Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Право на ім'я

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у третьому принципі визначила, що дитині від дня її народження належить право на ім'я.

У статті 7 Конвенції про права дитини проголошено право кожної дитини на ім'я. Право фізичної особи на ім'я закріплено у частині 1 ст. 294 ЦК.

Реєстрація народження дитини є засвідченням першого в її житті акту цивільного стану. Вона індивідуалізує її в суспільстві, визначає місце у генеалогічному (від грец. - родовід) дереві роду.

Зміст права дитини на ім'я складається з кількох елементів:

1) права бути названою;

2) права називатися іншими саме так. як нарекли батьки;

3) противитися будь - яким спробам переіначити надане ім'я.

4) звертатися (після досягнення належного віку) до відповідних органів із заявою про його зміну.

Власне ім'я - це засіб зв'язку з Богом.

По батькові дитини

По батькові дитини визначається за ім'ям того, хто зареєстрований її батьком. Якщо батько маг подвійне ім'я, для визначення по батькові дитини має бути вибране одне із них.

Право на зміну імені

Відповідно до частини 1 ст. 295 ЦК (зі змінами, внесеними Законом України від 22 грудня 2006 p.), дитина, яка досягла 16 років, "мас право на власний розсуд змінити своє прізвища та (або) власне ім'я" Неточність цієї норми полягає в тому, що дитина сама не може нього "робити; вона мас право лише на звернення з відповідною заявою до уповноваженого органу. Останній може відмовити у задоволенні ніс і заяви.

Зміна прізвища та власною імені дитини, якій виповнилося 14 років, можлива за згодою батьків або одного і них, якщо другий визнаний недієздатним або позбавлений батьківських прав.

Згідно із частиною 2 ст. 295 ЦК. згода другого з батьків непотрібна й тоді, коли він обмежений у дієздатності. Така новела може бути предметом спору.

Залишилося неврегульованим питання про зміну власного імені дитини, якій не виповнилося 14 років. У 1ИІ1 ситуації сил використати механізм аналогії закону частин 1 - 2 ст. 148 СК, згідно з якими зміна власного імені дитини, якій виповнилося сім років, маг проводитися за її згодою.

Право на правду

Як за значено у статті 7 Конвенті про права дитини, має право, наскільки це можливо, знати своїх батьків. Насамперед слід звернути увагу на те, що мова йде не лише про юридичних, а й про фактичних матір та батьки.

Але що означає слово "знати"? Очевидно, мова мас йти, перш за все, про володіння інформацією про їх ж ім'я та місце проживання. Але знати - не і право побачити їх. Багато дітей, які ніколи не бачили своїх батьків або не запам'ятали їхні обличчя, хотять їх побачити. Хоча б один раз.

Що може унеможливити здійснення цього природного права дитини? Перешкодою може бути усиновлення, якщо усиновлювачі скористалися своїм правом на секретність усиновлення. Розсекречення усиновлення допускається у разі досягнення дитиною 14 років (ч. З ст. 226 СК).

Перешкодою може бути і небажання, наприклад, батька зустрітися з дитиною. У цьому разі побачити його дитина зможе лише здаля.

Правда про свого фактичного батька буде недоступною у разі штучного запліднення матері в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Право на контакт

Його залишив батько з ранніх літ. Далеко він, вернутися не мріє, Нове кохання душу виповня, А син росте і все це розуміє, І без надії жде його щодня.

(Валентина Ткаченко) Право дитини на "контакт" закріплено у Конвенції про контакт з дітьми.

У розумінні Конвенції, контакт означає:

1) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з її батьками або іншими особами, які мають сімейні зв'язки з нею;

2) будь-яку форму спілкування між дитиною і цими особами;

3) надання інформації такій особі про дитину або дитині про таку особу.

"Сімейні зв'язки" трактуються Конвенцією як близька спорідненість між дитиною та її бабусею і дідусем або рідними братами та сестрами, яка ґрунтується на законі або на фактичних сімейних стосунках.

Є усі підстави констатувати, що право дитини на контакт до ратифікації Україною цієї Конвенції уже було закріплене у Сімейному кодексі України і складалося із таких елементів:

1) права дитини, яка не проживає з одним із батьків, на контакти з ним;

2) права дитини, ізольованої від батьків, на контакт з ними;

3) права дитини спілкуватися зі своїми братами та сестрами, в тому числі з тими, які проживають окремо, навіть якщо хтось із них усиновлений;

4) право дитини спілкуватися з бабою та дідом.

Засоби масової інформації неодноразово повідомляли про тортури, яких зазнавали діти у слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі. Іноді батьки та діти не допускалися в лікарню до хворого, який був у тяжкому стані. З урахуванням того, наскільки важливим є фізичний дотик близької людини до хворої дитини, матері чи батька, наскільки потрібна душевна підтримка тому, хто заарештований чи позбавлений волі, у ст. 153 СК містилася норма, яка надавала батькам та дитині право на безперешкодне спілкування, якщо хтось з них перебуває у безпорадному стані (лікарні, місці затримання чи позбавлення волі).

Однак ця норма так і не була реалізована, хоча її благородне призначення не піддавалося сумніву, особливо, якщо пригадати положення ст. 50 КК про те, що метою кримінального покарання с перевиховання засудженого. Цю мету можна наблизити, якщо залучити найближчих людей до перевиховного процесу.

Законом України від 22 грудня 2006 р. у статтю 153 СК було внесено зміну: "Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли такс право обмежено законом".

Неконституційність цієї зміни є очевидною, оскільки у внесених змінах звужено зміст та обсяг уже існуючого права. Первісний зміст статті 153 СК повністю відповідав Конвенції про право та контакт з дітьми427.

Конвенція про право на контакт з дітьми передбачає можливість застосування запобіжних заходів і гарантій з мстою забезпечення того, що дитина після контактування з нею буде повернута до місця її щоденного проживання.

Право дитини на контакт - це власне її право, а не обов'язок. З цього випливає, що дитина може не виявити бажання контактувати з названими особами. Заставити її спілкуватися з ними буде, очевидно, неможливо.

Оскільки дитина маг право на контакт з батьками, то чи можуть батьки відмовитися від контактів з нею у будь-якій формі?

Таке зізнання може викликати подив та сум. Можливо, через роки, які летять дуже швидко, саме цієї відкинутої дитини батькові буде не вистачати, і він буде каятися і просити прощення.

Та помимо такого, чисто юридичного трактування права дитини на контакт споконвіку існує інше його розуміння. Давно відомо, що фізичний дотик спричиняє позитивний терапевтичний ефект на здоров'я людини будь-якого віку. Особливо потрібен він маленьким дітям. Дословесна комунікація між матір'ю та дитиною дуже важлива для нормального розвитку дитини428.

Маленьку дитину треба якнайчастіше брати на руки, дотикатися до неї, гладити по голівці, обнімати, - вважають психологи, - оскільки лише так дитина може відчувати свою захищеність та потрібність. Поклади дитину у ліжечко, вимкни світло і йди. Трохи поплаче, а потім звикне"; "Не бери дитину на руки, бо не матимеш вільної хвилини" - такі настанови суперечать інтересам дитини, вони сприяють формуванню у неї почуття беззахисності.

"Якби молода мама знала, наскільки важливі оті перші дні та тижні, не стільки для здоров'я дитини сьогодні, скільки для майбутнього їх обох"429.

Право дитини на контакт з рідними їй людьми забезпечує виникнення між ними почуттів та емоцій, які рівною мірою потрібні кожному з них. Діти, яким з різних причин було відмовлено у природному праві на контакт з матір'ю, батьком, іншими родичами, не вміють співчувати іншим та відчувати їхній біль.