Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 5. Судове визнання батьківства

У Івася немає тата. Не питайте тільки чому Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому.

(Василь Симоненко)

Він дарував на мить любов І знов, байдужий, далі йшов.

(Володимир Сосюра) Небажання батька дитини добровільно визнати своє батьківство є передумовою для звернення до суду з позовом про визнання батьківства.403 Та обставина, що кількість справ у судах про встановлення батьківства протягом останніх років чинності Кодексу 1969 р. була незначною, при стрімкому збільшенні кількості одиноких матерів, засвідчувала неефективність ст. 53 цього Кодексу.

На час прийняття Сімейного кодексу України не було сумнівів у необхідності радикальних змін, і вони настали.

Позивач

Справу про визнання батьківства ініціює в суді зазвичай матір дитини. При цьому вона має двояке процесуальне становище. Насамперед - як законний представник дитини, інтереси якої вона прагне захистити шляхом встановлення між нею та відповідачем "батьківських" правовідносин. Одночасно вона виступає і на захист своїх інтересів: задоволення позову дасть їй певне матеріальне полегшення, оскільки батько матиме обов'язок утримувати дитину. Отже, матір дитини є і самостійним позивачем, із власними інтересами.

Пред'явити позов про визнання батьківства може також опікун, піклувальник дитини. Право пред'явити позов про визнання батьківства надано також тому, хто утримує та виховує дитину.

Згідно із статтею 258 СК, баба та дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів своїх онуків. З цього випливає, що ними може бути подано і позов про визнання батьківства. Це право має їм належати й тоді, коли мати дитини з певних причин відмовляється від звернення до суду з таким позовом.

Право на звернення з таким позовом належить також повнолітнім братові та сестрі дитини, оскільки вони, відповідно до ст. 262 СК, є її законними процесуальними представниками.

Чи можуть звернутися з позовом про визнання батьківства свого сина його мати, батько, тобто ймовірні баба, дід дитини? Оскільки предметом судового захисту, відповідно до ч. 1 ст. 18 СК, є інтерес, це означає, що для подання такого позову немає вагомих перешкод.

У частині 3 ст. 128 СК зазначено, що право на звернення до суду з позовом про визнання батьківства належить також самій дитині, яка досягла повноліття. А у частині 1 ст. 18 СК зазначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцятирічного віку, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Чи немає колізії між ними?

Для відповіді на це запитання слід насамперед з'ясувати, чи є уже дитина учасником відносин з ймовірним батьком дитини. Однозначно - ні. Позовна заява про визнання батьківства спрямована на встановлення правових відносин між дитиною та батьком. З цього випливає, що у частині 3 ст. 128 СК міститься спеціальна норма. Норма ж частини 1 ст. 18 СК є загальною.

Крім визнання чужого батьківства у частині 3 ст. 128 СК особі, яка вважає себе батьком дитини, надано право звернутися до суду з позовом про визнання свого батьківства.

Відповідач

Відповідачем у справі є зазвичай ймовірний батько дитини. Якщо він у судовому процесі є позивачем, то відповідачем буде, як правило, мати дитини або її опікун чи піклувальник. Якщо такий позов подано після досягнення дитиною повноліття, відповідачем має бути сама дитина.

Процесуальна співучасть

Предметом спору у літературі радянського періоду було питання про можливість процесуальної співучасті на стороні відповідача у справах про встановлення батьківства. Окремі автори вважали, що іноді прохання відповідача про притягнення до участі у справі співвідповідача може бути задоволено404. Інші вважали це неможливим 405 і мали рацію.

А чи можлива така співучасть на боці позивача?

Відповідно до статті 32 ЦПК, позов може бути пред'явлений кількома позивачами або до кількох відповідачів, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права та обов'язки.

Для процесуальної співучасті потрібне одночасне існування усіх цих трьох умов.

Можна змоделювати цілком реальну ситуацію, коли позов про визнання батьківства забажали б пред'явити той, хто претендує на батьківство щодо конкретної дитини, та його матір, тобто ймовірна бабуся дитини. Чи є процесуально "коректним" такий позов? Чи може суд прийняти його до розгляду? На мою думку, обидва ці запитання мають одержати ствердну відповідь.

Той, хто вважає себе батьком дитини, та його матір добиваються визнання біологічного зв'язку між ними та дитиною, який зумовить наділення їх однорідними правами та обов'язками особистого та майнового характеру. Ці права є такими, що виникли з однієї підстави - факту кровного споріднення.