Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 30.1.2. Страховик

30.1. Загальні положення

30.1.1. Страхування

Страхування - це сукупність заходів для створення спеціального грошового фонду за рахунок внесків його учасників, із коштів якого страхова організація відшкодовує клієнту понесені ним збитки, а також сплачує інші грошові суми при настанні певних обставин, передбачених законом чи договором.

Страхування - один із найдавніших винаходів людства. З первинними формами страхування ми зустрічаємося ще у законах вавилонського царя Хамураппі, які передбачали можливість укладення договору між учасниками торгового каравану на випадок розбійницького нападу чи іншого нещастя. За домовленістю збитки розподілися між усіма купцями. За чумацьким звичаями, якщо у невдахи крали вола, то збитки відшкодовувало товариство. З розвитком капіталістичних відносин страхування, яке спочатку мало своєрідний товариський або братський характер, набуває комерційного вигляду і перетворюється на товар. Наприкінці XVII століття в Англії з'являються перші в сучасному розумінні страхові товариства.

Сутність страхування полягає у тому, що спеціальна організація бере на себе ризик настання шкідливих випадковостей, зобов'язання компенсувати збитки потерпілим, поновити їх майнове становище.

Відносини щодо страхування регламентуються Законом України "Про страхування" та рядом підзаконних нормативних актів. Водночас, якщо відносини, які виникають між страховою компанією та клієнтом, мають майновий характер і регулюються нормами цивільного права, то норми адміністративного права визначають систему органів, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Порядок страхового забезпечення, застосування санкцій регламентують норми фінансового права. Тому невипадково страхування вважається міжгалузевим правовим інститутом.

Підстави виникнення страхових зобов'язань можуть бути різними. Тому за правовою природою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Обов'язкове страхування ґрунтується на засадах імперативності Як для страхової компанії, так і для клієнта, воно виникає відповідно до закону, незалежно від волі учасників та їх фінансових можливостей. Законодавець визначає коло об'єктів, які підлягають страхуванню, події, на випадок настання яких проводиться страхування, права та обов'язки сторін, розмір суми, яка виплачується тощо. Важливою рисою обов'язкового страхування є те, що воно діє незалежно від сплати страхових платежів та без обмеження строку, тобто поки існує об'єкт страхування.

Підставою іншої форми страхування - добровільної - є укладений між сторонами договір.

Страхові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин із властивими їм елементами - суб'єктами, об'єктом та змістом. Із-за певної особливості страхові правовідносини включають у себе і специфічні поняття: страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.

30.1.2. Страховик

Страховик - це особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, ушкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана при настанні певної події виплатити визначену законом чи договором суму страхувальнику чи іншій визначеній ним особі. Страховиками виступають як спеціально утворені установи (у формі повних, командитних, акціонерних, товариств чи товариств із додатковою відповідальністю), які отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.

30.1.3. Страхувальник

Страхувальник - це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб або їх майно від настання певної події.

Окрім цих обов'язкових суб'єктів страхових правовідносин участь у них можуть брати й інші особи. Так, поняття страхувальник і застрахований, як правило, збігаються в одній особі, оскільки застрахований - це особа, у житті якої можуть статися події, що стануть підставою для сплати страхової суми. Але за таким видом страхування як особисте, у правовідносинах можуть брати участь не лише сам застрахований, а й вигодонабувач, тобто особа, яку страхувальник призначив для одержання страхової суми на випадок своєї смерті.