Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Власність і життя

1. Феномен власності

"Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю", - так записано у 41 статті Конституції України. Отже, власність у цій статті трактується як річ, майно. Водночас в Основному законі неодноразово вживаються і такі терміни, як "право власності", "об'єкт права власності". Відповідно до цього, можемо, і не лише у щоденному побутовому спілкуванні, послуговуватися терміном "власність" як поєднанням предмета (об'єкта, речі) і прав на нього5.

У численних наукових працях обстоюється цілком слушна думка про те, що власність - це категорія не лише правова, а й економічна. Проте пильний погляд на власність дає можливість побачити й інші її грані, кожна з яких має свій вияв. І для того, щоб збагнути глибинну сутність власності, належить трактувати і сприймати її як складне соціальне явище, усі елементи якого є взаємопов'язаними і взаємозалежними. Тому науковий аналіз відносин власності має охоплювати їх багатоаспектну природу6.

Власність і життя

Найважливішим, найціннішим благом для людини є життя. Але життя неможливе без того, що ми називаємо засобами до життя.

Слова "життя", "жито", "житло" засвідчують не тільки свою однокореневість. Без жита, тобто їжі, людина може протриматися лише близько трьох тижнів. Без житла вона фізично і духовно деградуватиме, може стати легкою здобиччю стихії чи зловмисників. У великі морози, які кілька днів лютували в Україні у грудні 2009 р.- січні 2010 р., лише у Донецькій області загинуло понад сто людей, які не мали даху над головою.

Щоб жити, людині потрібно мати змогу задовольняти свої хоча б найелементарніші матеріальні потреби. Голоди і голодомори, яких зазнав український народ у 1922-1923,1932-1934, 1946-1947 роках, постійне недоїдання більшості громадян впродовж наступних десятиріч є жахливим цьому підтвердженням.

"Жінка, рачкуючи полізла до мене й несамовито заверещала: "Хліба!" І замертво похилилася на землю". "Найменшу дитину взяла та й зварила, дітей покормила".

Тому незаперечним є висновок про те, що власність, завдяки якій людина взмозі підтримувати своє життя, це - категорія біологічна. "Моє" - це вияв природного інстинкту самозбереження10. Саме тому здатність людини бути власником є елементом цивільної правоздатності. Обов'язок держави в цьому аспекті: створити усі передумови для того, щоб людина мала змогу перетворити цю біологічну потребу власності на реальне володіння майном, необхідним для її життя.

"Дехто жив задля того, щоб їсти, я ж їм на те, щоб жити",- писав Сократ.

Власність, щастя і душа

Наш видатний філософ Григорій Сковорода про взаємозв'язок власності і щастя писав так: "Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Чи не бачиш ..., як багатьох багатство пожерло, наче повінь всесвітнього потопу, а душі їхні надмірними вигадками з'їдають самі себе, як млинове каміння, крутячись без зерна?". "Я не кажу, що щаслива людина не може ... користуватися багатством, а тільки кажу, не багатством людина щаслива... Не прив'язав Бог щастя... ні до природних упарювань, ні до багатств".

Багач рідко у гаразді живе;

Грошей багацько, а щастя мало.

Українська народна мудрість

Ці думки про взаємозв'язок щастя та власності не втрачають своєї актуальності. Та все ж не можна заперечувати значення матеріального достатку, який звільняє людину від щоденних турбот і хвилювань про їжу, одяг, житло, ліки і на додаток створює можливість духовного розвитку, сприяє психологічному спокою.

Власник ланцюжками різноманітних почуттів тримається свого: земельної ділянки, будинку, іншого домашнього майна, своїх "братів менших". Людина зріднюється з речами, які здобула своєю працею чи отримала від батьків і які зберігають дух і пам'ять попередніх поколінь, стає з ними немов одним цілим, наповнюючи їх власною енергетикою. Тому важко підбити її на агресію проти когось такого ж, як вона сама, її важко вмовити все це покинути і шукати прекрасного майбутнього на чужій землі.

Власність (стан житла, одяг) формує перше враження про людину.

Видно пана по халявах.

Українська народна мудрість

Як засвідчують психологи, діти, які щодня були голодні, потім усе життя не можуть звільнитися від цього відчуття. Бідність руйнує душу людини, сприяє утвердженню почуття меншовартості, викликає заздрість, іноді навіть лють, постраждати від якої може й зовсім стороння особа.

"Старший загону НКВД Геннадій підійшов до столу з червоного дерева. Він провів рукою по гладенькій поверхні, а потім, у припливі несподіваної люті, вдарив по ньому ломом. "Капіталістичні свині. Кляті паразити".

Із повідомлень преси дізнаємося, якими жорстокими іноді стають діти, котрих обставини життя викинули на вулицю.

Негативно впливає на психіку людини не лише брак власності, а й її надлишок, котрий нерідко призводить до викривлення системи ціннісної орієнтації. Пиха, чванство, гординя стали своєрідною "візитівкою" наших скороспілих "магнатів", так званих VІР-персон. Саме таких, як вони, стосуються слова Івана Франка про гроші: "Тепер вони не суть слугою чоловіка, котрий помагає йому заспокоювати звичайні потреби; не суть навіть ідолом..., тут уже гроші стають всевласним паном...".

А Тарас Шевченко, глибоко проникаючи у суть речей, писав:

Не завидуй багатому, Багатий не знає Ні приязні, ні любові, Він все те наймає.

Злидарювання, як і розкіш, дуже часто призводять до деградації особистості. Бідний гризе своє серце відсутністю позитивної життєвої перспективи. Багатий також не має спокою, але уже іншого плану: його все глибше затягує спрага подальшого нагромадження, золота лихоманка, культ золота. Як зазначають психологи, лише від споглядання золота змінюється психіка людини, і вона уже не може тверезо мислити й оцінювати ситуацію. Вислів "гроші псують людину" закарбований у народній філософії недарма.

В українському суспільстві утверджуються соціальні символи багатства: розкішні авто, вілли, золоті ланцюги на шиї, зневага до закону, депутатські мандати.

Речі здатні викликати у власника різноманітні почуття: задоволення, гордості, впевненості у майбутньому, зверхності над іншими тощо. Чуже майно може викликати в іншої особи змагальний порив (я зроблю краще), якому ми завдячуємо появою шедеврів у всіх сферах матеріальної культури.

Сказане дає підставу сприймати власність як категорію психологічну, як імунітет від соціальної апатії.

Психологічний аспект власності - це і розуміння взаємної потрібності: людині потрібні речі, та і речам потрібні люди. Саме на цьому базується почуття господаря, почуття власника, яке відкладалося у генетичному коді української нації і шліфувалося протягом століть. Звідси - і різноманітні вчинки людини, спрямовані на збереження і примноження її майна.

"Чекає своєї смерті",- так було сказано про будинок, усіх мешканців якого зловмисник позбавив життя, і тому ніхто не захотів його купити у спадкоємців, оскільки у ньому сконцентрована потужна негативна енергія страждань і смерті.

Влітку 2010 р., коли велика вода затопила у Чернівецькій області чималу кількість будинків уздовж Прута, рятувальники умовляли стареньку жінку покинути хату, але вона відмовилася. Через хвилину хата завалилася.

Почуття власника нерідко триває і після знищення речі чи передачі її іншій особі як біль, як туга за втраченим, як переживання (а чи добре "моєму" коневі у нового власника, а чи у доброму стані перебуває у нього "мій" будинок). Отож, слова "моє", "наше" застосовують іноді до речі, якої фізично уже немає чи власником якої стала інша особа.

1. У1965р. жителька одного із сіл Долинського р-ну Івано-Франківської обл. посвідчила у сільраді заповіт, у якому заповіла "свою" землю в урочищі "Луги", хоча вона давно стала власністю держави.

2. Львів'янка В., повернувшись із Сибіру, де вона як "ворог народу" перебувала близько 40 років, прагнула потрапити, хоч на кілька хвилин, до свого помешкання, щоб подивитися на нього. її впустили, вона впізнала старовинні меблі і фортеп'яно, торкнулася його клавішів і розплакалася. Розчулені нові мешканці, яким дісталося задарма усе майно її родини, зокрема одяг, побутові речі, зрозуміли її душевний стан і віддали їй музичний інструмент і дещо із меблів, які для них не мали цінності.