Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Договір купівлі-продажу

У Цивільному кодексі лише цей договір має таку складену назву, до того ж у ній порушено черговість дійства, адже продаж має передувати купівлі. Крім того, головною стадією у цьому договорі є купівля, тому, видається, слова "купівля" було б достатньо для його назви154. Історична назва цього договору - "купно"155.

Покупець одержує від продавця право власності на річ, сплативши продавцеві плату, яка була визначена одноосібно продавцем-підприємцем або за домовленістю сторін,56.

Предметом договору може бути товар, тобто річ, яка спеціально створена для продажу. "Коли предмети витворюються не для власного вжитку самого витвірця, тоді вони звуться товарами",- писав Іван Франко157.

Юридичні особи можуть укладати договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, які є різновидами договору купівлі-продажу. Всіх їх об'єднує спільна ознака: обмін певної речі на гроші, які також є річчю, але у цьому договорі здійснюють функцію засобу платежу. Особливістю ж договору поставки є те, що укладається він між підприємцями. Контрактація - це договір між підприємцями щодо сільськогосподарської продукції. Первинним обов'язком продавця у цих двох договорах є виготовлення продукції, якої на момент укладення договорів ще не існує.

Договір міни

У Цивільному кодексі України договір міни - це не самостійний договір, а різновид договору купівлі-продажу. Така зміна місця міни у системі цивільних договорів була, очевидно, обґрунтована тим, що, як було зазначено у частиш 2 статті 241 ЦК 1963 р., кожен учасник міни вважається продавцем того майна, яке він передає в обмін, і покупцем того, що він одержує взамін.

За договором міни сторони міняються правами власності щодо різних речей. Якщо, наприклад, особа міняє 200 грн в одній купюрі на дві по 100 грн, то в цій ситуації гроші не є засобом платежу.

"Товари обмінюються лише на товари рівної вартості (хто втрачає при обміні, той або взагалі не розуміється на торгівлі, або іншому хоче щось дарувати)". Таке розуміння міни було підтримане цивілістами, які вважали, що все те, що перевищує вартість речі, є подарунком своєму контрагентові.

Договір дарування

Цей договір широко використовувався на весіллях та хрестинах. Щедрою завжди була допомога вдовам, сиротам, погорільцям, потерпілим від інших нещасть. До того ж, помагали не лише харчами та одягом, а й худобою, будівельним матеріалом.159

У разі смерті родичі роздавали частину одягу покійної людини як пам'ятку про неї. Такі обрядові обдаровування збереглися в українській національній традиції й досі. Поряд з цим сфера застосування договору дарування у наш час дуже розширилася. Обдаровувати себе на релігійні, державні, сімейні свята стали члени сім'ї, родичі. Маленькими подаруночками обмінюються на роботі.

Дарування - акт безвідплатний. Дарувальник не може вимагати від обдарованого певних дій чи послуг, дружби чи любові. Водночас з прийняттям дорогого подарунка особа мимоволі може потрапити в психологічну залежність від такого щедрого дарувальника.

Відповідно до частини 1 статті 722 ЦК, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Ця норма зумовила висновок про те, що без акту фізичного, фактичного прийняття дарунку право власності до обдарованого не може перейти навіть тоді, коли відбулося нотаріальне його посвідчення і державна реєстрація права на нерухомість160.

Слід, насамперед, сказати, що практика застосування судами статті 128 ЦК 1963 р. (щодо моменту виникнення права власності у набувача за договором) після тривалих вагань зайняла чітку позицію: фактичне вселення чи передання ключів від будинку не є обов'язковим елементом переходу права власності до набувача. Для такого переходу достатньо було нотаріального посвідчення договору. Саме ця позиція закріплена у частині 4 статті 722 ЦК, за якою прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, вважається прийняттям дарунку. До того ж, цивільне законодавство - це єдина система, тому при визначенні моменту переходу права власності за договором дарування не можна нехтувати вимогами частини 4 статті 334 ЦК та частини 3 статті 640 ЦК, у яких перехід права власності на нерухомість пов'язаний з державною реєстрацією цього права.