Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 1. Особисті відносини між батьками та повнолітніми дітьми

Законодавчий термін "повнолітні діти "вважався усталеним, звичним. Його вжито у статті 51 Конституції України, використовується він й у Цивільному кодексі України. У Сімейному кодексі вживаються слова "син" та "дочка"; для чого були, як уже зазначалося, достатні історико-етимологічні підстави. Отже, маємо давню і відносно нову правничу термінологію, які можуть застосовувати паралельно.

Повноліття - певною мірою умовний термін, оскільки фізичне і духовне формування людини не є ще завершеним. Вважається, що з досягненням 18-ти років вона є достатньо зрілою, такою, що доросла до того, щоби бути самостійним творцем свого майбутнього, самостійним суб'єктом різноманітних ризиків та відповідальності.

1. Особисті відносини між батьками та повнолітніми дітьми

Досягнення повноліття вносить істотні зміни у відносини між батьками та сином чи дочкою.

Батьки не мають юридичного права продовжувати виховання синів та дочок. Рівно ж діти не мають юридичного обов'язку пристосовувати свою поведінку до вимог чи настанов батьків. Проте, як відомо, юридичне право не є монополістом у регулюванні сімейних відносин. Отже, там, де перестали діяти юридичні правила поведінки, продовжують діяти інші регулятори сімейних відносин, зокрема, звичай, традиції, мораль.

Відповідно до української національної традиції, обов'язок батьків радити, застерігати, допомагати продовжує тривати, як і обов'язок дітей поважно вислухати їхню думку. Це значить, що особистий, чуттєвий і почуттєвий зв'язок між батьками та дітьми не переривається ніколи. Він лише покривається тією чи іншою правовою оболонкою: юридичною, звичаєвою, традиційною, моральною.

Реєстрація особою шлюбу до досягнення повноліття не припиняє батьківських прав щодо неї, а лише корегує їх здійснення.

Повноліття засвідчує, що вчорашня дитина, а нині - син чи дочка стають рівними з батьками суб'єктами родинного, сімейного партнерства, заснованого на взаємній любові та повазі.

Шануй отця і матір свою!

Цей обов'язок не залежить ні від віку батьків, ні від віку дітей. Приїжджайте частіше додому, Щоб не мучила совість потому... Бо не вічні ні батько, ні мати, Завтра можете їх не застати.

(Микола Луків)

2. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей

Загальний аліментний обов'язок

Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей визначений у Сімейному кодексі в окремій главі. Але підстави для виникнення у батьків цього обов'язку залишилися такими ж, як і були в Кодексі про шлюб та сім'ю:

1) непрацездатність сина чи дочки;

2) недостатній рівень матеріального забезпечення, що зумовив потребу у матеріальній допомозі.

У літературі була висловлена думка про те, що запровадження обов'язку утримувати повнолітніх осіб "явно спрямовано на перекладення соціального й пенсійного забезпечення з держави на утримувача.., таким чином втрачається зміст і мета соціального забезпечення"471. Такі сентенції не можуть не дивувати. Не лише тому, що обов'язок утримувати повнолітніх був визначений і раніше й досі ніким не заперечувався, а й тому, що аліментний обов'язок, наприклад, батька щодо повнолітнього сина може виникнути лише тоді, коли рівень існуючого сьогодні соціального забезпечення сина є недостатнім.

Це значить, що обов'язок батьків утримувати непрацездатного сина чи дочку-каліку є субсидіарним, додатковим до обов'язку держави турбуватися про усіх таких, як вони.

Що ж робити, коли пенсія, призначена синові-інваліду, є невисокою? Казати йому: зажди, поки держава розбагатіє, чи зобов'язати рідних йому людей, якщо вони не є бідними, надавати йому допомогу?

Навіть для пересічної людини, якщо вона знає Закон Божий, відповідь буде одна.