Право і правосвідомість перебувають у зустрічній залежності: з одного боку, розвиток правосвідомості зумовлений правом, з другого - право перебуває у значній залежності від рівня правосвідомості суспільства.
Загальне у правосвідомості і праві: 1) є правовими явищами однієї й тієї ж правової системи; 2) зумовлені одними й тими ж економічними і соціально-культурними чинниками; 3) мають регулятивне призначення стосовно суспільних відносин; 4) мають ціннісно-орієнтаційний характер.
Особливе у правосвідомості і праві:
Правосвідомість Право | |
за змістом | |
Є суб'єктивним явищем, її зміст становлять суб'єктивні правові погляди, теорії, ідеї, уявлення, оцінки, настрої, почуття, настанови | Є об'єктивним явищем, його зміст становить система загальнообов'язкових, формально визначених правових норм і принципів, що містяться у відповідних джерелах (формах) права |
за структурою | |
Має структурні елементи - правову психологію і правову ідеологію, які не утворюють єдиної чіткої органічної системи, а складаються із різних суджень, ставлень до права | Має цілісну органічну систему що складається із взаємопов'язаних елементів - інститутів, підгалузей, галузей права |
за функціями | |
Виконує пізнавальну оцінювальну і регулятивну функції; може виступати регулятором суспільних відносин за відсутності норм права (застосування аналогії закону чи аналогії права тощо) | Виконує функції - регулятивну (статичну і динамічну), охоронну і захисну; призначена і завжди є основним регулятором суспільних відносин |
за природним призначенням | |
Виражається в духовному і психологічному впливі на суспільні відносини | Виступає як нормативний регулятор суспільних відносин, установлює нормативні моделі правової поведінки |
за роллю в механізмі правового регулювання | |
пронизує весь механізм правового впливу, в який входить і механізм правового регулювання | Формує механізм правового регулювання |
за дією у часі | |
Змінюється повільніше, ніж право, є безмежною в часі | Змінюється оперативно нормотворцем залежно від розвитку суспільних відносин; існує в часі (межах) |
за забезпеченістю | |
Забезпечується внутрішньою потребою, власним моральним переконанням | Забезпечується різними методами, зокрема (в разі потреби) державним примусом |
Роль правосвідомості у нормотворчості:
1) прогнозує напрями нормотворчості - у формах наукових розробок учених (статті, проекти), програмних подань державних і політичних діячів, заяв політичних партій під час виборчої кампанії та виступів їх лідерів; 2) ініціює розроблення нормативно-правових актів (або їх частин чи нормативних приписів) - у формах законодавчої ініціативи (уряд, Президент, народні депутати), у пропозиціях спільної підготовки актів держави і громадських організацій (профспілок) тощо; 3) планує нормотворчу діяльність - у формах своєчасного подання альтернативних проектів, які можуть бути розглянуті при запланованому обговоренні основного проекту, внесення пропозицій і зауважень до проектів актів, що перебувають на черзі обговорення і прийняття; 4) виробляє концепції конституцій, кодексів, законів тощо - у формах моделювання структури і змісту акта відповідно до чітко сформульованої мети; 5) будує реальний нормотворчий процес - у формах проведення необхідних процедур на окремих його стадіях; 6) оцінює проекти нормативних актів, виробляє позитивні чи негативні настанови щодо його ухвалення - реалізує у формі голосування "за" чи "проти"; 7) удосконалює чинні нормативно-правові акти - у формах розроблення актів про внесення змін і доповнень; 8) систематизує нормативно-правові акти - у формах кодексів, основ законодавства, зводу законів, різноманітних інкорпорацій тощо.
Правосвідомість певною мірою ніби випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує нормотворчості. Але правосвідомість діє й "паралельно" з правом, а також "після" нього у тому сенсі, що визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати нормотворчості.
Роль правосвідомості у правореалізації:
1) слугує орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які безпосередньо реалізуються або застосовуються; 2) є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права; 3) заповнює прогалини у законодавстві шляхом застосування аналогії закону й аналогії права (стосується професійної правосвідомості юристів); 4) виступає ідейно-моральним вимірником професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування; 5) слугує способом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси України приписують суддям керуватися і нормою права, і внутрішнім переконанням) та ін.
7. Правова культура суспільства, її ознаки, структура, види
8. Правова культура особи, її правова активність
9. Правова культура професійних груп
10. Правова соціалізація
11. Правове виховання
Частина третя. Теорія держави як соціального інституту
Розділ 6. Поняття, типологія, сутність держави
1. Поняття і ознаки держави
2. Соціальна і державна влада. Співвідношення держави і державної влади