Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 8.1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав

8.1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав

Цивільне право регулює два види суспільних відносин - майнові та немайнові. Якщо майнові пов'язані із власністю, то немайнові позбавлені економічного змісту.

У будь-якій сучасній цивілізованій демократичній країні права людини посідають найважливіше місце. Загальна декларація прав людини (1948 р.) і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р). проголошують право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність тощо. Положення міжнародних правових актів дістали відображення у Конституції України та у Книзі другій Цивільного кодексу України "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав та 47 статей (статті 269-315).

Характерними ознаками особистих немайнових прав є те, що вони:

o мають нематеріальний характер;

o за своїм характером е абсолютними правами;

o належать кожній без винятку фізичній особі та спрямовані на її розвиток;

o їх виникнення та припинення пов'язане, як правило, із народженням та смертю фізичної особи і більшості з них вона не може бути позбавлена.

Необхідність класифікації особистих немайнових благ зумовлена необхідністю з'ясувати їх спільні риси та особливості для того, щоб можна було не лише належним чином реалізовувати ці права, а й гарантувати та захищати.

У ЦК України особисті немайнові права законодавець поділив на два види:

o особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

o особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

8.2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281-293)

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан здоров'я, права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку і піклування, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.

Право на життя пов'язане з рядом проблемних питань:

- З якого моменту людський плід стає життєздатним і штучне переривання вагітності буде вважатися протиправним?

- Чи має право на життя особа, яка народилася з фізичними аномаліями, які несумісні із життям?

- Чи допустимо з етично-моральних та правових міркувань використання клітин абортованих плодів?

Так, у США життя малолітньої дитини могла врятувати лише операція з трансплантації нирки. Батьки дитини зачали дитину-донора та вилучили у недоношеного плоду нирку. Дитина була врятована, але плод загинув.

- В який момент закінчується життя людини і її можна використовувати як донора?

- Чи допустимо використовувати досягнення генної інженерії з метою створення "штучної" людини та інші.

У свій час відомий лікар Гіппократ розглядав людський плод до семимісячного віку як abortus. Сучасні досягнення медицини дозволили китайським медикам врятувати життя новонародженої дівчинки вагою 259 г і зріст якої сягав 15 см. У березні 2007 р. вже російські лікарі успішно надали допомогу 27- тижневій дитині (при звичайній вагітності - 40 тижнів), вагою 770 г і 33 см зростом (згадайте свою вагу та зріст, коли Ви народилися).

У1950 р. в Москві народилися сіамські близнюки - сестри К., яким видали одне свідоцтво про народження, але після досягнення шістнадцяти років, після тривалих суперечок видали вже два паспорти, хоча і виникало питання: чи визнавати їх за одного суб'єкта права, чи за двох.

Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостійно вирішувати питання про припинення життя. Так, прикладом розпорядження своїм життям свідомо і добровільно є здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів, категорична відмова від операції, яка має врятувати життя пацієнта.

Однією із жахливих пошестей початку XX століття була жовта лихоманка, від якої помирало до 85 % осіб, які захворіли. Боротьбу з цією безжалісною хворобою очолив американський вчений Вальтер Рід. Саме він за допомогою семи добровільно інфікованих добровольців зміг перемогти малярію. "Єдина умова, яку ми ставимо, заявив один з них, рядовий Кісінджер, - що ви ніколи не будете ставити питання щодо нагороди". Кісінджер залишився живим, відбувшись паралічем ніг. Йому все ж таки присудили нагороду: сто п'ятнадцять доларів і золотий годинник, що був урочисто вручений у присутності солдатів та офіцерів.

Закон не заперечує права громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ні інші особи не мають права робити будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина. Так, ст. 281 ЦК України забороняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія).

До складу суб'єктивного цивільного права на життя входять і повноваження майбутніх батьків на штучне запліднення, повноваження вагітної жінки на штучне переривання вагітності, повноваження на стерилізацію.

Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Згідно зі Статутом Світової організації охорони здоров'я, здоров'я-це "стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів".

Складовими частинами права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне страхування.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.

Право на свободу та особисту недоторканність - це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторканність.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують дане право.

Право на особисту недоторканність - передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анатомічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам. Так, у Москві в інституті мозку зберігається мозок В.І.Леніна, Й.В.Сталіна, М.Горького, С.М.Кірова, В.В.Маяковського, А.А.Сахарова. Соліст групи "Роллінг Стоунз" Міккі Джагер продав свій прах одній із австрійських фірм, яка планує після кремації помістити попіл у 100 пісочних годинників і продавати його прихильникам по 1 млн. за штуку.

Право на сім'ю, опіку і піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; заборона розлучення із сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання у сімейне життя фізичної особи.