Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 7. Релігійно-правовий текст

Релігійно-правовий текст релігійно-правова норма) акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечена нею (Веди, Біблія, Тора, Коран, енцикліки Папи Римського). Ознаки релігійно-правових текстів як джерел права: 1) мають документальну (письмову) форму - існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Тора, Звід канонічного права, релігійні книги буддистів та ін., у рішеннях зборів вірян або духівництва (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників;

2) як першоджерело виступає воля божества, виражена у релігійних книгах;

3) мають систематизований характер - складаються із системи переплетених норм релігії, моралі, права як "боговстановлених" правил поведінки для людей;

4) створюються, як правило, на підставі життєвих казусів і мають метафоричну форму викладу нормативного матеріалу,

5) мають персональний, а не територіальний характер - поширюються тільки на вірян і є для них певними офіційними релігійно-нормативними актами;

6) затверджуються вищими органами церковної влади (постанови Вселенських соборів та ін.);

7) реалізуються переконанням, виконанням, дотриманням і примусом. Доповнює релігійно-правові тексти як джерела права їх тлумачення богословами, правознавцями, церковними авторитетами, яке слугує додатковим джерелом права, наприклад Талмуд виступає джерелом тлумачення для Тори, фетви або "толки" (сунітські, шиїтські, ханітбалістські та ін.) - для Корана.

Кожна із правових систем релігійного типу виникла і розвинулася на власних релігійних системах - іслам, іудаїзм, індуїзм, християнство. Первинними "клітинами" цих систем є релігійні норми - правила поведінки обов'язкового характеру для вірян різних віросповідань, що встановлені або затверджені органами церковної влади з метою регламентації певних сфер суспільних відносин відповідно до їх компетенції. Релігійні норми визначають порядок організації і діяльності релігійних об'єднань (громад, церков, груп вірян та ін.), відправлення обрядів, сповідання релігій. Чимало релігійних норм має моральний зміст (заповіді). Основою морального життя культур іудаїзму, християнства, ісламу слугує кодекс Мойсея з його "не убий", "не кради", "не лжесвідчи", "не чини перелюбу". Він вимагає діяльного дотримання моральних заборон. Деякі норми слугують одночасно і релігійними, і правовими (мусульманське право, індуїстське право, іудаїстське право, канонічне право). Релігійні норми набувають властивостей норм права через: а) визнання державою; б) характер суспільних відносин; в) потреби вірян.

Норми права, що містяться в релігійних текстах, хоч і тісно пов'язані між собою, є неоднорідними за функціональним призначенням, за ступенем впливу на суспільні відносини, за сферою дії, за змістом і характером реалізації. Релігійно-правовий текст має поширення у правових системах релігійного типу (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). В Україні релігійна норма незначно присутня на законодавчому рівні - визнані деякі релігійні свята.

8. Правова доктрина. Коментарі до юридичних текстів

Правова доктрина - акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розробляються вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомлюються (сприймаються) суспільством, та підтримуються (формалізуються) державою.

Ознаки правової доктрини:

1) є науковим обґрунтуванням соціально закономірного виникнення, функціонування і розвитку явищ правової реальності;

2) є системним утворенням - становить логічно пов'язані системи філософських і правових ідей та принципів концептуального рівня;

3) є домінуючою науковою концепцією, котра після її офіційної апробації може стати документом імперативного (а не декларативного) характеру, який відповідає найвищому рівню в ієрархічній системі засобів регулювання суспільної і державної життєдіяльності;

4) задає параметри державно-правового життя, спираючись на досягнення національної і світової юридичних думки і науки;

5) виконує функцію наукових і політичних підстав нормативно-правового регулювання відносин у тих сферах, в яких вона створена (освітня, військова та ін.);

6) набуває нормативного закріплення, обов'язковості у вигляді послань, звернень, основних напрямів державного і суспільного життя, тобто формалізується, чим відрізняється від правової теорії;

7) підтримується державою, її вищими посадовими особами.

Правові доктрини сприяли розробленню римського права. Так, Дігести Кодексу Юстініана містять науково оформлені концептуальні ідеї видатних юристів (Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана та ін.), яким надано загальнообов'язкове значення як джерелам права. На них спиралися судді при вирішенні справ. Правова доктрина слугувала безпосереднім джерелом права у правових системах англо-американського типу. До доктринальних джерел англійської конституції, на які робляться посилання у судах англійського загального права, слід зарахувати: "Трактат про закони Англії" Г. Бректона (1250 р.), "Коментарі до законів Англії" У. Блекстона (1765 р.), книгу "Англійська конституція" Беджгота (1865 р.).

В ісламських країнах правові доктрини визначили напрями розвитку мусульманського права. Тому мусульманське право сприймається як досконала політико-правова доктрина. У наші дні ісламсько-правова доктрина лише в деяких крашах залишається джерелом права (Саудівська Аравія, Оман, окремі князівства Перської затоки), а у більшості країн (Єгипет, Сирія, Йорданія, Судан, Ліван) вона відіграє роль формального джерела права тільки в окремих випадках.

Вплив правової доктрини у багатьох крашах є безсумнівним, однак вона має субсидіарний характер стосовно провідної форми права - закону (чи судового прецеденту). Як і в інших державах, в Україні правова доктрина офіційно не визнається джерелом (формою) права, але наукові праці юристів використовуються для формування моделі правового регулювання.

Певну допомогу в нормопроектній і правозастосовній діяльності в Україні та в багатьох інших країнах світу мають коментарі до юридичних текстів. Вони є тим допоміжним науково-практичним матеріалом, яким послуговуються законодавці при формуванні моделі правового регулювання, вдосконаленні нормативно-правових актів та судді у процесі вирішення юридичних справ, особливо тоді, коли необхідно перебороти прогалини і колізії в праві. Підготовлені вченими-юристами постатейні коментарі до текстів кодексів та інших законодавчих актів не мають загальнообов'язкового характеру, але слугують кваліфікованими рекомендаціями, побажаннями щодо того, як сприймати ту чи іншу норму права.

Учені можуть і повинні більш ґрунтовно впливати на розробку концепцій законодавчих актів, здійснювати науковий супровід їх прийняття, формувати правову доктрину. Через правову доктрину ідеї теорії вчених-юристів втілюються у правових приписах законодавчих актів і стають обов'язковими для виконання всіма суб'єктами права.