Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Право на місце проживання

Право фізичної особи на місце проживання закріплено у ст. 310 ЦК. Таке право має, безперечно, й дитина. Визнання за кожною дитиною цього права набуло нині особливої актуальності у зв'язку із тим, що багато дітей із різних причин опинилися на вулиці.

Місце проживання дитини визначається за місцем проживання її батьків. З цього правила можна зробити висновок про те, що дитина, залишена батьками у пологовому будинку, має сервітутне право на проживання у їхньому помешканні, незалежно від того, що не була поселена в ньому. Це право у дитини виникає із факту кровного споріднення, а не із факту поселення. Адже, відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. З СК, дитина належить до сім'ї батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

З метою захисту права дитини, яка була залишена у пологовому будинку, до батьків можна пред'явити вимогу про сплату грошового еквівалента за неможливість проживання дитини у помешканні батьків, тобто своєрідного відступного, за аналогією зі ст. 600 ЦК. Слід однак визнати, що реальне стягнення такої грошової компенсації буде мати чимало перешкод.

Право на вибір місця проживання

Право самостійно обирати собі місце проживання надано дитині, якій виповнилося 14 років. Це пов'язано із багатьма обставинами, а саме: набуттям неповної цивільної дієздатності та цивільної процесуальної дієздатності, можливістю (за певних умов) реєстрації з нею шлюбу. Дитина у цьому віці, якщо вона перейшла, наприклад, жити до баби, діда, інших родичів чи сторонніх осіб, не може бути примусово повернута до батьків.

Право на власну думку

У статті 13 Конвенції про права дитини дитині надано право вільно висловлювати свої думки. У статті 171 СК конкретизована ця загальна норма: дитині надано право на висловлення перед батьками, іншими родичами, посадовими особами власної думки щодо питань, які стосуються її особистого життя, а також життя сім'ї. Отже, ЇЇ думка має бути вислухана і почута. Але це ще не значить, що рішення старших має бути обов'язково узгоджене з нею. Повага до дитини вимагає надання дитині пояснень у разі непідтримання її думки.

Відповідно до частини 2 ст. 171 СК, дитина, яка може висловити свою думку щодо спору, який вирішується судом, має бути вислухана, зокрема тоді, коли йдеться про визначення місця її проживання, позбавлення щодо неї батьківських прав, поновлення батьківських прав чи щодо управління її майном.

Однак процесуальне становище дитини у судовому процесі не визначено. Залучити дитину до участі у справі як третьої особи без самостійних позовних вимог можна, але лише після досягнення 14-річного віку. До цього часу дитина може бути хіба що свідком.

Право на індивідуальність

"Дитина - це поле, зоране попередніми поколіннями" - писав Януш Корчак.

Це значить, що чимало індивідуальних рис дитини не залежать від її волі: вона з ними народилася і часто, навіть при великому бажанні та наполегливості, до кінця життя не зможе їх позбутися.

Право дитини на індивідуальність і збереження цієї індивідуальності закріплено у ст. 8 Конвенції про права дитини. У Сімейному кодексі воно окремо не застережене, але, оскільки ця Конвеція є частиною нашого національного законодавства, прогалини щодо визнання в Україні цього права дитини немає.

За Конвенцією, елементами цього права є ім'я та громадянство дитини. Збереження за дитиною імені, яким вона була названа, обумовлюється можливістю його зміни за волею дитини. Усиновлення дитини іноземцем не є підставою для зміни її громадянства: вона залишиться громадянином України до повноліття.

Індивідуальність визначається й іншими ознаками: зовнішніми рисами, особливістю характеру, природними схильностями та уподобаннями.

Дитина має право бути такою, якою вона є. "Зрікаймося облудної туги за досконалими дітьми", - закликає нас Януш Корчак. А скільки, на жаль, є ще батьків, які карають дитину за погані оцінки з математики, за неуважність, за невміння зосередитися, наче ці риси вони самі вибрали для себе, а не народилися з ними.

В останнє десятиліття в Україні нарешті визнано право на індивідуальність дітей - лівачків, яких уже тепер ніхто не примушує писати правою рукою.

"Я граю на арфі, але музику не люблю з дитинства". Ці слова одного із персонажів кінофільму "У бій ідуть лише старики" є докором багатьом батькам, які, не помітивши індивідуальності своєї дитини, тиснули її у бік власних бажань.

Елементом права на індивідуальність є право бути певний час на самоті. Його здійснення можливе лише тоді, коли дитина має свій куточок, у якому могла б усамітнитися.

Дитина має право на формування своєї зовнішності: зачіски, одягу, манер поведінки, що так само є проявом її права на індивідуальність.

Щодо батьків, то вони повинні власним прикладом виховувати у дитини почуття міри, при ви вати їй високу естетику зовнішнього вигляду та поведінки. Насильницьке подавляння проявів індивідуальності дитини не дає бажаного для батьків результату, а лише поглиблює протистояння між ними.

Право на вибір місця проживання
Право на власну думку
Право на індивідуальність
Право на належне сімейне виховання
Право на спілкування з Богом
Повчання Володимира Мономаха дітям
Право на повагу
Право на працю
Право на протест
Право на захист
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru