Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 1.10. Аналогія закону й аналогія права

Норми цивільного права регулюють найбільш типові й характерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Проте, навіть найдосконаліша система права не може охопити все розмаїття суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Так, безпосередньо у законодавстві відсутня правова регламентація багатьох питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями пасажирів місцевим транспортом, функціонуванням громадянського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.

Законодавець у ЦК України зазначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені у законі, але відповідно до загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Зміни у політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залишаються поза полем правового регулювання.

Під прогалиною у праві розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є правотворчість: прийняття нових норм або редагування застарілих.

Але суди не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець, і не надавати захисту інтересам громадян і організацій, посилаючись на відсутність нормативної бази. Вихід полягає у тому, що суду надається право розглядати такого роду справи за допомогою аналогії.

Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прогалин у законодавстві передбачені у ст. 8 ЦК України: "Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)".

Отже, аналогія закону має місце, якщо:

1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

2) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;

3) вирішення спору, що виник, не можливе, виходячи із засад і змісту законодавства;

4) є закон, який регулює схожі відносини і може бути застосований до цих відносин.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає можливим її застосувати. Наприклад, за відсутністю Закону України "Про оренду" до орендних відносин застосовувалися правові норми, які регулювали відносини найму. У певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосувати аналогічний закон. Так, до договору міни застосовується цілий ряд норм (статей), які регулюють відносини, що виникають за договором купівлі-продажу.

Зустрічаються і більш суттєві прогалини у законі. У ньому бувають відсутні не лише прямі норми, а й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права, тобто такі цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Суд може приймати рішення, виходячи з аналогії права, якщо:

- відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

- ці відносини не регулюються не лише будь-якими конкретними нормами права, а й взагалі відсутні правові норми, які регулюють подібні відносини;

- виходячи із загальних засад законодавства (справедливості, добросовісності, розумності тощо), суд може розглянути справу по суті.

У цьому випадку суд, обґрунтовуючи рішення, повинен зазначити якими саме засадами він керувався.

1.11. Значення судової практики

Під судовою практикою розуміють ті положення (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо).

Рішення суду в конкретній справі мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, вони не є джерелом права. Джерелом права не можуть вважатися й узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії у цивільних справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов'язана із джерелами права і має важливе значення у цивільному законодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге" саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці у нормативному порядку врегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК 1963 р. не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Проте на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Як наслідок цього, у ЦК України 2003 р. з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без доручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені у ній, усунути їх і саме цим удосконалити норму права.

Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надане Конституційному Суду України.

Повноваження Верховного Суду України визначене у Законі України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України", де передбачено, що саме Верховний Суд України вивчає й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, що виникають під час розгляду судових справ. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України е обов'язковими для судів, тобто постанови Пленуму, власне виступають як джерела права. Саме таким чином досягається єдність судової практики при розгляді справ певної категорії (про захист прав споживачів, про відшкодування моральної шкоди, про захист права приватної власності, про встановлення фактів, що мають юридичне значення та ін.).

Постанови Пленуму Верховного Суду України публікуються в окремих збірниках та періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Юридичний вісник" та ін.).

Постанови Пленуму Вищого господарчого суду України та роз'яснення Президії Вищого господарчого суду України публікуються у спеціальному виданні "Вісник Вищого господарчого суду України", а також у наведених вище виданнях.