Прогалини у законодавстві - повна або часткова відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини.
Причини виникнення прогалин у законодавстві:
1) невміння відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що потребують правового регулювання і можуть бути врегульовані правом;
2) відставання нормотворчості від розвитку суспільних відносин як наслідок невміння передбачити появу нових життєвих ситуацій;
3) наявність деформацій у процесі нормотворчості, спричинених, наприклад, лобіюванням голосування в парламенті в інтересах певних бізнесових груп;
4) технічні помилки законодавця, допущені при розробці нормативних актів та застосуванні прийомів юридичної техніки. Прогалини в законодавстві виникають зазвичай там, де існує: а) неповнота правових норм; б) суперечність норм однакової юридичної сили, коли одна з них "знищує" іншу; в) повна відсутність правової норми64.
Види прогалин в законодавстві за часом виникнення: первинні - виявляються у момент видання нормативного акта; вторинні - виникають після видання нормативно-правового акта у зв'язку з появою нових суспільних відносин або в результаті виникнення потреби врегулюванні явищ і процесів, які раніше не викликали необхідності регламентації.
Способи переборення прогалин в законодавстві:
Усунення - відбувається через нормотворчу діяльність шляхом внесення змін і доповнень у закони, видання нових, досконаліших юридичних актів чи створення юридичного прецеденту, або укладання нормативного договору.
Подолання - здійснюється в процесі правозастосовної діяльності за допомогою аналогії закону й аналогії права, а також субсидіарного застосування права (міжгалузевої аналогії).
За наявності прогалин у законодавстві, законодавець пропонує правозастосувачу різну поведінку:
1) у галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення аналогія не допускається. У цьому разі правозастосувач має керуватися принципом, відомим ще з часів римського права: "Немає злочину і немає вини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону";
2) у галузі цивільного, сімейного, трудового законодавства прогалини переборюються такими способами: аналогія закону; аналогія права; субсидіарне застосування норм права (міжгалузева аналогія).
Аналогія закону - застосування до неврегульованих суспільних відносин правової норми, яка регулює подібні суспільні відносини і міститься в приписах (положеннях) законодавчих актів. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм.
Аналогія права - застосування до суспільних відносин, не врегульованих нормативно-правовими актами, принципів права, загальних засад і змісту законодавства ("духу" права). Це означає використання таких принципів права, як справедливість, гуманізм, рівність перед законом і судом, відповідальність за вину тощо, які закріплені в конституції держави або в законах, у їх загальних положеннях. У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) і ч. 9 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Черговість застосування аналогії закону і аналогії права передбачена законодавцем у п. 7 ст. 8 ЦПК України: якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
При вирішенні справи за аналогією необхідно додержуватися таких умов:
1) аналогія допустима лише за умови повної відсутності або неповноти правових норм, їх нечіткості, суперечливості;
2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;
3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність -у деталях, у неістотному;
4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має здійснюватися спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої - в іншій галузі та у законодавстві в цілому;
5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії приписів закону, його меті;
6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.
Субсидіарне застосування норм права - вирішення справи або окремого юридичного питання за відсутності норми в певній галузі права відбувається за допомогою додаткового використання норм іншої спорідненої галузі права (міжгалузева аналогія). Наприклад, у ст. 8 Сімейного кодексу субсидіарність виражається в такому: майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами, які не врегульовані Сімейним кодексом, регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. У ст. 12 Сімейного кодексу також закріплюється необхідність використання правозастосувачем приписів Цивільного кодексу при визначенні строків, установлених у Сімейному кодексі. Тут міжгалузева аналогія не забороняється.
Потрібно знати, що в деяких галузях права субсидіарне застосування норм цивільного права скасовано самим законодавцем, а в інших випадках, незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно припустиме. Так, до норм власне трудового, сімейного, екологічного права загальні положення цивільного права в порядку субсидіарності не можна застосовувати. Субсидіарне застосування можливе лише до правових норм, включених як додаткові до приписів законодавчих актів про сімейні, трудові і деякі інші відносини.
Практика свідчить, що регулювання суспільних відносин будь-якою галуззю права здійснюється здебільшого лише власними галузевими засобами. Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального правила.
Розділ 21. Тлумачення норм права
1. Поняття та об'єктивна необхідність тлумачення норм права
2. Способи тлумачення норм права
3. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
4. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
5. Акти офіційного тлумачення норм права
Частина дев'ята. Теорії юридично значущої поведінки і юридичної відповідальності. Теорія юридичного процесу
Розділ 22. Юридично значуща поведінка
1. Ознаки і види юридично значущої поведінки