Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 3. Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві

У будь-якому історичному суспільстві для підтримування в ньому порядку потрібне регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Слово "регулювати" означає спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, установлювати певні межі їх діяльності. Якщо термін "суспільний" стосується ставлення людини до зовнішнього природного середовища, опосередкованого засобами виробництва, то термін "соціальний" означає винятково ЇЇ ставлення до сфери відносин між людьми.

Розрізняють два види соціального регулювання:

o індивідуальне - впорядкування поведінки конкретної особи (конкретного кола осіб) у визначеному випадку;

o нормативне - впорядкування поведінки людей за допомогою вироблених у суспільстві загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки.

Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві виконувало дві функції:

1) звільняло людину від постійного страху перед навколишнім світом і спрямовувало її діяльність на створення умов для життя;

2) упорядковувало суспільні відносини через установлення відповідних стандартів (правил) поведінки в різних життєвих ситуаціях, організовувало їх у певний суспільний порядок.

Поява нормативного соціального регулювання у первісному суспільстві стала якісним поштовхом до виникнення і розвитку права.

Соціальні норми первісного суспільства виникли спочатку у вигляді міфів, ритуалів і обрядів, пізніше (при переході від привласнювальної економіки до виробничої) - моральних настанов і звичаїв. За допомогою ритуалів і обрядів упорядковувалася зовнішня форма поведінки, завдяки міфам забезпечувався внутрішній зміст: створені божества для поклоніння (духи, боги, герої, предки) наділялися ідеалізованими вчинками, що слугували зразками для поведінки. Нездатність пізнати багато явищ природи формувала віру в існування божественних, надприродних явищ; виконувалися релігійні культи жерцями, шаманами та ін.; складалися релігійні норми, на основі яких пізніше стали регулюватися відносини між людьми. Моральні настанови про добро і зло первісного суспільства були примітивними: обмежувалися "добром" лише щодо своїх одноплемінників, вимога незаподіяння "зла" ближньому не поширювалася на представників інших племен.

Найбільш стабільним нормативним соціальним регулятором первісного суспільства були норми-звичаї - соціальні норми, що регулюють стійкі суспільні відносини, які ввійшли у звичку і стали правилами поведінки внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу Норми-звичаї ґрунтувалися на натурально-природній потребі, перепліталися з міфами і мали значення для всіх випадків життя громади, роду, племені, для регламентації господарського життя і побуту, сімейних та інших взаємин членів роду, первісної моралі (добра і зла), релігійно-ритуальної діяльності. Будучи умовою комунікації між різними типами дій людей, норми-звичаї слугували критерієм "правомірної" поведінки; були публічною основою вирішення життєвих ситуацій; підтримували і зберігали кровно-родинну сім'ю. Систему норм-звичаїв можна назвати природним первісним правом.

Соціальні норми, за допомогою яких здійснювалося впорядкування життя первісного суспільства, характеризуються у літературі як "мононорми" через такі їх ознаки:

1) ці норми не розщеплені за регулятивними особливостями, оскільки в них перепліталися, чітко не проступаючи, міфи, норми моралі, релігійні норми, правові засади ("не убий", "не вкради"). Вони були одночасно і правовими, і релігійними, і моральними нормами);

2) ці норми не давали переваг одному членові роду перед іншим, закріплювали "первісну рівність", жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, оборони від ворожих племен. Основним принципом соціального регулювання був принцип таліону (рівним за рівне - око за око, зуб за зуб);

3) у цих норм переважало "табу" - обов'язкова і незаперечна заборона (переважно релігійна), недодержання якої у первісному суспільстві вважалося надприродним явищем і суворо каралося (заборона під страхом найтяжчих покарань кровно-родинних шлюбів - інцест; заборона убивати своїх рідних). Порушення табу спричиняло вигнання винного з роду (остракізм), що було рівноцінним смерті. Щодо дозволів (прав) і позитивних зобов'язань (обов'язків), то вони не були розділені: права членів роду були зворотним боком обов'язків, оскільки первісний індивід не мав окремого усвідомленого особистого інтересу, який би відрізнявся від інтересу роду.

Адже зазвичай людина усвідомлює інтереси, а не права.

Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов'язання (обов'язки). Позитивні зобов'язання мали на меті організувати необхідну поведінку у процесі приготування їжі, будівництва житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб'єктивні права) як можливості самостійної діяльності формувалися у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов'язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.

Тлумачами норм-звичаїв (пізніше диференційованих на заборони, дозволи, позитивні зобов'язання) виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих неписаних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх порушників застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (страта, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом "доказування" був різного роду "суд божий" (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отрутою тощо. Той, хто витримував таке випробування, доводив за допомогою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будувався вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.

Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спиралися на звичай, тобто до розряду "звичаєвого права" (його синонімом є "архаїчне право"), відбувався завдяки охороні з боку старійшин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своєрідні органи управління.