включаючи людей). Третя стадія - формування позитивного (людського) закону на підставі природного закону як фундаменту, застосування принципів природного права до громадського життя. Четверта стадія чинних законів божественний закон як одкровення, що виражене у священному писанні (Біблія) і призначене виправляти недосконалості людського закону. Згідно з твердженням Фоми Аквінського, пороки, котрі не заборонені людським законом (оскільки закон має забороняти тільки найважливіші пороки), повинні заборонятися законом, який має божественне походження. Отже, у божественних (божеських) засадах вбачалося як виникнення, так і основні межі існування права.

Природно-правова теорія

Зародилася у сиву давнину, але своєї кульмінації досягла в епоху буржуазних революцій (ХУП-ХУШ ст.). її найвизначніші представники - Гроцій, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо, Джеферсон, Гамільтон, Козельський, Радищев, Кант та ін. Теорія вільна від теологічного, божественного, надприродного пояснення виникнення і сутності права. її вихідним пунктом є теза про наявність у кожної людині невід'ємних прав і свобод, котрими вона наділена природою, так само як вона наділена розумом, пристрастями, устремліннями. Це є природне право. Тільки згодом, коли утворюється держава в результаті колективного договору, виникає позитивне право, що призначене закріпити природні права людини, створити реальні гарантії для їх дії. Усі варіанти природно-правової теорії побудовані на співвідношенні "природний стан" (природне право) - "державний (громадянський) стан" (позитивне право). Отже, природно-правова теорія віддавала пріоритет ідеологічному і ціннісному (аксіологічному) аспектам права, що недостатньо для повноти розуміння його виникнення і сутності. Досягненням цієї теорії є те, що вона поставила в центр розгляду людину і її права, а недоліком - вивчення людини і пояснення виникнення права здійснювалося у відриві від суспільства.

Історична школа права

(Німеччина наприкінці XVIII ст.-Г. Гуго, К. Савін'ї, Г. Пухта) здобула назву за основним положенням своєї концепції, що право кожного народу є його історичною спадщиною, тобто об'єктивним процесом історичного життя кожного народу. Вона відкинула поділ права на природне і позитивне, притаманний природно-правовій теорії, і заявила, що існує одне національне право, котре перебуває у тривалій еволюції (від звичаїв і традицій до позитивного права) разом з народом - органічно, повільно й безконфліктно розвивається разом з його мовою і звичаями. Справжнім джерелом національного права визнавався не закон, установлений державою, а звичай, який є відтворенням "духу", свідомості народу. Вважалося, що позитивне право походить від звичаєвого права; закони держави лише доповнюють, конкретизують позитивне право, але не створюють його. Не можна погодитися з тезою про те, що право створюється саме собою, як правила гри (шахи, карти), розвивається органічним шляхом, як рослина із зерна, поза законодавчою владою (саморозвиток права). Це є перебільшенням етнокультурних чинників ("духу", свідомості нації), недооцінкою матеріальних факторів. Водночас цінними положеннями історичної школи права, які вплинули на подальший розвиток юридичної науки, є такі: ідея закономірності розвитку права і його правових інститутів як особливих соціальних явищ; ідея залежності права від умов розвитку нації; вимога історичного аналізу правового матеріалу, використання історизму як методу. Належна оцінка історизму сприяла розвиткові нової науки - історії права.