Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 19.1. Поняття договору, його зміст та форма

19.1. Поняття договору, його зміст та форма

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно у літературі вирізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору це:

- умови, які безпосередньо зазначеній законі;

- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

- умови, на погодженні яких наполягає одна зі сторін.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються у договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків щодо проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто у цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за породженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом, повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором. При укладанні конкретного договору сторони передбачили безоплатний характер договору.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін дістають місце у договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативних характер.

Завдяки типовим договорам досягається ефективне використання договірної форми, детальна регламентація прав та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту прав та інтересів контрагентів за договором.

19.2.Класифікація договорів

Система договорів передбачає їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає у тому, що керуючись певними критеріями, договори можна поділити на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить вдосконалювати законодавство, кодифікувати його у потрібному напрямі.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими самими критеріями, що й класифікація правочинів (консенсуальні і реальні, оплатні і безоплатні, абстрактні і каузальні тощо).

Проте договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють такий їх поділ. Зокрема, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні та безіменні.

У літературі деякі автори називають їх понайменованими і непойменованими договорами.

Іменні договори - це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін. При укладенні іменного договору сторони можуть не конкретизувати права та обов'язки, обмежившись посиланням "відповідно до чинного законодавства".

Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (консалтинг, інжиніринг тощо).

Укладення безіменного договору вимагає від сторін ретельного визначення його змісту, оскільки такий договір безпосередньо законодавством не регламентований, тому питання щодо кола прав та обов'язків контрагентів, їх відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань має бути чітко визначена саме у договорі.

Подальший розвиток товарно-грошового обігу зумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменних перетворюються на іменні. Так, у ЦК УРСР 1963 р. з'явився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. У ЦК України 2003 р. окремі глави відведені раніше безіменним договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення у цивільному обігу - договори факторингу, франчайзингу, ренти.

За ознакою розподілу праві та обов'язків між сторонами вирізняють односторонні та двосторонні договори. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша - лише суб'єктивні обов'язки. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладаються на обидві сторони.

Договори на користь третьої особи. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у разі смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигодонабувачеві - зазначеній у договорі третій особі.

Розрізняються також алеаторні (ризикові) договори. Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку (договір довічного утримання, договір страхування майна)

У новому ЦК України на відміну від раніше чинного ЦК, закріплені нові види договорів; публічний, попередній договір, договір приєднання.

Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій належать підприємства роздрібної торгівлі, зв'язку, транспорту загального користування, медичні установи та інші. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) мають бути встановлені однакові для всіх споживачів.

Договір приєднання - це договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає у тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, що передає товар, виконує роботу, надає послуги і посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від його укладання.

Попередній договір - це угода, за якою сторони зобов'язуються укласти у майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір має бути укладений у письмовій формі. Він повинен містити в собі умови, які б дозволили визначити його предмет та інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобов'язані укласти основний договір.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому силу попереднього договору.

У законодавстві, в судовій практиці, в юридичній літературі широко застосовується термін "господарський договір** Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами - суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).