Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Викрадення дитини

Вирішення спору про місце проживання дитини потребує висновку органу опіки та піклування, зі змістом якого суд може й не погодитися. Але насамперед, хто є органом опіки та піклування?

У справі за позовом Л. І до В. І. про відібрання дитини висновок був складений комісією, у яку ввійшли бібліотекар, учителька і депутат районної Ради. З ним погодилася опікунська рада в особі його голови. Судові рішення у справі були скасовані, інформація про справу була опублікована під такою тезою: "Відповідно до чинного законодавства, органами опіки та піклування є виконавчі комітети районних, міських, сільських, селищних Рад "463.

Набула поширення практика, коли висновок органу опіки та піклування готує спершу комісія опікунської ради, потім він приймається на засіданні опікунської ради, а голова районної адміністрації лише затверджує його.

Протокол розгляду справи неіснуючим органом опіки та піклування, звісно, не ведеться, бо й самого розгляду питання немає. А раз так, то і викликати заінтересованих осіб нічого. Якщо зібрати докупи слова "немає", "не розглядається", "не викликаються", то в результаті ми можемо стверджувати, що на стіл суду подається документ, який не є висновком органу опіки та піклування, а тому не може мати юридичної сили.

Як уже зазначалося, Законом України від 22 грудня 2006 р. у ст. 161 СК було внесено зміни: спір між батьками про місце проживання дитини може розглядати і орган опіки та піклування. Головне юридичне управління Апарата Верховної Ради України мало усі підстави, щоб заперечувати проти такого нововведення, адже його помилковість підтверджується багатьма аргументами.

Насамперед тим, що особливої інституції - органу опіки та піклування у нас досі не створено. Весь тягар обов'язків цього неіснуючого державного органу виконує громадський дорадчий орган. Законом не визначена процедура розгляду такого спору. Немає й механізму примусового виконання прийнятого ним рішення464.

У справі про визначення місця проживання дитини орган опіки та піклування нерідко залучається як третя особа. Така практика суперечить закону, оскільки ця державна інституція має своє особливе місце у процесі, яке визначено у ст. 45 ЦПК.

Зміна місця проживання дитини

Досягнення домовленості між батьками про місце проживання дитини не виключає перегляду її змісту в майбутньому.

Місце проживання дитини, визначене в одному рішенні суду, може бути змінено другим рішенням у разі зміни обставин, які мають істотне значення.

Викрадення дитини

Поширеними були випадки, коли один із батьків, без будь - якого приводу для цього з боку того з батьків, з ким проживає дитина, самочинно забирав чи, точніше, викрадав дитину.

Мати не чинила перешкод побаченням батька з 3-річною дочкою. І того дня, як і раніше, вона відпустила її на дитячий майданчик, де її уже чекав батько. Вони спокійно спілкувалися, мати час від часу спостерігала з вікна. Через короткий час їх уже не було. Мати кинулася на пошуки, але дитини не знайшла.

Розгляд справи затягнувся на цілий рік.

У другому випадку батько щотижня забирав дитину до свого нового помешкання, як було домовлено, але одного разу не привіз її.

Справу за позовом матері суд розглянув дуже швидко, не вимагаючи висновку органу опіки та піклування, і постановив рішення про повернення дитини.

Ці дві життєві ситуації були підставою для закріплення у ст. 162 СК наслідків такої протиправної поведінки одного з батьків дитини.

Якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків змінить місце її проживання, в тому числі й способом її викрадення, суд за позовом того з батьків, з ким проживала дитина, має право негайно постановити рішення про її відібрання.

Додатковим засобом запобігання самочинної зміни місця проживання дитини є можливість відшкодування не лише матеріальної, а й моральної шкоди.

П. Б'янчі одержав одноосібну опіку над сином. Для того, щоб матір Е. X. мала можливість брати участь у вихованні сина, орендував їй помешкання недалеко від свого дому. Під час чергових відвідин П. Б'янчі відпустив дитину з матір'ю на прогулянку. Але вони не повернулися. Мати вивезла сина у Швейцарію. Місцевий суд Швейцарії визнав Е. X. винною у викраденні дитини і зобов'язав її сплатити штрафу розмірі 300 франків. Згодом той же суд відмовив П. Б'янчі у поверненні дитини в Італію у зв'язку з активним опором проти цього самої дитини. Високий суд за скаргою П. Б'янчі постановив рішення про повернення дитини. Але воно не було виконане, оскільки матір приховувала місце проживання дитини. Компетентними органами проводилися обшуки, переглядалися банківські документи, кореспонденція, встановлено було стеження, прослуховувалися телефони, але місце проживання дитини виявити не вдалося.

Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що рішення про повернення дитини в Італію було постановлено аж через 4 місяці теля подання заяви, що суперечить вимозі Гаазької конвенції про цивільні аспекти, пов'язані з міжнародним викраденням дитини, про пришвидшений розгляд такої категорії справ. Суд звернув увагу і на те, що опір 4-річної дитини, яка тривалий час проживала лише з матір'ю, не може мати вирішального значення, а також на те, що пасивність державних органів призвела до відчуження дитини від заявника. Суд призначив сплатити заявникові 15 000 євро як компенсацію моральної шкоди і 5 000 євро на відшкодування судових витрат465.

Насамперед слід зазначити, що у нашому законодавстві немає інституту виключної опіки, відповідно до якого особливі права щодо дитини має той із батьків, з ким проживає дитина. Тому, якщо, наприклад, суд визначив майбутнє місце проживання дитини за місцем проживання матері, батько за законами України залишається й надалі її законним представником і має такий же обсяг прав щодо дитини. Важко однозначно сказати, який варіант кращий. Але в Україні він є саме таким: на папері повна рівність, фактично - такої рівності немає і, мабуть, не може бути.

Тому на найближчу перспективу слід добре помізкувати, а чи не перейняти нам західноєвропейський досвід?

Після розірвання шлюбу Р. С. переїхав у інше помешкання і невдовзі звернувся до суду з позовом про зміну місця проживання дитини і визначення її місця проживання за його місцем проживання. А. С. звернулася із зустрічним позовом, у якому проста суд визначити місце проживання дитини за її місцем проживання.