Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Обов'язок піклування

Якщо суд матиме підставу для задоволення первісного позову, в резолютивній частині рішення суду, на мою думку, має бути такий запис: "Місце проживання дитини змінити, визначити місце її проживання за місцем проживання батька".

Якщо візьмуть гору факти і аргументи, подані відповідачкою, у рішенні суду, на мій погляд, мав би бути такий запис: "Місце проживання дитини залишити без зміни - за місцем проживання матері".

У рішеннях деяких судів можна прочитати: "передати дитину на виховання ...". Це неправильно, адже дитина, навіть тоді, коли вона проживає, наприклад, з матір'ю, залишається на вихованні обох батьків.

Цікавою є ще одна проблема: домовленістю між батьками чи рішенням суду дитина "прив'язується" лише до одного з батьків чи додатково й до певного помешкання (будинку, квартири) у певному населеному пункті?

Судова практика засвідчує, що така прив'язка є дворівневою: і до особи, і до тих житлово-побутових умов, які існували на момент порозуміння чи вирішення справи судом і які також бралися ними до уваги.

Тому в рішенні суду запис адреси того з батьків, з ким проживатиме дитина, є необхідним. Зокрема з огляду й на те, що другий із батьків також зобов'язаний виховувати та утримувати дитину, а отже має право знати, де саме вона перебуває.

Якщо матір згодом забажає переїхати з дитиною, наприклад, з Косова до Маріуполя, чи зобов'язана вона повідомити про це батька?

Безумовно, оскільки переїзд з однієї кліматичної зони до іншої може негативно вплинути на здоров'я дитини. Тому зміна місця проживання потребує нового порозуміння. У разі недосягнення домовленості батько міг би звернутися до суду з позовом про зміну місця проживання дитини і про заборону вивезення дитини за межі певного регіону до вирішення спору. А матір - із зустрічним позовом: "дозволити вивезення дитини з м. Косова до м. Маріуполя".

Права "приходящого" батька

Батькові, а в окремих випадках й матері, які проживають окремо від дитини, здійснювати свої обов'язки щодо дитини, а заодно і свої права щодо неї, загалом непросто.

Після розірвання шлюбу Ю. з дитиною переїхала до Ужгорода. Щосуботи протягом року С. наполегливо приїжджав зі Львова, щоби побачитись з дочкою, але йому жодного разу не відчинили двері.

Т. поїхала на заробітки у США, дитиною мала опікуватися мама її чоловіка. Через три роки Т. повернулася, але шлюб уже розпався, дитину, якій виповнилося 5 років, їй не повернули, дитину налаштовують проти матері, лякають нею. В результаті дитина заявила по телефону, що любить тата, а її не хоче бачити.

Ф. та його мати В., громадяни Польщі. У Львові проживає М., їхня дочка та внучка. Вони хочуть спілкуватися з дівчинкою, але мати, колишня дружина Ф. чинить їм перешкоди.

Після розірвання шлюбу двоє дітей залишилися проживати з матір'ю. Батькові було дозволено провідувати дітей у будь-які дні, треба було лише напередодні зателефонувати. Діти готувалися до приходу тата, іноді ходили з ним в кіно, гостювали разом у його батьків.

Ставлення до дитини, як до об'єкта своєї власності, як до знаряддя помсти колишньому чоловікові чи колишній дружині, ніколи ще нікому не дало очікуваного результату. Траплялося безліч випадків, коли діти, щоб не викликати гніву матері, потайки зустрічалися - таки з батьком, приховували одержані від нього подарунки, потайки телефонували.

Не можна забороняти дитині любити, поважати того з батьків, хто проживає окремо, незалежно від обставини, яка спричинилася до розірвання шлюбу.

Матерям, адже дитина залишається, як правило, саме з ними, треба постійно нагадувати, що дитина, як і вона сама колись, має право дивитися на батька крізь рожеві окуляри. Тому слід організовувати прихід батька до дитини, щоби дитина сама була задіяна у цій підготовці, тоді й відхід його буде менш болісний. Адже він знову прийде.

У такій тонкій сфері відносин, яка торкається душі дитини, місія адвоката має, на мій погляд, бути зорієнтованою не на гарно проведений судовий процес і не на виголошення палкої промови, а на копітку роботу, спрямовану на мирне залагодження конфлікту.

Та навіть тоді, коли справа уже лежить на суддівському столі, шансу порозуміння ще не втрачено, і адвокатові, якщо він бере участь у процесі, варто б докласти до цього зусиль.

Якщо ж обидві сторони в спорі хочуть вийти переможцями, маємо побажати судді такту, витримки у пошуках такої форми спілкування батька з дитиною, щоби вона була радісна для них обох і не була надто обтяжливою та образливою для матері, яка, можливо, була уже скривджена.

Якщо місцем зустрічі батька з дитиною є колишнє спільне помешкання, йому варто пам'ятати, що він перебуває уже на "чужій" території, тому має вести себе належним чином.

Приходьте з квітами!

6. Особисті немайнові обов'язки дитини щодо батьків

Обов'язок послуху

Згідно із народним розумінням, діти повинні беззастережно слухатися батьків: "на те я й батько своїй дитині, щоб до розуму довести її, а воно нерозумне, як же б то мене не слухало"; "Не послухаєш тата, послухаєш ката"; "Нема на світі правди, як рідная мати"466.

Християнське вчення спрямовує дітей до обов'язку підкорятися волі батьків. Проте ця воля іноді може не відповідати Божому закону, відповідно за дитиною слід визнати право на непокору.

Обов'язок піклування

Розділ 2 Кодексу 1926 р. мав назву "Особисті права та обов'язки дітей та батьків", але не містив жодного обов'язку дітей щодо батьків.

Згідно із статтею 58 Кодексу 1969 р., батьки та діти зобов'язані були "подавати" взаємну моральну підтримку. Цей обов'язок не пов'язувався ні з віком батьків та дітей, ні зі станом їхнього здоров'я. Тому можна було зробити висновок про те, що надання взаємної моральної підтримки було стандартом поведінки усіх без винятку батьків та дітей.

У частині 1 ст. 81 цього Кодексу діти зобов'язувалися піклуватися про батьків і подавати їм допомогу.

Відповідно до статті 64 Конституції УРСР 1978 р., діти були зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Цей обов'язок не пов'язувався з повноліттям. У частині 2 ст. 51 Конституції України записано інакше: "Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків". Отже, планка стандарту ставлення дітей до батьків була опущена.

Норма статті 172 СК повертає нас до колишніх висот, зобов'язуючи дітей, повнолітніх дочку та сина піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. У ній сконцентровано потужний виховний заряд, заснований на загальнолюдських цінностях, на християнській моралі.

Дитина зобов'язана допомагати батькам у веденні домашнього господарства. Відповідно - батьки мають право розраховувати на її допомогу.

Усвідомлення дитиною цих обов'язків та їх виконання залежить від якості її виховання, від духовного клімату, який панує у сім'ї, від особистого прикладу старших.