Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Право на утримання

Окремими авторами стверджується, що у Сімейному кодексі "узаконено" фактичний шлюб. При цьому забувається, що навіть після Указу 1944 р. він не був заборонений, адже заборона і дискримінація - це різні речі.

Багатовікова практика життя засвідчила, що ні фізичні покарання, ні штрафи, ні суспільний осуд не могли стати на перешкоді цьому несанкціонованому церквою чи державою співжиттю жінки та чоловіка.

Такий союз ніколи не потребував будь - чийого освячення, тому не міг бути об'єктом узаконення. Він вистояв лише тому, що довів свою здатність виконувати ті ж функції, що й шлюб. Отже, має право на подальше існування.

Мотивами віддання переваги "цивільному" шлюбу часто є розчарування у попередньому "законному" шлюбі, який був розірваний; психологічні перешкоди "іти до РАЦСу" для осіб середнього та літнього віку чи для особи, чоловік чи дружина якої померли.

Фактичне співжиття нині стало дуже поширеним серед молоді і цьому сприяє чимало факторів (забезпечення дорослих дітей окремим житлом, що послабило батьківський контроль за їхньою поведінкою; бажання не помилитися у виборі, тому за допомогою "випробувального терміну" вони визначають здатність до життя разом; батьківська поміркованість щодо оцінки такого способу влаштування особистого життя сина чи дочки; утвердження у суспільстві іншого погляду щодо свободи у сфері особистого життя тощо).

В останнє десятиліття спостерігається спокійне, без огульного осуду суспільне сприйняття нешлюбного співжиття жінки та чоловіка як їхнього особистого вибору, а також поширення нового найменування такого співжиття - "цивільний шлюб"525.

Термін "цивільний шлюб" засвідчує, що мова йде про такі ж фактичні стосунки між жінкою та чоловіком, як і в разі зареєстрованого шлюбу (інтимні стосунки, спільне господарювання, взаємне піклування). За його допомогою дещо згладжується дискомфорт такого нешлюбного співжиття, але різниця від цього не зникає, оскільки "цивільний шлюб" не має правового режиму зареєстрованого, законного шлюбу.

Цивільні шлюби й надалі залишаються самостійною формою організації сімейного життя жінки та чоловіка, але від цього престижність зареєстрованого шлюбу не знижується. Дуже часто цивільний шлюб - це перший етап започаткування сімейного співжиття, за яким наступає другий - державна реєстрація шлюбу. Але хочу ще раз наголосити, що статус фактичного шлюбу не може виникнути, якщо жінка і (або) чоловік перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Цей статус автоматично припиниться у разі реєстрації шлюбу з кимсь із них та іншою особою.

Окремими авторами зроблено висновок про те, що в Сімейному кодексі незареєстровані шлюбні відносини прирівняні до зареєстрованого шлюбу526. Однак для такого висновку немає щонайменшої підстави. Цивільний шлюб, як уже зазначалося, не породжує статусу подружжя.

Не є він передумовою для виникнення права на відшкодування у зв'язку із втратою годувальника чи для виникнення права на спадкування у першій черзі.

Після смерті К. суд за заявою Ф. визнав факт її проживання з К. однією сім'єю і одночасно визнав її як дружину спадкоємцем першої черги.

Таке рішення суду є частково незаконним. Суд, за наявності достовірних доказів, мав підстави лише для визнання факту проживання К. та Ф. однією сім'єю, що давало Ф. право на спадкування у четвертій черзі. Суд не мав підстав для визнання Ф. дружиною померлого.

Припинення статусу цивільного шлюбу відбувається виключно за волею хоча б однієї особи.

"Автори СК ввели до його змісту норми, якими намагаються врегулювати відносини осіб, які за своїм світоглядом намагаються стати поза державним впливом на їх відносини та, фактично, поза законом"527. Цю сентенцію подаю в оригінальному викладі, щоби читач міг зробити власні висновки. Нагадаю лише, що ці відносини були частково врегульовані задовго до прийняття Сімейного кодексу.

Право на майно у цивільному шлюбі

Зміст статті 19 Закону України "Про власність" як загальної норми був конкретизований у ст. 74 СК: майно, набуте жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Це значить, що норма статті 74 СК не може сприйматися як абсолютно нове правило. Незважаючи на це, вона викликала неоднозначну реакцію. Занепокоїлися насамперед особи літнього віку: "це сприятиме падінню моральності"; побачили у цій нормі підставу для занепокоєння й молоді: "наближення майнового статусу "законного" і "фактичного" шлюбів звужує обсяг свободи". Але останнім часом сприйняття статті 74 СК стало більш виваженим, менш емоційним.

Падіння моральності суспільства не може бути наслідком посилення охорони майнових інтересів особи. Навпаки, за допомогою норми ст. 74 СК утверджується справедливість у відносинах між людьми, оскільки вона рятує тих, хто перебуває у цивільному шлюбі, від можливого матеріального, психологічного та сексуального визиску.

На майно, яке є спільною сумісною власністю тих, хто проживає у цивільному шлюбі, поширюються положення глави 8 СК. Це значить, що вони мають такі ж права щодо здійснення свого права власності, як і подружжя.

Припинення цивільного шлюбу не припиняє правового режиму майна, придбаного за час спільного життя, як спільної сумісної власності.

Право на утримання

У Кодексі 1969 р. право на аліменти було надано лише подружжю. Між тим, життя неодноразово засвідчувало несправедливість невизнання такого права в осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі.

У статті 91 СК справедливість перемогла.

Надання жінці та чоловікові, які не перебувають у шлюбі, права на аліменти викликало протест, зокрема з боку Міністерства юстиції України, яке у розробленому ним законопроекті запропонувало виключити ст. 91 із тексту Сімейного кодексу. Але ця пропозиція була відхилена. "У Міністерстві юстиції появився жононенависник" - так відреагувала на неї одна із газет.

Жінці чи чоловікові, які проживали у цивільному шлюбі, надано право на аліменти лише за умови, що їхнє спільне життя було тривалим. Тривалим судова практика визнає термін не менше десяти років. За таких умов немає підстави говорити про легковажність, несерйозність вибору жінкою та чоловіком саме такої форми організації свого сімейного життя, із змісту частини 1 ст. 91 СК випливає, що право на утримання не припиняється у разі припинення проживання однією сім'єю. Право на утримання не може виникнути, якщо жінка чи чоловік стали непрацездатними після припинення спільного проживання.

У статті 91 СК не вирішено питання про право на утримання жінки, яка є вагітною. Така прогалина не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідного позову: суд має право застосувати аналогію закону (ч. 1 ст. 84 СК). Це може вважатися додатковим стимулом до збереження життя зачатої дитини, оскільки її мати одержить шанс хоча б часткового розв'язання матеріальних проблем, пов'язаних із материнством.

Жінка та чоловік мають право укладати між собою такі ж договори щодо здійснення права на утримання, що й подружжя.