Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 3. Визначення походження дитини у разі застосування репродуктивних медичних технологій

Безплідність жінки віддавна вважалося карою, велінням долі чи результатом чийогось наслання. Жінкам, які не мали дітей, заборонялося брати участь в обрядах, бути кумою. Щоб позбутися безплідності, жінка через огорожу брала від вагітної жінки з уст в уста шматочок хліба; носила одяг багатодітної жінки або породіллі; сідала на свіжоспечений гарячий хліб чи на те місце, де він лежав392.

Для часткового подолання проблеми безпліддя медична наука розробила різноманітні репродуктивні технології. У 1978 р. в Англії народилася дівчинка Луїза Браун, перша дитина, зачата "у пробірці" (лат. слово - скло, із скла, прозорий). У СРСР такі технології стали застосовуватися відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я від 13 травня 1987 р. "Про розширення досвіду по застосуванню методу штучної дисемінації спермою донора за медичними показаннями".

З того часу, завдяки різним методам репродуктивної медицини у світі народилося майже півтора мільйони дітей. В Україні - щорічно майже семисот (Газета "Факты". - 2 июня 2006 г. - С. 9).

Застосування цих технологій змусило забезпечити законодавче регулювання низки відносин.

Для розв'язання проблеми подальших відносин чоловіка матері дитини та дитини ст. 56 Кодексу 1969 р. була доповнена частиною З такого змісту: "Чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений запис".

У частині 1 ст. 123 СК ця ситуація врегульована точніше: "У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини".

Чи має право чоловік відкликати свою згоду до проведення маніпуляції штучного запліднення?

Під час медичного огляду у п. Еванс в 2000р. було виявлено передраковий стан яєчників. Перед їх хірургічним видаленням їй запропонували пройти цикл запліднення. Еванс та Д. підписали документ про згоду на запліднення.

Відповідно до чинного у Великобританії закону, кожен з них має право відкликати свою згоду до моменту імплантації ембріона у матку жінки. Напередодні хірургічної операції Еванс звернулася до Д. для підтвердження згоди на запліднення. Д. запевнив її, що свою згоду він не відкличе. В результаті проведених процедур було створено шість ембріонів, які були поміщені на зберігання. У листопаді 2001 р. яєчники у Еванс були видалені. Імплантація ембріонів мала відбутися через два роки.

Але у травні 2002р. відносини між Еванс таД. припинилися, в результаті цього Д. відкликав свою згоду на продовження зберігання ембріонів і на їх використання п. Еванс.

Еванс звернулася до суду з вимогою про одержання дозволу на використання ембріонів, але їй у цьому було відмовлено. Суд посилався на те, щоД. дав дозвіл на запліднення, сподіваючись на спільне життя з п. Еванс.

Для п. Еванс ембріони були єдиним шансом виносити дитину, з якою вона була б генетично спорідненою. У заяві, поданій до Європейського суду з прав людини, Еванс скаржилася на те, що вимога про згоду батька на продовження зберігання та імплантацію запліднених яйцеклітин порушила її право на повагу до приватного і сімейного життя, а також право ембріона на життя.

У рішенні Європейського суду було зазначено, що суд свідомий того, що без проведення імплантації заявниця уже не зможе мати власних дітей, проте суд не вважає, що права чоловіка - донора мають мати менше захисту, ніж права жінки. Суду важко встановити, чи вплив на п. Еванс відмови Д. від згоди на продовження процесу штучного запліднення буде сильнішим, аніж вплив на Д. визнання такої відмови недійсною393.

Видається, що інтерес п. Еванс, яка у разі знищення ембріонів уже ніколи не буде мати своїх дітей, мав би переважати, беручи до уваги і ту обставину, що Д. запевнив її, що не відкличе своєї згоди.

Оскільки позиція Європейського суду з прав людини постійно удосконалюється, є підстави сподіватися, що його позиція і щодо подібних ситуацій не залишиться незмінною.

За звичайних умов, коли здатності дружини стати матір'ю ніщо не загрожує, право чоловіка на відкликання своєї згоди на штучне її запліднення не може заперечуватися.

Що стосується матеріальних витрат, які були уже понесені, наприклад, дружиною для забезпечення проведення такої маніпуляції, то вони мають бути відшкодовані їй чоловіком.

При застосуванні методу екстракорпорального запліднення ("в пробірці") та імплантації в організм дружини ембріона вона, у разі приживлення ембріона, виношуватиме свою дитину, батьком якої є чоловік. У цій ситуації лікарі лише допомагають "зустрітися" яйцеклітинам дружини та чоловіка, тому, окрім проблем чисто медичних, правових проблем тут не виникає.

До недавнього часу, як відзначає Б. Голевінська-Лапінська, "біологічне" материнство (вагітність та пологи) завжди відповідало генетичному материнству, оскільки в організмі жінки розвивалася лише вагітність, що виникала з її яйцеклітини. Тому й вважалося, що матір'ю є та жінка, яка народила дитину394.

Швидкий розвиток медичної та біологічної науки зумовив низку інших правових та морально-етичних проблем. Розглянемо кожну із них.

Перша. В організм дружини приживлено ембріон, зачатий із яйцеклітин її чоловіка та іншої жінки. Така репродуктивна технологія може також відбутися лише за письмової згоди усіх "дійових осіб", хоча у ч. 2 ст. 123 СК на цьому і не наголошено.

У цьому випадку дружина виношуватиме дитину, генетичною матір'ю якої вона не є. Хоча, як стверджують генетики, присутність у лоні дружини "чужої" дитини призводить до того, що ця дитина як губка наповнюється особливими рисами, якими володіє жінка, котра прийняла її у своє лоно.

Жінка, яйцеклітина якої відслужила роль будівничого нового життя, може мати лише право на матеріальну винагороду, але без будь-яких прав щодо дитини.

Друга, Якщо в організм дружини приживлений ембріон, зачатий із яйцеклітини іншого чоловіка та яйцеклітини іншої жінки, організм дружини виконує тут функцію специфічного інкубатора щодо дитини, яка генетично не походить ані від неї, ані від її чоловіка.

Третя. Ембріон, зачатий подружжям, імплантується в організм іншої жінки, яка одержала в літературі назву - "сурогатна мама"395, оскільки вона виношує і народжує генетично чужу для себе дитину. Відносини між нею та подружжям у Кодексі детально не врегульовано, у частині 2 ст. 123 СК зазначено лише, що батьками такої дитини є подружжя.

Відносини між подружжям та цією жінкою мають бути врегульовані договором, у якому бажано би визначити не лише розмір її матеріальної винагороди, а й умови її проживання до народження дитини, а також можливість виплати неустойки, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди в разі відмови "сурогатної матері "передати дитину.

Чи має право подружжя за певних умов вимагати припинення вагітності? Очевидно, що ні, оскільки припинення вагітності завжди пов'язано з ризиком для здоров'я жінки. На сторожі її інтересів стоїть її конституційне право на тілесну недоторканність.

У разі відмови цієї жінки передати подружжю народжену дитину, вони мають право на її відібрання згідно із ст. 163 СК.

Як могли б розвиватися події у разі смерті подружжя до народження дитини? Відповідь мала би бути дана відповідно до аналогії права. Це значить, що дитина буде вважатися спадкоємцем своїх батьків. Жінка, яка народила дитину, мала б мати переважне перед іншими особами право на її усиновлення.

У Кодексі не вирішена ще одна ситуація, яка може статися: батьки відмовилися забрати дитину, яка народилася нездоровою.

Якщо жінка, яка народила дитину, не забере її з лікарні, тоді для дитини настануть такі ж наслідки, як і для інших дітей, залишених батьками.

Що ж до визнання батьківства та материнства тих, від кого дитина біологічно походить, то для вирішення такої справи судом немає ні матеріально-правових, ні процесуальних проблем.

Четверта. Проблема жіночої безплідності вирішується іноді іншим шляхом.

Відповідно до договору між подружжям та Т., відбулося її запліднення спермою чоловіка. Жінка перебувала на повному утриманні подружжя та під їх суворим наглядом. Після народження дитини їй була виплачена обумовлена сума в іноземній валюті, дитини вона не бачила жодного разу.

В іншому випадку Н. три місяці годувала дитину, а потім її прогнали.

У такий своєрідний бізнес під тиском матеріальних труднощів була втягнута не одна українська жінка396.

Якщо жінка, яка народила дитину, забажає захистити свої права, вона матиме усі шанси на успіх. Конвенція про права дитини у ст. 35 забороняє торгівлю дітьми з будь-якою метою і в будь-якій формі. Наведений вище договір можна трактувати як такий, що є способом торгівлі дитиною. Отже, він однозначно є незаконним. Суперечить він і моральним засадам суспільства .

Реальна мати дитини має право на звернення до суду з позовом про визнання свого материнства; можна заявити й вимогу про передання дитини для проживання з нею, але для її задоволення потрібні дуже вагомі докази.

Що ж до одержаної плати, то її треба буде повернути.

Зачаття після смерті батька

16 листопада 2005 р. стався перший в Російській Федерації унікальний випадок: народився хлопчик, названий Георгієм, батько якого помер за два роки до його зачаття. Батька привезли в Ізраїль для лікування від раку. Однією із перших процедур, яку лікарі зробили, було взяття сперми: "це ваше майбутнє ",- сказали вони майбутній бабусі.

Після його смерті для оплодотворения була обрана донорська жіноча яйцеклітина.

Законодавство РФ до врегулювання цієї ситуації виявилося неготовим. Для того, щоб зареєструвати дитину, було запропоновано такий шлях. Найперше - звернутися до суду з заявою про встановлення факту батьківства. Важливим доказом у справі мав бути висновок спеціалістів - медиків, які проводили процедуру штучного зачаття. Після задоволення заяви орган ЗАГС має зареєструвати дитину, поставивши у графі "матір" - прочерк398.

Якщо такий випадок станеться в Україні, можна було б скористатися запропонованою процедурою, але з єдиним лише уточненням щодо запису матері дитини: прізвище матері має бути записане за прізвищем батька, а її ім'я та по батькові - за волею баби, діда або опікуна. Такий розумний вихід із ситуації випливає із ч. 9 ст. 7 СК.