Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 36.5. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

З розвитком виробництва у світі з'являються невідомі раніше шкідливі фактори, нові невідомі раніше форми енергії: електрична, хімічна, кінетична, атомна, носії якої можуть створювати небезпеку, негативно впливають на оточуюче середовище, що збільшує кількість випадків заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну.

Після появи першого автомобіля на вулицях Лондона місцева влада зобов'язала його власника рухатися зі швидкістю не більше 6 миль на годину за умови, що вдень попереду транспортного засобу буде знаходиться людина з дзвоником, а вночі - ліхтарем. Але ці застороги не зарадили "відмітити" нещодавно століття з дня загибелі першого пішохода під колесами автомашини...

Законодавець намагається правовими засобами захистити суспільство від руйнівної сили таких джерел підвищеної небезпеки.

Заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки законодавець традиційно вирізняє у спеціальний делікт, оскільки умови відповідальності за таку шкоду, як і спосіб (механізм) її заподіяння, мають певні особливості.

На відміну від інших деліктних інститутів, за шкоду, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН), відповідає володілець джерела, незалежно від свої вини, тобто це цивільно-правовий інститут відповідальності без вини.

Специфіка конструкції відповідальності зумовлює необхідність з'ясування понять:

- джерело підвищеної небезпеки;

- володілець ДПН;

- умови відповідальності.

При визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки законодавець виходить з того, що це певний вид небезпечної діяльності. Тому зміст поняття джерела підвищеної небезпеки становлять два елементи:

1) діяльність, яка може заподіяти шкоду;

2) матеріальний носій (або об'єкт), з яким пов'язана ця діяльність.

У ЦК України до матеріальних об'єктів, пов'язаних з підвищеною небезпекою, віднесено: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухові, вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо (ст. 1187 ЦК).

Цей перелік не є і не може бути вичерпним, оскільки розвиток науки і техніки неминуче зведе будь-який перелік нанівець.

Водночас, при розгляді справи суд повинен виходити з певних вихідних даних, які б дозволили у кожному конкретному випадку прийняти рішення щодо того, чи має місце заподіяння шкоди саме ДПН. Такими загальними критеріями, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення, є ознаки ДПН:

o наявність шкідливих властивостей;

o не підконтрольність з боку людини.

З огляду на це доцільно звернутися до класифікації ДПН за формами енергії, яку в свій час запропонували російські вчені:

1) Фізичні:

а) механічні (залізниця, транспорт, промислове устаткування, сільськогосподарські машини, будівельні агрегати, панцерники);

б) електричні (електростанції, енергосистема, щитові);

в) теплові (устаткування гарячих металургійних цехів, мартенівські печі.

2) Фізично-хімічні:

а) промислові об'єкти, експлуатація яких може створювати небезпеку радіоактивного забруднення (атомні електростанції, двигуни на атомному паливі);

б) науково-дослідні установки цієї самої категорії.

3) Хімічні:

а) отруйні (отрути);

б) вибухові (боєприпаси, вибухівка та її складові);

в) вогненебезпечні (бензин, керосин, денатурат, ефір).

4) Біологічні:

а) зоологічні (дикі тварини, собаки службових порід, птахи, плазуни );

б) мікробіологічні (штами мікроорганізмів, віруси, бактерії). Звичайно, що така класифікація не є ідеальною, оскільки ґрунтується на якісних показниках, і не враховує кількісні. Так, цистерна спирту, звичайно, є ДПН, а пляшка того самого спирту навряд чи являє собою істотну загрозу. Водночас, такий перелік може бути корисним, оскільки виступає певним орієнтиром для прийняття судового рішення і для засвоєння навчального матеріалу студентами.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Володільцем ДПН може виступати як фізична, так і юридична особа, яка на відповідній правовій основі (є власником, наймачем, орендарем, підрядником, перевізником, зберігачем та ін.) володіє матеріальним об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем ДПН і не відповідає безпосередньо перед потерпілим особа, яка управляла ДПН із-за виконання своїх трудових обов'язків (водій трамвайно-тролейбусного управління, автотранспортного підприємства, капітан повітряного чи морського судна, машиніст потягу та інші).

Як зазначалося вище, особливість відповідальності за шкоду, заподіяну ДПН, полягає у тому, що це інститут безвиновної відповідальності, оскільки відповідальність настає за наявності трьох умов:

1) протиправність дій заподіювана шкоди;

2) наявність заподіяної шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою, що настала.

Вина заподіювана не є обов'язковою умовою відповідальності, тобто за заподіяну шкоду настає відповідальність без вини.

Від відповідальності володільця ДПН безумовно звільняють дві обставини:

- непереборна сила;

- умисел потерпілого.

Факультативною умовою звільнення володільця від відповідальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою.

Особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним ДПН і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодовувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість його власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Так, якщо власник транспортного засобу, залишивши ключа, вискочив "на секунду" з автомобіля за цигарками,1 і цим скористався підліток, який сів за кермо, а потім не впорався з керуванням і наїхав на кіоск, то збитки повинні відшкодовуватися ними спільно.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах з урахуванням вини кожного володільця джерела підвищеної небезпеки.

До Московського районного суду м. Києва Позивач: Фоне Євген Петрович, який проживає за адресою: вул. Арматурна, 10 м. Київ Відповідач Жеглов Гліб Єгорович, який проживає за адресою: вул. Червоного Козацтва, 28, кв. 36, м. Київ.

Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою

Мені на праві приватної власності належить автомобіль марки "Лорендитрих", державний номер 22 22 КИУ.

27 січня 2008 р. я їхав на автомобілі вулицею А.Малишка. На перехресті вулиць Малишко-Братиславська сталося зіткнення мого автомобіля з автомобілем ВАЗ - 2107, державний номер Д-44-КИ, яким керував громадянин Щеглов Гліб Єгорович.

Згідно з довідкою у ДАІ Дніпровського району м. Києва № 22 7 від 27 січня 2008 p., дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Жеглова Г.Є,який порушив вимоги п.16.10 Правил дорожнього руху.

Внаслідок зіткнення пошкоджено мій автомобіль марки "Лорен-дитрих", державний номер 22 22 КИУ. Згідно з висновком експертизи (акт 246/42 від 7 лютого 2008 р.) розмір майнової шкоди становить 8 626 грн. 60 коп.

Відповідач добровільно відшкодувати заподіяну шкоду відмовляється.

Відповідно до статей 1166,1187 ЦК України Прошу:

1. Стягнути з відповідача заподіяну шкоду в розмірі 8 625 (вісім тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 60 коп. і збитки, пов'язані із проведенням експертизи у розмірі 347 (триста сорок сім) гривень.

2. Стягнути витрати, пов'язані із сплатою державного мита.

( підпис ЄП.Фокса )